Запит на людяність

«Більше! Більше! Ще! Ще!» — написав один із відвідувачів ХІІ Міжнародної фотовиставки «День-2010» у книзі відгуків. І справді, після спілкування з гостями фотовиставки розумієш, що її тижневого перебування (з 2 по 10 жовтня) в Українському домі замало, аби пройнятися змістом фотознімків та насититися ними сповна. Цього року на фотоепопею, своєрідний фотомоніторинг життя країни за минулий рік, за оцінками співробітників Українського дому, прийшло подивитися більше семи тисяч українців: і не лише киян, а й жителів із інших міст. Лише в перший день, коли було урочисте відкриття фотовиставки та оголошення переможців, в Український дім завітало 620 відвідувачів. Майже в три рази більше, по півтори тисячі осіб, прийшло на вихідних. І як відзначають в Українському домі, це просто безпрецедентна кількість відвідувачів. А значить — інтерес людей до самих себе, до суспільства зростає, бо виставка показує Україну такою, як вона є, і певною мірою — нас самих у різних аспектах.

І хоча імена переможців основних номінацій стали відомими ще під час відкриття виставки, інтрига лишалася за тим, хто ж завоює любов глядача. Упродовж тижня гості фотовиставки могли голосувати за фото, яке, на їхню думку, є найкращим. Тож на думку більше тисячі людей, які взяли участь у голосуванні, приз глядацьких симпатій отримала робота «Терплячий» Вероніки Борковської. За неї проголосувало 57 відвідувачів. У десятку кращих робіт ввійшли також роботи «Мрії дівочі» Олександра Примака, «Без коментарів» Андрія Нестеренка, «Руденькі» Людмили Гошко, «Без пари» Олександра Задираки, «Буковинець» Юрія Черневого, «Великдень» Миколи Тимченка, «Натхнення» Костянтина Гришина, «Останній урок» Миколи Турчина, «Хрещення» Євгена Чорного та «Забута мелодія» Костянтина Бобрищева.

Судячи з тих тем, яким присвячені більшість фотографій-переможців, суспільство зараз відчуває запит на людяність та доброту. І хоча з тієї кількості людей, які вибирали на свій розсуд кращі фото, не можна говорити про загальний настрій усього соціуму, та все ж видно, що інтерес до політичних перипетій відійшов на другий план, і тепер суспільство хоче бачити побільше суто соціального життя. А відчуваючи дефіцит на гуманність та співчуття, тягнеться до діток, тварин і всього милого та прекрасного, які можуть це дати.

Чимало людей приходило в Український дім по декілька разів, аби запам’ятати кожну світлину, ще раз подивитися на улюблену фотографію, зняти на фотокамеру щось для себе і просто відчути в душі тремтливі порухи від спілкування з фото. Та й навіть серед тих, хто побував лише раз на фотовиставці «Дня», немає жодного, хто б лишився незадоволеним. Адже тут були фото на всі смаки та вподобання, з усіх сфер життя України і з різним емоційним фоном.

Попри те, що враження у всіх відвідувачів більш, ніж позитивні і райдужні, їм хочеться вражатися і дивуватися у ще більших масштабах. Та це вже буде наступного року, коли відкриється чергова фотовиставка «Дня». А поки що ж даємо можливість побачити кращі фотороботи жителям інших міст. Адже ХІІ Міжнародна фотовиставка «День-2010» вирушає в мандрівку Україною. Перше місто, де нас чекають, — Чернівці. Тож чекайте в гості й слідкуйте за репортажами з фотовиставок на шпальтах газети.

КОМЕНТАРI

Артем ЧУК, економіст:

— Виставка дуже сподобалася, зокрема, тим, що тут представлені різні фотографії різного жанру, як-то соціологія, природа, люди, явища, побутові ситуації в цікавих ракурсах. Друзі мої, які власне мене і запросили сюди, теж постійні прихильники фотовиставки «Дня», тому їхні емоції схожі з моїми. Подобаються моменти істинності на знімках, справжні емоції, особливо вони сильні на фотографіях про людські трагедії. Я уже не перший раз на виставці, мабуть, уже разів п’ять був. І робіт цього разу дуже багато, єдине, що погано — виставка триває лише тиждень. Наприклад, для моєї мами було дуже складно виділити на неї час, оскільки вона шість днів на тиждень працює, і лише неділя — вихідна. Та все ж вона встигла забігти сюди хоч на годинку, але щоб насититися виставкою треба щоб вона тривала хоча б тижнів два. Бо фотографії — інтелектуальні, правдиві і дуже сильні. Щоб їх зрозуміти — треба час. Ми помітили, що тут дуже широко відображені всі аспекти життя. У тому числі і політика, бо куди зараз без неї. Вражають і соціальні моменти, а також дитячі роботи, які призначені ніби не для дорослих, а для того щоб розжалобити, нагадати, що багато проблем існує, і їх ще ніхто не вирішив. Виставка дає можливість широко показати ті теми, які дорослим неприємні і які хочуть просто забути про проблемні місця суспільства. Але діти не дають цього зробити, тому, можливо, треба було б побільше саме дитячих фотографій.

