Крісло дніпропетровського губернатора зараз схоже на електричний стілець

Основним підсумком минулих виборів на Дніпропетровщині, на відміну від інших областей України, став значний, але суто регіональний успіх партії "Громада". Згідно з офіційними даними, за неї проголосувало 36 відсотків або 680 тисяч виборців області. Цей результат загалом і дозволив партії подолати 4-відсотковий бар'єр по Україні. Ще дев'ять (а за іншими оцінками 11) депутатів на чолі з Павлом Лазаренком пройшли до Верховної Ради по 17 мажоритарних округах.

Вибори дали "Громаді" та її лідерові практично повний контроль і над обласною Радою. Попри те, що у ній офіційно є всього сім депутатів-громадівців, мало хто сумнівається в лояльності цього органу місцевого самоврядування до Лазаренка. Не дуже різниться ситуація і в сільських районах, а також у містах, де керівництво, що закріпилося у Радах ще чотири роки тому, за невеликим винятком залишилася ?. Факт залишається фактом - внаслідок виборів дніпропетровська "Громада", котра спирається на підтримку місцевого начальства і налічує у своїх лавах 175 тисяч осіб, нині перетворилася не тільки на впливову, а й, мабуть, провідну в регіоні. Обставину цю, під час останнього візиту на Дніпропетровщину, змушений був визнати сам Президент Кучма, заявивши, що виконавча влада в містах і районах "підняла руки" перед "Громадою".

Київському керівництву протиставити їй в області сьогодні немає кого. Комуністи, отримавши на виборах другий результат - 26 відсотків голосів - і отримавши перемогу у чотирьох мажоритарних округах Кривого Рогу до союзників Президента явно не відносяться. Успіх же "пропрезидентських" сил і, зокрема, НДП, з її трьома відсотками голосів, на Дніпропетровщині зовсім незначний. Апарат виконавчої влади, через зміну глави облдержадміністрації та новий виток кадрових переміщень, має "валізний" настрій і, скоріше за все, не поділяє сподівань Леоніда Кучми змінити політичну обстановку напередодні президентських виборів. Ситуацію, що склалася, не можна не визнати парадоксальною - "президентська" область сьогодні не є такою. На Дніпропетровщині тон задає Лазаренко, а сам Дніпропетровськ у народі жартома називають Дніпропавлівськом.

Втрачені можливості

Тим часом ще півроку тому все було інакше. Гучну відставку Лазаренка і його повернення в регіон місцеве начальство зустріло насторожено. Розгубленості додала низка відставок людей Павла Івановича в столиці і в самому Дніпропетровську, а також прибуття до області різних компаній із перевірки законності приватизації. Для контролю над регіоном із Києва прислали губернатором Віктора Забару, колишнього заступника міністра промислової політики, який до того кілька років керував дніпропетровським заводом "Дніпротяжмаш". Незабаром виявилося, що "дніпропетровського досвіду" новому губернаторові було замало для того, щоб міцно встати на ноги в регіоні і підпорядкувати собі місцевих керівників. До того ж, Забара, котрий поринув з головою у господарську діяльність, цілковито усунувся від політики. Це й дозволило голові облради Лазаренку перехопити ініціативу в свої руки. Кадрові переміщення в облдержадміністрації призвели лише до того, що в апарат облради пішла приблизно чверть керівного і найбільш досвідченого складу. У місцеві ради, під руку Лазаренка, почали переміщуватися й керівники районних адміністрацій. Протягом двох місяців на Дніпропетровщині сформувалася опозиційна виконавчій владі "вертикаль рад", що має міцний зв'язок із керівниками сільськогосподарських і промислових підприємств, комерційними структурами. Сама ж дніпропетровська облрада під керівництвом Лазаренка перетворилася на регіональний "міні-парламент", взявши на себе функції критика та контролера дій виконавчої влади, ініціатора доброчинно-пропагандистських починів на зразок доплати пенсійної "десятки" старим-виборцям. Більш того, на останній сесії "народний хурал Дніпропетровщини" призупинив своїм рішенням перерахування податків до центрального бюджету, а також призначив дорадче опитування про порядок обрання або призначення глави виконавчої влади в області. Варто зауважити, що на виборах 60 відсотків виборців підтримали думку Лазаренка про те, що губернатора потрібно не призначати указом Президента, а обирати прямим голосуванням.

