7 лютого — початок чи кінець?
Що буде в країні після 7 лютого? Як пройде передача влади? І чи пройде взагалі? Чи змириться переможений у другому турі зі своєю поразкою? Поки що з великою часткою вірогідності можна лише сказати, що в Україні після 7 лютого знову очікується похолодання...
Багато експертів сходяться на думці, що якщо розрив між кандидатами буде великий, то на тому все й закінчиться. А якщо буде фотофініш, то варто чекати затяжних судових процесів. «Один із можливих сценаріїв, що місяці два-три будуть суди. Потім Президент скаже, що всі дістали, і оголосить перевибори всіх і вся. При цьому буде таке послання: це неконституційно, але іншого виходу немає», — зауважило в розмові з «Днем» джерело в БЮТ.
Тим часом Партія регіонів уже окупувала Михайлівську площу, а БЮТ — Софійську.
За наявною в МВС інформацією, представниками Партії регіонів заброньовано 800 місць у чотирьох дитячих таборах і базах відпочинку під Києвом для спортсменів та охоронців. Заступник міністра внутрішніх справ Олександр Савченко в одному з інтерв’ю підтвердив, що до Києва збираються привести людей для масових акцій. «Ми телефонували до санаторіїв та інших місць поблизу Києва, щоб замовити для міліціонерів, які можуть бути залучені до охорони порядку в столиці з регіонів. А нам кажуть: «А в нас уже замовлено, і заїзд почнеться 4 лютого», — розповів Савченко в одному з інтерв’ю.
Також регіонали підгадали під вибори Масляну. 7 лютого, судячи з усього, на Михайлівській площі пройдуть народні гуляння зі спеціально відібраним народом. Насправді, цього року Масляну святкують з 8 по 13 лютого. При цьому Прощена неділя припадає на 14 лютого, саме в цей день у народі відбуваються найбільші гуляння.
Примітно, що новим Майданом акцію, що готується, в Партії регіонів вважають за краще не називати, заявляючи, що люди приїдуть не відстоювати свій вибір, а святкувати перемогу Віктора Януковича.
Проте в БЮТі слова «Майдан» не уникають. Вчора Юлія Тимошенко заявила на прес-конференції, що у випадку фальсифікацій влаштує Януковичу такий Майдан, який «він не бачив навіть 2004 року».
«Якщо нам не вдасться в технічному, організаційному порядку забезпечити чесність і демократичність виборів, ми підніматимемо людей, у цьому немає жодного сумніву», — заявила вона.
Також обидві політичні сили збираються максимально мобілізувати юристів, щоб відстежувати порушення і фальсифікації і в разі чого опротестовувати результати виборів у судах.
Що ж, затяжні судові протести — це досить реально, чого не скажеш про Майдан-2. Хай як це банально звучить, але історія повторюється двічі: вперше у вигляді трагедії, удруге — у вигляді фарсу. Очевидно, що ТОГО Майдану вже не буде. Не буде того натхнення, того підйому, тієї гордості за свою країну. Ідеї виявилися зрадженими, надії не виправдалися. У країні криза, зима і втома...
КОМЕНТАРІ
Володимир ФЕСЕНКО, політолог, директор центру політичних досліджень «Пента»:
— Точно можна прогнозувати, що Україну чекає післявиборча криза. Протистояння між кандидатами станеться за будь-яких умов, навіть якщо розрив між ними буде значним. Із точністю можу припустити, що не буде третього туру президентських виборів. Конфліктуючі сторони за жодних умов не підуть на такий варіант. Окрім того, судова влада є дискредитованою та фактично введеною в конфліктне поле щодо питань виборчого процесу. Судові позови матимуть додаткове, напівпропагандистське значення, але не більше того. Питання лише в тому, коли і як швидко закінчиться це протистояння, а головне — на користь якої зі сторін.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, політолог, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Як засвідчив перший тур, ситуація з гонкою лідерів відрізняється від картини 2004 року. Немає ефекту «ніздря до ніздрі», який простежувався п’ять років тому. Тому що у першому турі між Януковичем і Тимошенко розрив був, м’яко кажучи, достатньо відчутний.
