Співи радості

Важливість цієї акції зрозуміла вже з того, що її співорганізаторами є посольства Федеративної Республіки Німеччина і Сполучених Штатів Америки (їхні представники виступили з переднім словом) за підтримки посольств Російської Федерації, Франції та Великої Британії.

Мистецьке все ж переважало над політичним. У Колонному залі філармонії прозвучали дві музично-хорових оди «До радості»: відомого київського композитора Вікторії Польової і Людвіга ван Бетховена.

Знаменита ода написана Фрідрихом Шиллером у 1785 році на прохання його друга Хрістіана Готфріда Кьорнера для Дрезденської масонської ложі. У 1792-у, коли у Франції досягла апогею Велика революція, Бетховен прочитав вірш і поставив собі за мету покласти його на музику — що й було зроблено у 1822 році: ода стала заключною частиною Дев’ятої симфонії. А у 1972 році «До радості» в аранжуванні легендарного диригента Герберта фон Караяна була затверджена як офіційний гімн Євросоюзу.

Обидва опуси виконували Національний заслужений академічний симфонічний оркестр України (головний диригент — Володимир Сіренко), академічна капела «Думка» та солісти Сусанна Чахоян (сопрано, Україна), Юлія Сукманова (сопрано, Україна), Жоанна Бролт (меццо-сопрано, Франція), Михайло Тищенко (тенор, Україна), Міхаель Дріс (бас, Німеччина).

Музика Бетховена завершувала концерт; а у першому відділенні пролунав опус Вікторії Польової, спеціально написаний для цього вечора. «Ode an die Freude» — це твір із доволі незвичною структурою. Кожна частина має власну програмну назву — «Word» («Слово»), «Credo» («Вірую»), «Freude» («Радість»), водночас цим частинам відповідають своєрідні символи, позначення ідей: «The Call» («Поклик»), «The Wall» («Стіна»), «The Fall» («Падіння»). Текст «Слова» — це вірші ранньосередньовічного містика Симеона Нового Богослова, «Вірую» створено на основі тексту латинської меси, нарешті, «Радість» — на текст Фрідріха Шиллера.

Для Польової образ Берлінської стіни має метафоричні паралелі зі старозаповітною Вавілонською вежею: людське марнославство породжує розділення, несвободу. Перша частина — то вступ до «Божественних гімнів» Симеона, котрий починається словами: «Прийди, світло істинне!». Закликання світла, однак, обертається ходою довкола Муру-Вежі, акцентованою жорсткими розсипами ударних. Наростаючий драматизм перших частин врівноважується злетом і легкістю «Freude»; це справжній музичний катарсис, підйом на вершину свободи, або, як каже сама композитор, «падіння вгору».

За своєю побудовою, драматичним розвитком, чіткістю авторського послання «Ода» Польової — то духовне й мистецьке зусилля, завдяки якому Україна була переконливо представлена на гала-концерті. У цей вечір Шиллерове Freude прозвучало з силою, гідною того свята свободи, котре двадцять років тому назавжди змінило сучасну Європу.

Інтерв’ю з композитором Вікторією Польовою дивіться у п’ятничному (від 11 грудня) номері «Дня».