«ВелоКраїна» майбутнього

Чи є розвиток велосипедної інфраструктури в наші дні потрібною і своєчасною ініціативою? І чи матимуть комфорт на українських дорогах велосипедисти? Про це ми вирішили поговорити з ініціаторами соціально-екологічного проекту «ВелоКраїна».

Концепцію проекту було розроблено в 2008—2009 роках на основі аналізу досвіду європейських країн із будівництва велодоріжок, спорудження велопаркувань і в цілому розвитку соціальної велосипедної інфраструктури. 16 вересня 2009 року концепцію було спрямовано у всі органи державної влади України. Через рік, коли світ побачило рішення Гуманітарної Ради при Президенті України, яке передбачало врахування наявності велосипедних доріжок під час будівництва нових доріг і реконструкції старих, керівники спортивного клубу «ІСД» нагадали владі про свою концепцію проекту «ВелоКраїна». Реакції поки що немає.

«Дуже важливо, — говорить президент спортивного клубу «ІСД» Віталій Ковальчук, — щоб велосипедний транспорт став одним із пріоритетних напрямів розвитку наших міст. У цьому випадку вони підуть шляхом європейських міст із розвиненою інфраструктурою найбільш екологічного, мобільного і корисного міського транспорту — велосипеда. Адже сучасні міста переповнені автомобілями. Бажання людей пересуватися з комфортом рано чи пізно наражається на межу пропускної спроможності вулиць мегаполісів. І планований при купівлі машин комфорт перетворюється на головний біль їхніх власників... Подивіться: у Донецьку останніми роками розширюють дороги — для того, щоб знову віддати їх на розтерзання автомобілістам. Але автомобілів не меншає, і проблема заторів залишається актуальною після всіх цих перебудов. Треба щось змінювати радикально».

КОНЦЕПЦІЯ

Концепція «ВелоКраїна» є системою заходів, яка, за успішної реалізації, пристосує наші дороги до безпечного і зручного пересування на велосипедах. Кількість автомобілів скоротиться, відповідно — повітря стане чистішим. У свою чергу населення України стане здоровішим: медики стверджують, що навіть тиха і розмірена їзда зі швидкістю 15—20 км/год. позбавляє 400—500 зайвих калорій за кожну годину шляху. Їзда на велосипеді — це і загальний тонус організму, і здорові легені та серцево-судинна система. Той, хто використовує велосипед, щоб дістатися місця роботи, приїжджає туди не «в милі і піні», а в хорошому тонусі, як після ранкової зарядки. А увечері, коли людина відсиділа день перед комп’ютером, у неї є можливість знову здійснити велосипедну прогулянку, а не сідати за кермо автомобіля, з напруженням вдивляючись у ситуацію на дорозі.

Але просто взяти й посадити людину на велосипед — мало. Треба створити їй усі умови для безпечної і безпроблемної їзди вулицями наших міст. Ось що у зв’язку з цим пропонує проект «ВелоКраїна».

«Спинімось на першому пункті нашої концепції — будівництві велосипедних доріжок у містах України, — говорить Віталій Ковальчук. — На Заході існує вироблена роками система спільного руху автомобілів, велосипедів і пішоходів. Для підвищення безпеки дорожнього руху второваним шляхом простіше йти і нам: тротуар — для пішоходів, проїжджа частина — для автомобілів, а велодоріжки — для велосипедистів. Велосипедні доріжки повинні створювати мережу, зручну для людей, які мають намір використовувати велосипед як транспорт для того, щоб їздити на роботу, у своїх справах або на відпочинок. Відзначу, що, як слушно сказано у рішенні Гуманітарної Ради при Президенті України від 13 жовтня 2010 року, велосипедні доріжки повинні створюватися таким чином, щоб забезпечити їх використання людьми з обмеженими фізичними можливостями. Тобто безпосередньо на доріжці мають бути відсутні всілякі перешкоди — бордюри, ями, знаки, рекламні тумби. На такій велодоріжці мають бути зручні з’їзди й рівне полотно. Створення умов для пересування інвалідів-колясочників — справа блага, держава зобов’язана піклуватися про цю категорію населення. До того ж одного погляду на наші вулиці і дороги достатньо, щоб зрозуміти: велодоріжки стануть не лише найважливішою підмогою для велосипедистів, але і єдиною можливістю самостійного пересування інвалідів-колясочників!

