ЩОДЕННИК

30 вересня

Скориставшись порадою хресної моїх донечок, ми відвідали майстер клас із виготовлення ляльок-мотанок в Українському домі.

Діти стежили за майстринею як зачаровані. Здавалося б — прості речі: різнокольорові клаптики тканини, шматочок вати..., а за кілька хвилин маєш чудо створене власноруч. У ляльки з’являється голова, потім одяг: кофточка, спідничка. фартушок. Вправно обмотувала майстриня кожну складову цієї ляльки ниткою. Звідси й назва — мотанка. Ніяких тобі голок. Діти не могли всидіти на місці від цікавості, що буде далі. Вони самі своїми руками робили ляльку! Те, що раніше в кожній селянській родині сприймалося як норма, нині — екзотика. Ми звикли купувати все готове. Немає свідомого привчання дітей до вироблення чогось своїми руками, навіть того ж подарунка рідним чи друзям. Вмирає бажання творення. Хоча підсвідомо це бажання присутнє в кожному, коли не ховається з лаштунки вічної зайнятості. Ми вчимося споживати готове.

«А яка гімнастика для пальців! — додала наша хрещена, спостерігаючи за вправними рухами наших маленьких майстринь, — для моторики». Так, дійсно, подумала я, і ніяких тобі новомодних конструкторів не треба. І щира дитяча радість — найвища оцінка цього нашого походу.Старша донька, коли прийшла додому поросила у мене різнокольорових клаптиків і пояснила: «Я сама робитиму собі ляльку».