Олена ОПАНАСЕНКО, Мирослава ЗАЄЦЬ, журналісти:

— Дуже багато фотографій бачили в друкованому вигляді в газеті та на сайті «Дня», але це різні речі, тому що тут фотографії більш реалістичні. І ті емоції, які автор хотів передати, на газетній шпальті далеко не такі. Про виставку дізналися в інтернеті, а ще читали про неї в журналі «Країна». Хоча перше знайомство з фотовиставкою «Дня» у нас відбулося у Львові. Було цікаво, коли на фотографії «Красивий» ми побачили свого знайомого, при чому довго стояли і дивилися, і потім зустріли друга, який підтвердив, що це дійсно наш спільний знайомий. Дуже класне фото «Невже до 2042...», ніби й дитина, але все зрозуміло. Ще залишила відбиток фотографія «Не до нас...», де батьки чекають своїх дітей з міста, але ті ніяк до них не приїдуть. Може, автор хотів і не це сказати, але ми прочитали такий зміст його роботи.

Катерина ПЛАХОНІНА, фотограф Театру на Подолі:

— На виставці газети «День» я буваю щороку, вже п’ять років поспіль». Вперше дізналася про виставку, коли їхала по Європейській площі в автобусі й побачила банер. Це було, мабуть, ще на першому курсі. Завжди знаходжу тут дуже багато цікавого, і саме серед репортажної фотографії. Вона яскрава й викликає певні емоції, чим дуже цінна. На цій виставці мені дуже сподобалися фото «Людина майбутнього», «Без пари», просто неймовірно красива фотографія, воно зачіпає за живе. І ще до категорії таких належить «Забута мелодія. По-особливому зачепила за живе фотографія «Беслан». Схожа фотографія колись мене зачепила дуже сильно на «World press foto». Я стояла хвилина три напроти фотографії, у мене з очей текли сльози, я не могла відійти, тоді мене просто розвернули і вивели з галереї, щоб я прийшла до тями. У мене жива уява, у мене було складне дитинство, тому всі фото я пропускає через себе. Іноді це боляче, іноді ні, але такого, щоб не зачепило якусь струну душі, ще ніколи не було.

Сергій ОДУЛОВ, член-кореспондент Інституту фізики НАНУ:

— Я приходжу сюди не перший раз, читаю постійно газету і виписую її. Але місяць мене не було вдома, і лише в п’ятницю я переглянув номери «Дня» та прочитав, що неділя останній день виставки. Бігом дзвоню до знайомої і сюди, поки фотовиставка не поїхала містами України. Є дуже гарні фото, але серед них не так багато потрясінь. Чудова серія фотографій, зроблених у Верховній Раді, вона показує наше життя і життя можновладців, і здається, що фотографи ніби підглядали за ними, коли робили зйомку. На мою думку, це успіх репортерської фотографії. Є фото, де хлопчина сидить на мішку з картоплею, так від нього ж не можна очі відірвати. Загалом усі фотографії дуже вдалі, якщо вони щирі.

Ірина ГРИШИЧКІНА, філолог:

— Вперше почула про виставку від друзів, потім приходила сюди з подружками. І зараз уже тут третій рік, кожного року приходжу, і за тиждень — не один раз. І бачу щоразу щось нове, що не помітила на минулому відвідуванні. Але люблю дивитися на фото сама, на самоті краще сприйматися. З кожним роком митці стають все кращими і кращими. Дуже вдала номінація «Світ очима дітей», вона жива, яскрава, душевна і дуже щира. Вражає робота «Без «Довженка»...», я читала на сайті про її історію, то просто крик душі автора. Говорити можна багато, але кожен сприймає фотографії на свій лад, а я намагаюся робити це серцем і душею.