Загалом за ці три тижні між першим та другим туром виборів настрої в суспільстві суттєво не змінилися, незалежно від пропагандистських та ідеологічних знахідок кандидатів. У питанні визначення фаворита головну роль грає підтримка діючої влади, чи не схвалення її діяльності. Всі інші якості, можливості, стереотипи є другорядними. На мою думку, в суспільстві переважає критична маса людей з настроями протесту. Ще в першому турі, коли віддавалися голоси за Тігіпка, Яценюка та інших нецентрових кандидатів, більшою мірою домінував протест проти стану справ у країні сьогодні й зараз, проти кризи, якої не було в 2004-му. Ті громадяни, які голосували за кандидатів, що посіли третє й четверте місця, в своєму виборі будуть віддзеркалювати загальносуспільні настрої. Адже вони не є людьми ідеологічно визначеними, але, все ж таки, по-перше, сподіваються на зміни, а по-друге, готові брати участь у цих змінах. Пропорції будуть відображати загально національну пропорцію в цілому. Відповідно розрив між першим та другим місцем буде суттєвим, і рахунок йтиме навіть не на відсотки, а на сотні тисяч і мільйони голосів. А отже, будуть спроби політичного невизнання, обговорення проблем голосування в суді. Проте підсумок буде своєчасним і повторних голосувань не слід очікувати.
Будемо чесними — є суттєві загрози зриву виборів. Проте, на сьогодні робиться все, щоб ці загрози звести до мінімуму — прийняті певні рішення парламентом, які за підтримки чинного Президента, вплинуть на дисципліну в роботі виборчих комісій. Ці зміни зроблять абсолютно безглуздими демарші членів комісії чи неявку їх на роботу.
Щодо третього можливого варіанту в бюлетені «не підтримую жодного кандидата», то варто відзначити, що в першому турі, він виконував скоріше механічну, ніж практичну роль. У другому турі, з врахуванням персоналізації президентських перегонів, і дилеми «або-або» третю позицію («Не підтримує жодного кандидата») підтримають найбільш активні й самовизначені люди. Ті виборці, які відчувають себе розгубленими і дезорієнтованими, все таки в момент голосування підуть простим шляхом — визначаться зі своїми симпатіями, і віддадуть голос за одну із кандидатур. Не підтримають жодного з кандидатів люди із чіткою позицією, сформованою ідейними, політичними переконаннями, які прийшли виконати свій обов’язок громадян, проте не вважають гідним жодного з лідерів. Цей відсоток буде вищим, ніж на попередніх виборах, — в межах 5-10 %.
Анатолій СВІДЗИНСЬКИЙ, заслужений діяч науки і техніки України, професор Волинського національного університету імені Лесі Українки, доктор фізико-математичних наук:
— Найголовніше, що можна констатувати уже напередодні другого туру президентських виборів, це глибокий розкол між кандидатами. Але це, передусім, розкол свідомості обох кандидатів, у свідомості самого українського суспільства розкол не такий глибокий. У виступах претендентів ситуація зображується так, що перемога противника означатиме крах усіх надій України, мало не кінець світу. Я хочу зауважити, що це не типова ситуація виборчої практики більшості країн світу. Там інколи, образно кажучи, треба намацувати, шукати суттєві протистояння між кандидатами-суперниками, і нам до такої ситуації якраз і треба прагнути. Люди ж у різних регіонах України фактично не такі різні, як їхні кандидати. Попри передвиборний психоз, нікому з кандидатів не вдасться так докорінно перебудувати курс України, як вони це обіцяють, бо є об’єктивні чинники, що визначають цей курс, і які не так просто скасувати.
А це означає, що до 7 лютого український народ мусить зрозуміти, що саме він, а не його лідери, має оволодіти реальною ситуацією. Він має визначати курс, а не окремі особи, кращі чи гірші. Розбудова ефективно діючого громадянського суспільства, розбудова ефективної місцевої влади — ось першочергові завдання українського суспільства. Тільки це може забезпечити збалансованість інтересів різних частин України. І я хотів би, аби українці в день 7 лютого побачили саме такою поворотною точкою, за якою починається усвідомлення цієї потреби і усвідомлення відповідальності всього народу за свою власну долю. Звичайно, що у мене є свої погляди і я віддаю перевагу одному з кандидатів. Звичайно, що ляпсуси, які допускає інший кандидат, є ганебними не лише для нього, а для держави загалом. У Давньому Китаї претенденти на будь-яку державну посаду складали серйозний іспит. І нам би мати таку практику! Якщо 7 лютого справді відкриє нам новий відлік у розвитку самовідповідальності українців — то це буде початок їхньої перемоги над самими собою. Над своїми хитаннями, своєю невпевненістю, своєю кволістю і слабкістю. Хай би кожен запам’ятав афоризм, за яким і я живу: «Нема найважчої перемоги, ніж перемога над самим собою». Я припускаю, що і після 7 лютого нам ще доведеться сплатити високу ціну за перемогу. Але історія 7 лютого не закінчується. Історія продовжуватиметься попри все. Але злам свідомості має відбутися. Сподіваюся на нього. Справжня незалежність означає, що доля держави не залежить ані від злої, ані від доброї волі керівника.