Наступним пунктом розробленої концепції є впровадження системи прокату велосипедів. У багатьох європейських містах уже багато років діють програми муніципального прокату велосипедів. Велопрокат, надаючи велосипеди тим, хто їх не має, дає людям реальну можливість оцінити всі плюси використання велосипеда як міського транспорту. Суть роботи полягає в наступному: у низці місць організовуються автоматичні пункти прокату велосипедів, виготовлених на спецзамовлення. Жодна їх деталь не може бути використана на велосипедах інших типів, велосипеди яскраво пофарбовані, і це робить їх викрадення марною справою. Будь-хто з бажаючих може, заплативши невелику суму, взяти велосипед, відстебнувши його від стійки, розташованої в одній частині міста, і потім залишити його біля будь-якої іншої стійки. Стійки прокату і велосипеди часто використовуються як рекламоносії. І ще. Велосипед у нашій країні може стати ефективним транспортним засобом лише за умови забезпечення його збереження. Тобто одночасно з проектуванням мережі велодоріжок необхідно створювати велопаркування для велосипедів при магазинах, авто- і залізничних вокзалах. Вони можуть мати вигляд автоматичних боксів, критих велогаражів, що охороняються, або простих конструкцій, до яких можна пристебнути велосипед. Працедавці мають бути зацікавлені у створенні корпоративних велопаркувань біля офісних будівель для своїх співробітників».

ВІД ВЕЛОДОРІЖКИ — ДО ВИСОТ СПОРТУ

Особливе місце у «ВелоКраїні» відведено розвитку дитячо-юнацького велосипедного спорту, що, на переконання авторів концепції, є основою життєздатності проекту та його еволюції в норму життя у нашій країні. Не секрет, що головна проблема у розвитку велоспорту в спортивних школах пов’язана з фінансуванням. Така ситуація призводить до масового закриття велосипедних спортивних шкіл у всій країні і жебрацького існування тих, які відмовляються здатись на милість обставинам.

Відомий у минулому гонщик, чемпіон світу 1985 року Василь Жданов, який наразі є одним із менеджерів італійсько-української команди Lampre-ISD, вказав на головні огріхи в процесі підготовки юних велосипедистів в Україні: «Окрім функціональної готовності спортсменів, є проблема техніки. А техніка — це інвентар, на який тренери повинні, скажімо, посадити десятирічну дитину і не боятися за її здоров’я. Багато хто не з чуток знає, що таке, коли лопається кермо, ламається рама, рветься ланцюг. Через це трапляються травми. Таких проблем у зарубіжних гонщиків сьогодні практично немає. Необхідно їх уникати й у нас, купуючи надійну техніку і вчасно її міняючи. А ще бракує в наших командах масажистів і лікарів. Один тренер просто не в змозі охопити все... Повертаючись до «ВелоКраїни», відзначу, що цей проект не лише передбачає підтримку молодих перспективних спортсменів, але й відкриває перед ними дорогу в професійний велоспорт, можливості досягнення найвищих спортивних результатів».

Порівняно з іншими регіонами, в Донецькій області ситуація ще не така погана. У регіоні функціонують 14 спортивних шкіл із велоспорту, зокрема училище олімпійського резерву імені Сергія Бубки, школа вищої спортивної майстерності, дві спеціалізовані школи і ДЮСШ.