Євген ЧОРНИЙ, володар Гран-прі ХІІ Міжнародного фотоконкурсу «День-2010» за роботу «Хрещення»:

— Моя цьогорічна участь у Фотоконкурсі газети «День» — перша з половиною. Раніше я робив спроби подати свої роботи, але не складалося з організаційними моментами. Тому не очікував, що моя творчість відразу буде оцінена на такому високому рівні. За таку увагу, довіру і можливість дуже вдячний газеті «День». Загалом роботи, що були представлені на всіх фотоконкурсах, вибудовують певну лінію української фотожурналістики. Це, певного роду зріз — і зріз цей досить об’ємний. На виставці представлено менше робіт фотохудожників, мало альтернативного фото, але це пояснюється тим, що є фотожурналістика, а є все інше.

Микола СМІЛИК, володар диплому ХІІ Міжнародного фотоконкурсу «День-2010» за серію робіт «Як по нотах», «Годувальник»:

— Участь у Фотоконкурсі «Дня» я беру з 2000 року, тобто вже десять років. Тому що Фотоконкурс газети «День» стимулює фотохудожників зосереджувати свої сили і творити нові жанри, яких не було на попередніх виставках. Я хочу висловити пропозицію, щоб перша «фотоледі» України — Лариса Івшина наступного ювілейного року організувала «Фотодень України». Нехай у цей день всі фотожурналісти, фотохудожники вийдуть на вулиці України і фотографують.

Олексій ФУРМАН, володар призів від компанії «Кока-Кола Україна» за роботу «Дівчина і дощ» та від уповноваженого Верховною Радою України у правах Людини Ніни Карпачової за роботу «Наша черга допомогти» у номінації «Світ очима дітей»:

— Я вже вдруге беру участь у фотоконкурсі «Дня» у номінації «Світ очима дітей». Минулого року я отримав один приз, зараз їх два. Фотоконкурс «Дня» — це фактично єдиний фотоконкурс журналістської фотографії, який існує в Україні. І саме тут можна побачити такі роботи, які розкривають життя українського народу — як життя людей, що живуть у селі, так і життя тих, хто мешкає у великому місті. Тут є і події політичного характеру, акції протесту, культурні та соціальні моменти — все, чим може цікавитися кожен фотограф. Тому цей фотоконкурс — унікальна річ, адже тут ми бачимо Україну очима представників української фотожурналістики. Мені здається, що для будь-якого українця важливо прийти сюди і побачити ці роботи, адже це дещо різні погляди на світ — погляд простої людини і фотографа.

Володимир ЛУПАЦІЙ, політолог, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

— Чесна фотографія, як і чесна журналістика, свідчить про те, що ключова проблема української політики — це не повноваження, питання економічних реформ чи геополітичного вибору. Ключова проблема — це розкол між владою і суспільством. Це два світи. І саме фотовиставка «Дня» показує ці світи, тобто реальну Україну — проблеми суспільства в їхньому емоційному стані. Адже порядок денний, що домінує в український політиці, не віддзеркалює тих проблема, якими живе суспільство.

Цього року мені дуже сподобалися портретні фото. Вони завжди справляють враження, тому що в них віддзеркалюється доля, досвід, мудрість. Другий момент стосується нашої історичної пам’яті. Мені запам’яталася фотографія, де зображені скіфські баби (фотографія Костянтина Бобрищева «На варті»). Наскільки ці баби там одинокі в просторі, настільки неусвідомленими залишаються наші глибинні корені. Ми ще в пострадянській історіографії, тобто глибина нашої пам’яті закінчується міфами про три братні народи і Київську Русь. Натомість державність на нинішній території України сягає набагато глибший часів.

Костянтин МАТВІЄНКО, експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»:

— Кожного разу, а я був на всіх фотовиставках з самого початку, це абсолютно свіже враження. Кожного разу ми відчуваємо, що динаміка суспільних змін досить значна, і ваші фотоавтори дають змогу відчути ці зміни. Щорічно на фотоконкурсі «Дня» виставляється чудова добірка переможців попередніх конкурсів. На прикладі цих фотографій можна дуже добре відчути соціокультурну динаміку. Я, чесно кажучи, не знаю якогось іншого подібного явища в Україні, крім того, що робить газета «День». Це чудово, це треба всіляко підтримувати.

