Бутафорські страхи

Незважаючи на аж ніяк не безхмарне життя, масовий глядач продовжує відчувати ірраціональне тяжіння до всіляких кіножахів. Ось і зараз на екрани вийшов один із найрозрекламованіших фільмів — «Паранормальне явище-2». При цьому слово підтверджується справою: минулого тижня стрічка поділяла перші позиції щодо прибутковості в міжнародному прокаті з черговою «Пилою».

Фільм хочеться перейменувати на «Проект «Демон із Карлсбада«», за аналогією з гучним малобюджетним трилером «Проект «Відьма з Блер»; адже тут знову панує старанна стилізація під документальне кіно, починаючи зі вступного титру: «Студія «Парамаунт» висловлює вдячність сім’ям загиблих і поліції Карлсбада». До речі, подібні фільми не нові для студії: на «Парамаунті» 2008-го випустили трилер із елементами фільму катастроф «Монстро», стилізований під зйомки ручною камерою. Нагадаємо, що 42 режисер Тод Вільямс досі був незалежним фільмо-рейкером, автором психологічних драм про стосунки всередині родинних пар. Сиквел «Активності» (перший вийшов 2007 року) — для нього старт у світі комерційних жанрів. Судячи зі зборів — початок фінансово вдалий; але як йдуть справи з власне кінематографією? Вільямс дотримується документалістського стилю зі старанністю неофіта. Загальні плани — з камер спостереження. Великі — з ручної камери, на яку члени сім’ї Рей знімають усе, що відбувається з ними. Спочатку спостерігаються дивні речі, які мешканці будинку списують на суто побутові причини. Щось падає, деякі предмети виявляються не на тих місцях, двері несподівано закриваються й відкриваються, нервує собака, плаче дитя. Але нічого екстраординарного. Небезпечна активність як така починається в останні півгодини.

Головне в трилері — не кількість пролитої бутафорської фарби, а атмосфера напруження й страху. Ось із цим у Вільямса проблеми. Лячні моменти він намагається будувати на контрасті статичних, безмовних записів камер спостереження й раптових вибухів звуку й руху. Старий набір інструментів; саме через частоту вживання, а також через недостатньо виразну роботу акторів усе це не б’є по нервах із задуманою силою.

Як виглядає, недоліки фільму виростають з упертого прагнення продюсерів втілювати в життя свою мрію про малобюджетний трилер, що приносить величезні прибутки за мінімальних вкладень: «Відьма з Блер» за бюджету понад 20 000 принесла понад 200 мільйонів; перше «Паранормальне явище», зняте в тому ж стилі, коштувало його авторам, за припущеннями, 11 000, а заробило 100 мільйонів (а от бюджет картини Вільямса — вже трохи менший ніж 3 мільйони). І хоча студії-дистриб’ютори кожного разу вкладали в допрацювання фільмів сотні тисяч доларів, контраст усе одно вражаючий. У тому й річ, освіжаючий імпульс, колись привнесений у жанр нарочитою документалізацією, вичерпався; йдеться вже лише про цифри прибутків, а не про розробку дійсно нових і оригінальних прийомів. Комусь подобається, коли його лякають саме так, хтось йде через добре зроблену рекламу (а піарники другої «Активності» добряче попрацювали, одна історія із забороною рекламного ролика фільму чого варта) — і поки народу в залі чимало. Але сам жанр трилера, схоже, наближається до серйозної внутрішньої кризи, й, цілком імовірно, мистецтво витонченого страху незабаром буде витіснене з екрану різного роду «Пилами» й іншою сумішшю м’ясорубки з побутовою чортівнею.