Ігор БАЛИНСЬКИЙ, політичний експерт, викладач факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Якщо говорити абсолютно відверто й раціонально, я би не формулював дату 7 лютого як дихотомію. Вважаю, що ця дата стане полем зіткнення двох стратегій розвитку України — назвімо їх умовно донецькою і галицькою. Після поразки у першому турі президентських виборів Віктора Ющенка галицька концепція розвитку України переживає певну кризу. Я би не хотів розвивати тезу про те, що галицька концепція зазнала поразки, тому що саме Юлія Тимошенко є одним із продовжувачів після Віктора Ющенка галицької концепції. Проблема, зрештою, не в тому, яка концепція, донецька чи галицька, ліпша. Проблема в тому, хто візьме на себе відповідальність в реалізації тієї чи іншої концепції. Якщо говорити стисло, то Ющенко не володів достатнім кадровим ресурсом для того, аби зреалізувати концепції, в основі котрої лежить спроба формування національної ідентичності, що базується на відновленні історичної пам’яті. З певними натяжками, Тимошенко, у разі її обрання на посаду президента, дотримуватиметься стратегії, яку я би назвав галицькою. Але, на мою думку, Янукович на сьогодні володіє дещо ширшим, потужнішим, гнучкішим кадровим потенціалом, аби запропонувати Україні донецьку модель. Питання 7 лютого не є для мене питанням початку або кінця. Це, швидше, питання новітньої ментальності, новітніх ідентичностей. Я вважаю, що єдина вигідна для України модель — побудови держави, в основі якої буде перемога Тимошенко. Попри всі застереження, які маємо до чинного прем’єр-міністра, Юлія Володимирівна володіє, з моєї точки зору, трьома характеристиками, які дають їй шанс у майбутньому: 1) політична воля, 2) тяжіння до європейської моделі побудови України, 3) державна харизма. Натомість Янукович тяжіє до консервації найкращих варіантів стабільного існування держави, що мали місце в певні періоди розвитку Радянського Союзу, до брежнєвської моделі розвитку держави. Стагнація суспільного устрою, стагнація економіки, з його точки зору, є кращими, ніж швидкий, бурхливий розвиток, який пропонує Тимошенко. Тобто, на мій погляд, на етапі становлення України як модерної держави Юлія Тимошенко є черговим кроком на шляху до еволюції цієї держави. На жаль, передвиборна кампанія, яку веде Віктор Янукович, засвідчує, що він не здатен бути президентом країни, яка би при ньому мала шанс на динамічний розвиток.
Володимир ГУЛИМА, директор Центру дослідження проблем регіонального і міжнародного співробітництва, Львів:
— 7 лютого 2010 року у зовнішній політиці — це кінець ілюзій щодо особливої ролі нашої країни в Європі та сподівань на якнайскоріше приєднання до Європейського Союзу та НАТО. Кінець поділу держав на «друзів» та «ворогів», початок усвідомлення важливості інтересів власної держави. Всередині суспільства — завершення «шароварного патріотизму» та «совкової» ментальності — сподівання на владу як чинник забезпечення високого рівня життя. Початок матеріального, а не емоційного ставлення до політики і влади, відтак — підвищення вимог до керівництва держави. Кількарічного періоду затягування поясів, який допоможе нам запам’ятати, що борги треба віддавати, а за добробут — боротися. З іншого боку — активізації приватної ініціативи у бізнесі та громадської — у суспільному житті.
Юрій ШВЕДА, політолог, кандидат політичних наук, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— Я вважаю, що вибори 7 лютого — певний підсумок, рубіж, фінал, насамперед, пов’язаний із тією казкою чи, якщо хочете, ілюзією, яка була нав’язана діяльністю «помаранчевих» сил і в яку 2004-го повірила більшість населення. Результати першого туру виборів-2010 показали, що після такої гігантської підтримки, що була пов’язана, поза сумнівом, із надією на покращання життя, всі ці надії розвіялися. Відповідно, ілюзія, а точніше — ця сторінка історії, хай такої героїчної та яскравої, залишилася в минулому. Водночас, я не можу сказати, що це завершення політичного протистояння, котре досягло апогею 2004 року. Нинішні вибори — продовження протистояння між серйозними політичними силами, причому це протистояння сьогодні досягнуло кульмінаційного моменту. Переконаний: незалежно від того, яким буде результат другого туру, протистояння не розв’яжеться — воно має затяжний характер і, очевидно, в тій чи іншій, більш чи менш гострій формі впливатиме на діяльність майбутнього політичного життя. Від цього протистояння, погодьтеся, змучилася вся країна, але воно залишатиметься й стане визначальним вектором політичного життя.