Це перше. Друге. На цій фотовиставці, як на мене, було забагато політики, але сама політика давала такі приклади. Візьмемо, наприклад, ті фотографії, які стосуються бійки у Верховній Раді чи фотографії, які тим чи іншим чином характеризують конкретних політиків. Наприклад там, де рука-пропозиція тягнеться до лідера партії «За Україну!» В’ячеслава Кириленка (фото Олександра Косарєва «Пропозиція опозиції»). Або інша добірка фотографій з інавгурації Віктора Януковича, особливо там, де він ховає в кишеню посвідчення президента (фотографія Володимира Тарасова «Моє»).

Мені здається, що політика в Україні насправді не є тим, що визначає наше життя. Соціум, суспільство живе відмінним від політиків життям. Тому мені більше припали до душі фото, де зображені діти, природа тощо. Також мені чомусь запам’яталася фотографія, де селяни смалять тільки-но заколоту свиню (фото Сергія Ковальчука «Пахне смаленим»)...

Валентина ЗАБОЛОТНА, театрознавець, професор Національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого:

— Рік від року з цікавістю спостерігаю, як розвиваються газета і фотовиставки. Бачу, як за допомогою «Дня» виростає мистецтво фотографії в Україні. Якщо раніше це були фотоімпрези, то поступово це стає витвором мистецтва. Особливо вражає те, що за кожною фотографією стоїть певна історія. Навіть тоді, коли це просто пейзаж бо тоді ця історія пов’язана з автором, який саме так і це побачив та зняв на фотоапарат. Цим автор схвилювався і зафіксував. Єдине, щоб я порадила фотохудожникам, аби вони більше зайнялися портретним фотоживописом. Варто не лише зафіксувати цікавий момент чи факт, а передати психологічний портрет героя фотографії. Вважаю, що таку задачу фотографи, які нині приймають участь на виставці, вже здатні виконати. Для мене найбільш цікаві роботи звичайних людей (пані на баяні грає, колоритний старий та інші) — в цих світлинах переданий український національний характер і наша ментальність. Усі фотографії, на соціальні та політичні теми, у портретах і пейзажах — відчувається небайдужість авторів. Я дякую газеті «День», що на своїх шпальтах друкує непересічні фотороботи, які «без гриму» відображають наше сьогодення.

Іван ГАМКАЛО, диригент Національної опери України:

— Дякую за запрошення відвідати фотовиставку. Щороку прихожу і кожного разу знаходжу нові грані таланту, який демонструють автори робіт, представлених на конкурс. Навіть у простих речах фотографи вміють вхопити щось цікаве, неординарне, такі миті життя, які, у постійному русі, ми часто навіть не помічаємо (погляд дитини, старенької люди, священика, ракурс природи)... Тут можна постояти, придивитись і задуматись, а чому ми метушимося, який світ навколо нас красивий і багатий. На мою думку, на цій експозиції треба уважно вглядатись у кожну роботу. Дуже добре, що цей вернісаж мандрує по країні і роботи фотомайстрів побачать люди з різних куточків України. Я поціновувач «Дня» і, на мою думку, ваша газета сьогодні одна з найкращих з газет, які нині видаються в нашій країні. Завжди уважно читаю, аналізую прочитане. Дуже добре, що «День» виходить не лише українською та російською, а й англійською мовами — це розширює читацьку аудиторію. Мені імпонує принциповість газети, її патріотична позиція, сміливість, аналітичність і те, що ви багато уваги приділяє висвітленню питань культури, історії, мистецтва та спадщини. Саме за цю багатогранність і високу професіональність я ціню і люблю «День». Так тримати!

Віктор ЖАДЬКО, письменник, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри журналістики Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова:

— Пам’ятаю, як у дитинстві я обожнював розглядати пожовклі знімки у сімейному фотоальбомі: тато і мама в день весілля, студійне фото прадідуся. Я часом не знав, хто є хто на цих світлинах, і запитував про це в рідних. Вони теж пам’ятали і знали не всіх учасників далекої сімейної фотозйомки. Але я бачив, із якою ніжністю батьки брали кожну фотокартку, як радісно світилися їхні обличчя від споминів. Адже фото — це нерозривний зв’язок між минулим і майбутнім, це отой місточок, який пролягає через серце кожної особистості, це маса почуттів та емоцій: переглядаючи ці сімейні альбоми, ти хмуришся чи нестримно радієш, переживаєш чи крадькома витираєш сльозу...