«Дуже добре, що в нашій структурі ведеться планомірна робота з розвитку велоспорту, — коментує ситуацію директор спортивного клубу «ІСД» Марк Бейгельзімер. — На базі нашого клубу функціонують чотири велокоманди, що входять до Міжнародного союзу велосипедистів (UCI), створено вертикаль підтримки і виховання спортсменів від юніорів і юнаків до рівня професійних велогонщиків. Одна з цілей «ВелоКраїни» — дати імпульс до подібних кроків в інших регіонах країни. Молоді спортсмени знатимуть, чого їм треба прагнути, аби зростати в майстерності і приносити славу Україні. Вони не шукатимуть місця в зарубіжних клубах і не підписуватимуть невигідні для себе контракти».

Реалізація соціально-екологічного проекту «ВелоКраїна» приведе до прориву на всіх «фронтах». Він дозволить у нашій країні відремонтувати дороги на трасах міжнародних велогонок, прокласти траси для велотуризму, побудувати велотрек, організувати виробництво велосипедів любительського і професійного рівня, проводити всеукраїнські і міжнародні змагання з велоспорту, надавати значну допомогу діючим і відкривати нові дитячо-юнацькі велосипедні школи, забезпечити діяльність професійних команд, популяризувати велоспорт і велосипедний рух та багато іншого. Звучить прекрасно.

«Проте суть запропонованої концепції полягає не в переліку цих напрямів, а в схемі реалізації їх на практиці, — продовжує президент спортивного клубу «ІСД» Віталій Ковальчук. — Для цього проект треба вивести на державний рівень, а опікуватись ним повинні люди, які мають не лише бажання, але й можливості втілити благі наміри в життя. Згідно зі створеною концепцією, займатиметься проектом «ВелоКраїна» недержавний орган — Опікунська рада (забезпечує стратегію і всі необхідні умови реалізації проекту), до складу якої увійдуть представники Кабінету Міністрів і Верховної Ради України, президент НОК України, президент федерації велосипедного спорту України, впливові бізнесмени і політики, керівники діяльних громадських організацій. А кошти для реалізації проекту акумулюватимуться в спеціально створеному Фонді «ВелоКраїна» — новій громадській організації. До речі, схожу систему апробовано в сусідній Росії. Передбачається, що приблизно 20% загальних витрат на реалізацію проекту становитимуть бюджетні кошти, 80% — позабюджетні».

ЧИМ КИЇВ АБО ДОНЕЦЬК ГІРШІ ЗА ЛОНДОН?

Те, що Європа масово пересідає на велосипеди, вже давно не новина. Турбота про здоров’я нації, поліпшення екології, розвантаження доріг мегаполісів, спроби урізноманітити дозвілля городян, допомогти їм у прагненні стати більш «спортивними» в наш комп’ютерний час — усе це спричинило створення в багатьох країнах відповідної інфраструктури. Уряди зазвичай грошей не шкодують.

Наведемо лише один приклад — Великобританія. Рік тому в Лондоні відкрили першу загальноміську мережу з 400 велосипедних паркувань, де можна взяти велосипеди напрокат (у різних частинах міста доступні як мінімум 6 тисяч велосипедів), здійснити поїздку містом і потім залишити велосипед у будь-якому такому місці паркування. Гості Лондона у захваті від такої новини! Подібні схеми реалізують у багатьох містах Великобританії.

Напередодні Олімпіади в Лондоні 2012 року організаційний комітет Ігор закликав гостей британської столиці пересуватися містом пішки або на велосипедах. Лондон піклується як про своїх гостей (що може бути гіршим у дні Ігор, ніж години, проведені в транспортних заторах!), так і про жителів мегаполіса. І турбота ця виявляється не лише в закликах масово використовувати велотранспорт. Міська влада інвестувала понад 10 мільйонів фунтів в удосконалення інфраструктури велосипедних маршрутів, що пов’язують різні райони Лондона. Вся ця олімпійська спадщина залишиться жителям Лондона після того, як Ігри стануть історією.

