Подвійна допомога: в Харкові бійці АТО та їх рідні відвідали притулок
Допомагати знедоленим малюкам, і через це загоювати рани, які нанесла родинам бійців війна, вирішили в Харківському осередку "Всеукраїнського об’єднання рідних зниклих без вісті та загиблих захисників України". В перший день серпня група бійців АТО, їх рідні, волонтери та психологи відвідали обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей в Немишлянському районі Харкова. Активісти принесли дітям солодощі, іграшки та декотрі речі своїх власних дітей. Та свідчення про війну, яка йде в декількох сотнях кілометрів від Харкова.
"Здебільшого ми живемо від дня Святого Миколая до 1 червня, - сумно жартує директор притулку Наталя Жизлова, дякуючи за подарунки. – І намагаємося розподілити гуманітарну допомогу, особливо – солодощі, щоб вистачило на весь рік". Наталя Вікторовна констатує - з початку війни кількість спонсорів, які допомагали закладу, суттєво зменшилася, як і потік гуманітарки, тому особливо радіє приходу активістів. В притулку зараз знаходяться діти віком 3-18 років, які втратили родини, або чиїх батьків позбавили батьківських прав. Після періоду реабілітації від 4 до 9 місяців дітей направляють до інших притулків. Найдоросліші серед дітей - троє 18-річних хлопців Дмитро, Ілля та Віталій - нещодавно прибули з Донецької області, захопленої терористами. Хлопці кажуть, що їх силоміць записали до лав ополчення ДНР, тому вони втекли до Харкову.
Для громадських активістів важливо не тільки надати матеріальну допомогу, але поспілкуватися з дітьми-сиротами, узнати їхні історії та переживання. Володимир та Олег - бійці 92 бригади, які стояли біля Щастя, діляться свіжими спогадами про бойові дії, напади терористів та про життя людей біля лінії фронту. Марина, дружина Олега, стала волонтеркою, коли її чоловік пішов на фронт добровольцем з вересня 2014 року. Згадує, як доводилося забезпечувати бійців всім необхідним від наметів до їжі, як прості люди впоралися із складними проблемами, коли були паралізовані державні установи. «Без генералів армія би протрималась, а без волонтерів – ні», - чесно кажуть бійці дітям. Розповідають, як самі будували опорні пункти, вручну копали бліндажі та траншеї на лінії розмежування – бо техніка не могла прибути до фронту через постійні обстріли. Через це також доводилося працювати вночі. А ще українські вояки згадують, як допомагали ліками та продуктами прифронтовому дитячому будинку. Після розмови молодші хлопці просять в бійців їх шеврони, ті знімають, дарують. Підлітки діляться проблемою: їм важко вступити до технічних навчальних закладів, активісти обіцяють посприяти, чим можна.
"Ми намагаємося вирішити одночасно дві важливі соціальні проблеми – допомогти знедоленим дітям та морально допомоги рідним загиблих та зниклих без вісті бійців. Бо в дорослих, які втратили членів своїх родин, є потреба поділитися своєю любов’ю, а діти якраз гостро потребують цієї турботи та уваги", - вважає ініціатор благодійного заходу та голова громадської організації Олексій Антипов. Він сподівається, що бійці та рідні загиблих продовжать відвідувати будинки в інших містах України та будуть підтримувати з ними контакт. На питання, чи є метою заходів всиновлення дітей, Олексій Антипов каже, що це не є ціллю, але й не виключає такої можливості - якщо рідні висловлять бажання та зможуть забезпечити дитину. Тим більше, що в такому разі діти потраплять до родин, які вже виховали справжніх патріотів України.
"Коли війна закінчиться?" - питає насамкінець директорка в учасників та свідків бойових дій. "Ми всі хочемо миру, - відповідають воїни. - Але ж це не ми, хто розпочав цю війну. Ми просто встали на захист своєї землі, свого народу. Пішли на фронт, щоб смерть та страждання не прийшли до Харкову. Війна закінчиться, коли зупиниться агресія Росії".
Альона Соколинська, Харків
