Названі далеко не всі
Стаття Станіслава Кульчицького «Наші Ньютони і Галілеї», (див. «День» від 26.02.2010, 5.03.2010, 12.03.2010, 19.03.2010) знайомить читача з видатними діячами української науки і техніки. Це дуже важливо, оскільки тривалий час більшість із них вважалися вченими інших країн. Їхня робота в Україні або замовчувалася, або не отримувала, часто зі зрозумілих причин, належної оцінки. Відповідно, їхній внесок у науку відносили на рахунок інших держав. Часто це відповідало дійсності, приклади ми побачимо нижче, але це не є підставою для нас не вважати їх нашими вченими. І те, що їхнім внеском у світову науку й техніку можуть пишатися й інші країни, лише підкреслює той факт, що й Україна повинна про них знати й пам’ятати. У зв’язку з цим вважаємо за необхідне доповнити список статті іменами, які залишили величезний слід у науці, зокрема в математиці.
Стефан (Степан Степанович) Банах (1892 — 1945) народився в Кракові. Справжнє прізвище Грєчєк. Закінчив Львівський політехнічний інститут у 1914 р. Доктор філософії (1920), професор (1924). Викладав і вів наукову роботу спочатку у Львівському політехнічному інституті, потім в університеті. Був деканом фізико-математичного факультету Львівського університету, в 1924 р. обраний членом-кореспондентом Академії Наук Польщі, а пізніше членом-кореспондентом АН України.
Основні праці Банаха належать до функціонального аналізу. Він — один із засновників львівської математичної школи, що здобула світову популярність. Розроблена ним теорія лінійних просторів (простори Банаха) має велике значення для сучасної математики. Багато результатів Банаха стали класичними і входять у всі підручники і монографії з функціонального аналізу.
Банах отримав вагомі результати і в інших найважливіших розділах математики. У теорії звичайних диференціальних рівнянь є поняття «банахова середня». Відомі банахові алгебра, банахова структура (решітка), кільце Банаха, теорема Банаха — Штейнхауза, парадокс Банаха — Тарського, теорема Хана — Банаха, теорема Банаха про нерухому точку тощо.
Основна робота Банаха — «Теорія лінійних операцій» — стала класичною. Вона видана 1931 р. польською мовою, в 1933 р. — французькою і 1948 р. в Києві — українською мовою (переклад зроблений з французького видання під назвою «Курс функціонального аналізу»). Відомий також його курс «Диференціальне і інтегральне числення», який перекладений кількома мовами і неодноразово видавався в нашій країні. Помер у Львові серпня 1945 р. і похований на Личаківському кладовищі. У Львові ім’ям Банаха названа вулиця.
Михайло Ващенко-Захарченко (1825 — 1912) народився в с. Маліївка Полтавської губернії. Вчився в Київському університеті, в Парижі. Слухав лекції видатних математиків Коші і Ліувілля. Докторська дисертація Ващенка-Захарченка «Ріманова теорія функцій складеного змінного» — одна з перших робіт у тодішній Росії з цієї проблеми, що лише розроблялася. Робота «Символічне числення і застосування його до інтеграції лінійних диференціальних рівнянь» була однією з перших робіт з операційного числення. Відповідний курс він читав у Київському політехнічному інституті. Ця робота не втратила свого значення і до сьогодні. Ващенко-Захарченко випередив роботи англійського вченого Олівера Хевісайда, який застосував оператор, названий його іменем, для розв’язання завдань з електротехніки і радіотехніки. Операційне числення широко використовується також у теорії електричного зв’язку і теорії автоматичного управління. До сьогодні становлять інтерес роботи Ващенка-Захарченка з історії математики: переклад «Начал» Евкліда (1880) й «Історія математики» (1883). Написав низку підручників: «Елементарна геометрія», «Теорія визначників», з аналітичної геометрії і алгебраїчного аналізу.
Казимир Куратовський (1896 — 1980) народився у Варшаві. 1913 р. вступив до університету Глазго, проте через Першу світову війну, що почалася, змушений був перервати навчання і продовжив його вже у Варшавському університеті, який і закінчив, захистивши дисертацію 1921 р. У 1927 —1934 рр. викладав у Львівському політехнічному інституті, потім у Варшавському університеті з 1934 до 1952 рр. очолював у ньому відділення математики. З 1952 р. — член Польської академії, 1957— 1968 рр. — її віце-президент. З 1948 по 1967 рр. очолював Інститут математики Польської Академії Наук. Основні праці присвячені теорії множин, математичній логіці, теорії графів (теорема Куратовського), топології (оператор замикання Куратовського, віяло Кнастера — Куратовського, додаток Куратовського), теорії розмірності. Удостоєний багатьох престижних премій у царині математики. У нас відома його класична робота «Топологія» (1966 — 1969).
Гуго Штейнхауз (1887 — 1972) народився в м. Ясло в Польщі, де закінчив гімназію. З 1906 р. вчився у Львівському університеті, де вивчав філософію і математику, а також у Геттінгені. Там він слухав лекції видатних математиків Гільберта і Клейна. 1911 р. захистив докторську дисертацію «Про нові застосування принципу Діріхле». У 1920 — 1941 рр. — професор математики у Львівському університеті, в 1945-му — у Вроцлаві, з 1961 р. жив і працював у США, член-кореспондент Польської Академії Наук (1952). Один із видатних діячів Львівської математичної школи, протягом кількох років очолював Львівське математичне товариство — авторитетну в Європі організацію. Основні роботи Штейнхауза присвячені теорії рядів, теорії вірогідності, топології, теорії опуклих тіл тощо. Йому належить також багато популярних робіт з математики: «Чим є і чим не є математика», «Орел або решка». У нас у країні відомі його книги: «Сто завдань», «Про математичну строгість», «Сто простих, але водночас важких завдань з арифметики».
Станіслав Улам (1909 — 1984) народився у Львові. Навчався у Львівському політехнічному інституті й університеті, учень Банаха. Не зважаючи на молодість, був одним із лідерів Львівської математичної школи, деякий час був секретарем Львівського математичного товариства. 1934 р. переїхав до США, де працював у Прінстоні, Гарварді, Вісконсінському університеті. Брав участь у створенні атомної і водневої бомб, працюючи в Лос-Аламосській лабораторії. У Львові займався теорією множин, теорією вірогідності, топологією, алгеброю (групи Лі), теорією міри, теорією абстрактних автоматів, яка стала теоретичною основою лічильно-рішальної (комп’ютерної) техніки. У роки роботи в США став засновником нового розділу теорії вірогідності — методу Монте-Карло. Тепер це самостійна математична дисципліна.
Видається, що названі та багато інших учених-математиків достойні потрапити в книгу «Український чинник» як такі, що зробили величезний внесок у розвиток математики.