Дмитро БРЖЕСТОВСЬКИЙ, політолог, Одеса:
— В Україні кожні вибори доленосні і щось вирішують. Тим більше, вибори президентські. І в суспільстві вже впевнено укорінилася думка про те, що підсумки виборів оспорюватимуться в судовому порядку. Тим паче, що наші політики про це говорять прямо. Питання навіть не в тому, хто оспорюватиме підсумки, а в тому, що такий варіант розвитку подій, швидше за все, може мати місце. Якщо опустити інформацію про грузинських спостерігачів і ківаловські маневри, виникає відчуття того, що закон хочуть використати як дишло. І, до речі, фундамент цього було закладено на минулих президентських виборах. Лише з тією різницею, що п’ять років тому суд встановив фактичний стан підсумків виборів. А як буде цього разу — незрозуміло. Суди, найвірогідніше, будуть. Причому за будь-якого розкладу. А ось чим вони скінчаться — це питання залишається відкритим. Річ у тому, що 2004 року важливу роль відігравав чинник думки світової громадськості. Якщо пригадуєте, Конгрес США ще за півроку до виборів висловив свою позицію стосовно недемократичності підсумків голосування. Тоді справді було зрозуміло, хто боротиметься чесно, й у кого найреальніші шанси виграти. Тоді був вододіл за принципом ставлення до демократії. Зараз багато помінялося. Біло-блакитне змішалося з помаранчевим, і два основні претенденти стали каламутного кольору. І будь-який варіант виграшу в суді «ображеної» сторони буде сприйнято негативно. Як негативно сприймається взагалі політична ситуація в Україні світовою спільнотою. Грубо кажучи, виникає загроза того, що питання вибору народу хочуть вирішити без самого народу, відвівши йому роль формального чинника. Якщо це станеться, нічого хорошого для суспільства це не обіцяє. Країна загрузне в судовому свавіллі в глобальному сенсі. Як загрузла в ньому вже зараз, коли судовими рішеннями захоплюються державні підприємства стратегічного призначення. Для того, аби суспільство й політики вийшли з цієї ситуації здоровими в психологічному сенсі, потрібен лише варіант, коли сторона, яка виграла вибори, потім у суді відстоїть своє право на перемогу. Якщо ця перемога, звісно, буде заслуженою.
Ігор ЖДАНОВ, політолог, президент аналітичного центру «Відкрита політика»:
— На сьогодні складно достеменно передбачити результати другого туру — поки що шанси 50 на 50. Подальший розвиток подій багато в чому залежить від самого дня голосування і процедури підбиття підсумків. Якщо не буде порушень, фальсифікацій, вибори визнають міжнародні спостерігачі, все пройде в законному полі, то серйозних конфліктів після виборів не буде. Можливо, якісь ритуальні заяви будуть подані, проте впливу суттєвого це не матиме.
Другий сценарій — конфліктності виборів, на сьогодні є більш ймовірним і особливо набуває актуальності в зв’язку із прийняттям змін до законодавства України, що повністю скасовують кворум дільничних виборчих комісій. Намагання одних представників не допустити представників опонента — членів виборчих комісій до виконання обов’язків на виборах, вже починаються. Наявні приклади, нахабного виключення представників Юлії Тимошенко із складу комісій — призначають засідання комісії на один час, проводять його в інший, а за те, що член комісії не явився на засідання, моментально виключають його із складу. Не хотілося б щоб подібні речі повторювалися в день голосування чи на передодні. Кворум вже не має значення, тому наявність однієї людини робить її рішення легітимним, і висловлювати думку нібито всієї комісії. Це не інакше як хаос і безлад.
В цій ситуації непересічною і вагомою є роль діючого Президента. Віктор Ющенко може ввійти в історію як людина обрана на пост Майданом, а отже демократичним способом. Він може закінчити своє перебування на посаді абсолютно недемократичним підписом змін, що сприятимуть хаосу та анархії під час виборів. В тому випадку якщо вибори пройдуть з фальсифікаціями і не будуть визнані спільнотою міжнародних спостерігачів, то зрозуміло, що кандидат, проти якого такі правомірні дії будуть спрямовані, подаватиме до суду. Не виключені також і масові акції.
Виборчі настрої громадян особливо не трансформувалися за міжтуровий період. Проте, визначаються ті виборці, які не голосували за лідерів другого туру. Хоча розподілення цих голосів є достатньо прогнозоване. Останні події, такі як звільнення міністра внутрішніх справ Луценка і зміни до закону сприятимуть мобілізації виборців саме Тимошенко. Таким діями Партія регіонів створює для цих виборців загрозу реваншу. Громадська думка буде схилятися на її підтримку, оскільки не так вибирають Тимошенко, як голосують проти Януковича.