Ще одним істотним упущенням Віктора Забари була недооцінка ролі преси. Лазаренко зміг залучити на свій бік практично всі обласні та районні газети, що раніше співпрацювали з адміністраціями, а також популярний 11-телеканал, що фінансувався ЄЕСУ і транслював з будівлі... облдержадміністрації. Масована реклама добрих справ і починів Павла Івановича дала на виборах свої результати, а "пенсійна арифметика Лазаренка" підкорила серця громадян-старих. Саме пенсіонери становили 70 відсотків виборців, які прийшли голосувати у день виборів...

Апофеозом енергійної діяльності Лазаренка стала "розкрутка" в регіоні партії "Громада". Восени миттєво почався поголовний запис жителів області до первинних організацій цілими трудовими колективами. Місцевий Рух ударив на сполох, закликаючи Президента, губернатора та прокуратуру розібратися в причинах настільки незвичного явища і позбавити реєстрації обласну організацію "Громада". Багато хто вважав, що факти "примусу до партійного зв'язку" були дуже очевидні й виконавча влада не забула цим скористатися для того, щоб одним ударомм захистити конституційні права громадян, а заодно охолодити, якщо не приборкати норовистого Павла Івановича. Однак нічого не трапилося. Губернатор Забара запропонував громадянам звертатися до нього "письмово". Нічого підозрілого не побачила й обласна прокуратура.

Сам собою факт стрімкого зростання "Громади" в регіоні означав злам у настроях місцевої радянської та господарської "номенклатури". Якщо раніше дніпропетровське начальство, звикле брати під козирок, міркувало над тим, на чию сторону встати (адже і Павло Іванович, і Леонід Данилович не чужі люди), то до моменту виборів сам вибір більшість уже зробила. Переконавшись у безпорадності виконавчої влади, місцеві керівники в масі своїй зробили ставку на Лазаренка. Без них "Громада" - порожній звук.

Кадри вирішують усе

Зараз на Дніпропетровщині, яку почала лихоманити нова хвиля кадрових переміщень, багато хто ставить собі запитання: чи є в резерві у Києва сильна особистість, здатна протистояти в регіоні Павлові Лазаренку? У цього лідера має бути дніпропетровська біографія. Іншого навряд чи визнають.

Ще минулого літа подейкували, що губернатором може стати колишній перший секретар міськкому КПРС Володимир Яцуба, котрий працює нині в адміністрації Президента. Досвідчений керівник, він має, мабуть, один істотний "мінус" - замало досвіду в управлінні економікою.

Замість Яцуби, всупереч очікуванням, область очолив представник директорського корпусу Віктор Забара. Досить компетентний в економіці, він, як виявилося, не палав бажанням брати участь у політичних баталіях, не мав владних амбіцій. Призначення главою облдержадміністрації колишнього мера Дніпропетровська, 59-річного Олександра Мигдєєва, котрий має партійно-радянську біографію, але десять років не працював на перших посадах, у багатьох викликає сумнів. Область же має безліч економічних проблем у промисловості із заборгованістю щодо зарплати та оподаткуванням.

Тим часом, Київ явно недооцінив (є такі думки) потенціал нинішнього мера Миколи Швеця. 42-річний господарник за чотири роки управління містом, як ніхто з попередників, міцно взяв кермо влади в свої руки. На виборах він отримав більше ніж 60 відсотків голосів, і реальної альтернативи йому у Дніпропетровську поки немає. Таланти й хватку Швеця неодноразово позитивно відзначав і сам Лазаренко. Проте у Києві, схоже, підозрюють мера в симпатіях до Павла Івановича. Певна річ, чотири роки тому підтримка Лазаренка відіграла головну роль у підвищенні Швеця. Але ж у політиці, як відомо, немає вічних союзників, а є вічні інтереси. Особисті інтереси й особисті амбіції насамперед. У Дніпропетровську вважають, що Президент зробив би "хід конем", призначивши минулої осені напередодні виборів главою обладміністрації не Віктора Забару, а Миколу Швеця, протиставивши Лазаренкові сильну особистість. Але тепер, після виборів, цю можливість втрачено. Крісло дніпропетровського губернатора, принаймні до виборів Президента України, місцеве начальство вважає справжнім електричним стільцем. Відчайдушних людей серед практичних дніпропетровців знайти нелегко.