А тепер пригадаймо про турнір, на який з нетерпінням чекають мільйони українців і який повинен відкрити Україну для сотень тисяч європейців, — про чемпіонат Європи з футболу 2012 року. Піклуючись про готелі, стадіони, аеропорти і традиційні для нашої країни види міського транспорту (автобуси, метро, тролейбуси), влада міст, які приймають Євро, могла б, за прикладом Лондона, також приділити увагу спроможності гостей турніру комфортно пересуватися містом. Адже наші гості — це не натовп футбольних фанатів, яких необхідно доправити до міста, поселити, нагодувати, зібрати в автобуси, доправити на футбол, а після матчу відвезти назад у готель. І так до наступної гри. Вони приїдуть подивитись на наші міста — по-своєму красиві й унікальні. Прогулянка вулицями міста на велосипеді — найкращий спосіб це зробити. Буде дуже неприємно, якщо все, що гості чемпіонату запам’ятають про Донецьк, — це його красень-стадіон, кілометрові автомобільні затори і брудне повітря, в якому вугільний пил перемішується з вихлопними газами машин.

І якщо загальнодержавна програма «ВелоКраїна» не вписується в програму розвитку спорту в нашій країні, яка після одного іміджевого проекту, Євро-2012, візьметься до наступного — «Зимова Олімпіада-2022» (розрахованим на Західну Україну з її гірськолижними курортами), можна почати з малого. А саме — розпочати реалізацію програми в Донецьку й області. Адже наш регіон уже неодноразово ставав колискою амбітних і передових проектів.

ДОВІДКА «Дня»

Європейський досвід

У Німеччині умови для велосипедистів — одні з найкращих у Європі. Велодоріжки є невід’ємною частиною дорожньої мережі, а велосипедисти — рівноправними учасниками дорожнього руху. Загальна довжина велодоріжок перевищує 70 тис. км. Німці не спиняються на досягнутому: міська адміністрація Берліна, де велосипедисти становлять 13% від усіх учасників дорожньо-транспортного руху, виділила 10 млн євро на розвиток міської велоінфраструктури. У цілому, за останніми даними Німецького клубу велосипедистів ADFC, понад 2 млн німців їздять на роботу велосипедами. А на 82 млн жителів країни припадає 69 млн велосипедів.

Жителі Швейцарії 2010 року купили більше велосипедів, ніж машин: у країні продали 351 тисячу нових велосипедів і лише 294 тисячі нових автомобілів. З 2011 по 2020 рік влада Цюріха планує витрачати щороку близько 2 млн франків на програму з подальшого впровадження велосипедів на дорогах.

У Нідерландах більше велосипедів, ніж жителів: 18 млн — на 16 млн громадян, десять років тому ці дані становили 11 і 14 млн. Незважаючи на зростання кількості особистих автомобілів, велосипед аж ніяк не втрачає популярності — в середньому кожен житель країни проїжджає на ньому 900 км за рік.

Країни Прибалтики також вживають заходи з розвитку велосипедної інфраструктури своїх міст. Взялася за справу і Білорусь. Росія поки що «гальмує»: чиновники великих міст не вірять в ефективність велосипедів як виду міського транспорту, мовляв, за суворих російських зим підтримка велодоріжок у належному стані не є можливою. Але вони ніби не помічають досвіду сусідньої Фінляндії, де в одній лише столиці існує понад 1300 кілометрів велосипедних доріжок, а на 560 тисяч городян (без жителів передмість) припадає 400 тисяч велосипедів і всього 200 тисяч автомобілів. Для того, щоб вирішити транспортну проблему в Гельсінкі, 30 років тому було створено спеціальний велосипедний департамент при адміністрації міста. І сьогодні у фінській столиці велосипед замінює і особистий автомобіль, і громадський транспорт. Усього у Фінляндії 4 830 кілометрів велосипедних доріг.