Такий шалений наплив емоцій я відчув, коли упродовж години розглядав фотовиставку редакції газети «День» в Українському домі. Вдячний, що екскурсію в одному із залів провела сама редактор Лариса Івшина. У ті блаженні хвилини я відкрив для себе не тільки різноманіття та географію картин, зазнімкованих у різних куточках України, а насамперед доброту кожної майстерно виконаної світлини. Тут і направду слід сказати, що я бачив «Віру. Надію. Любов», і не постановочну, а оголену, як нерв. Філософія виставлених найкращих робіт газети «День», на моє переконання, — це бажання зупинити мить буття — в радості й переживанні, але однозначно залишаючи простір для глядача, для його фантазії та думки. Це наші реалії сьогодення, які не можуть залишити байдужим, не дають стояти осторонь. Світлини дають привід для роздумів і за межами виставки, для подальших розмов і бажання змінитися на краще. Це унікальна форма роботи редакції, яка об’єднує у цей нелегких час розбрату українців незалежно від національності й соціального статусу. Всі перед фотокамерою рівні, а картина невидимими руками кожного благословляє на добропорядність, щирість і бажання жити в мирі. Коли я залишав Український дім, на східцях почув, як маленька дівчинка сказала батькові: «Татку, а оті песик і котик бачив, як обнімалися, а чого ти жодного разу не обійняв маму?».

Ірина ТИХОМИРОВА, президент «МІМ-Київ»:

— Знаєте, на Фотовиставці «Дня» я побачила різні обличчя України. Цікаво, що над створенням цих облич-образів працюють як професійні фотохудожники, так і аматори. В результаті було створено неупереджений погляд на власну країну — ми побачили себе такими, якими ми є. Іноді хотілось сміятися, іноді плакати, іноді зупинитися й подумати над тим, хто ми є і де ми є. Люди похилого віку, молодь, діти, люди різних професій, різного соціального стану з різних міст, сіл — життя так стрімко та бурхливо біжить, що в повсякденності ми навіть не помічаємо особливих людей, які проходять повз нас, незвичайні моменти, які відбуваються щодня. Ми навіть на самих себе часто не встигаємо подивитися! А Фотовиставка «Дня» нам дає можливість поглянути на себе й на оточуючих — із посмішкою, із сумом і з неповторним гумором.

Галина КРИВОРЧУК, директор студії документальних фільмів «ВІАТЕЛ», продюсер серіалу «Гра долі»:

— Шкодую, що за дванадцять років я оце вперше потрапила на фотовиставку газети «День». Тепер уже не пропущу жодного разу. Уся країна — перед твоїми очима. Причому саме така країна, яку знаєш, якою пишаєшся і якою хочеться поділитися з іншими. Важко знайти найкращу світлину. Важко навіть для себе самої визначити критерій, за яким би хотілося оцінити щось вище, ніж інше. Тому що усі автори бачать свою Україну по-різному й вибирають із життя те, що підказало серце. Адже фотографія — це добре полювання. А «вистріл» треба зробити у паузі серця. І якщо автор вцілив точно, то у фотографії буде своя душа. А на цій фотовиставці немає жодної світлини, у якої б не було душі. Мабуть, кожний відвідувач виставки знайшов якусь свою ноту, свій тон чи напівтон, на який відгукнулися його душа і серце. Особисто мені сподобалася фотографія з Тернополя «Господар». Маленький веселий хлопчик сидить на великому мішку тільки-но викопаної картоплі. Мішок завбільшки з хлопчика. Але хлопчик не тільки власник цього мішка, але й поля, що за ним. А за полем, мабуть, село, а там і вся Україна. Це така оптимістична і тверда, така неоднозначна, на мій погляд, фотографія, особливо в наш час. У ній відчувається дуже сильна енергетика, бо таким чином на смисловому рівні закладено наше майбутнє. Саме у подібних фотомоментах — і смисл самої фотовиставки газети «День». І слава Богу, що в ній домінують саме такі мотиви, а не підірвані школи, поранені від вибуху у метро пасажири, військові на танках і пролита кров. Ця фотовиставка все-таки віддзеркалює менталітет української нації. А в ньому головне — духовність. Дуже вдячна Ларисі Олексіївні і всьому колективу редакції газети «День» за таку титанічну роботу і такий потрібний для нас усіх громадянський вчинок.