Український Юліуш Словацький. Незнаний? Забутий? Ні, дуже близький!

Цього року виповнюється 200 років від народження Юліуша Словацького. Про цей своєрідний ювілей серед українців мало хто знає. А ще менше наших співгромадян знають, хто такий Словацький і що пов’язує його з Україною.

Юліуш Словацький — видатний польський поет, чия доля була не менш яскравою й трагічною, ніж у будь-кого з відомих нам літераторів. А народився Юліуш Словацький у містечку Кременець на Волині (його батько був викладачем риторики та поезії Кременецького ліцею). Проте доля склалася так, що більшу частину свого життя Юліуш жив та виховувався в польськомовному середовищі. Відповідно, і сформувався як польський письменник. Та все одно залишався в душі українцем, про що свідчать ліричні згадки про рідне місто в листах до матері.

Про цю особистість в Україні чомусь забули, як і про багатьох інших українських «емігрантів». У постійних читачів газети «День», напевно, не викличе здивування, що чи не єдиним місцем, де все ж віддали належну шану письменнику, стала Острозька академія. Тут нещодавно відбувся урочистий вечір пам’яті Юліуша Словацького. Адже де ще можуть руйнуватися стереотипи, розширюватися межі банального нав’язаного світогляду, як не в храмі науки, де молоде покоління виховується за цінностями, що позбавлені обмеженості та заангажованості?

Ініціатива організації вечора належала студентам, які за підтримки викладачів факультету романо-германських мов, а також викладача кафедри психолого-педагогічних дисциплін Галини Гадзілевської створили чудовий міні-спектакль, що яскраво передав незвичайну долю та багатогранний духовний світ поета. Розповідь про життєвий шлях Словацького в ліричній манері, що перемежовувалася декламуванням його поезій відповідного життєвого періоду й супроводжувалася майстерною грою студентів, показала присутнім той трагізм і душевну роздвоєність, яка була притаманна вихідцям із української інтелігенції ХІХ століття. Образи Словацького на сцені змінювалися, як і його внутрішнє «я». Вечір проходив двома мовами: польською та українською, що дозволило повною мірою передати культурне середовище, у якому жив Юліуш. Атмосферу доповнювали жива гра на скрипці, виконання пісні польською мовою, спів академічного хорового колективу. І все це органічно поєднувалося в одну сюжетну лінію, допомагало не тільки почути, а відчути все сказане учасниками вечора. А той трепет і духовна наповненість, з якою студенти виконували свої ролі, показали, що вони справді перейнялися долею і внутрішнім світом Словацького.

Вечір пам’яті Юліуша Словацького відвідали генеральний консул Республіки Польща в Луцьку Томаш Янік, ректор Варшавського університету Катажина Халасінська-Мацуков, проректор Варшавського університету Влодзімєж Ленгауер, керівник Студій Європи Східної Ян Маліцкі. Таким чином, вечір не лише зробив ближчою до українців творчу спадщину Словацького, а й об’єднав представників двох культур, що були для поета однаково близькими.

Український культурний простір сформував багатьох непересічних особистостей. Разом з тим, історичні умови складалися так, що видатні українці частково належали до культурного середовища інших держав, переймалися ним, пристосовувалися до іншої культури, ставали її частиною. Зовсім недавно Україна гучно святкувала 200-річчя народження Миколи Гоголя, суперечливої постаті української та російської літератури, письменника, за право назвати якого своїм сперечаються росіяни та українці. Так уже склалося, що ми постійно славимо одних людей і забуваємо про інших, не менш талановитих. Так і живемо у вузькому обмеженому колі нав’язаних стереотипів. Чи довго так триватиме — залежить від нашого з вами бажання по-новому оцінювати речі, врешті-решт, знати свою історію.