Шекспір шукає... мецената

У Запоріжжі пройшла міжнародна конференція, яка зібрала видатних науковців світу. Цей захід було присвячено 400-річному ювілею шекспірового сонетарію. Конференція мала назву: «Поетичний універсум «Сонетів» Вільяма Шекспіра: рецепція, дослідницькі інтерпретації, переклади». Вона відбулася у Класичному приватному університеті, а на завершення заходу пройшов круглий стіл «Шекспірознавство в сучасній Україні: тенденції, проблеми і перспективи розвитку».

Безперечно, Шекспір належить до тих, хто перебуває в центрі західноєвропейського літературного канону. В такому разі, з одного боку, нічого дивного немає в тому, що кожна епоха прагне подивитися на Шекспіра своїми очима, зробивши і його придатним до свого бачення. У часи Ренесансу Шекспір мав надзвичайно велике визнання, його твори, поставлені в театрі, мали можливість бути «рупором», художнім дзеркалом головних соціальних і світоглядно-філософських проблем доби...

Шекспір у творчості винайшов абсолютно нові художні прийоми, які мали велику естетичну силу, він створив підѓрунтя для персонажів, які заглиблюються в себе, розпочинаючи тиради саморефлексій. Драматургія письменника базується на проблемі індивідуального героя, замкненого у своїх пристрастях, який іще не може знайти гармонійного розв’язання проблеми (ця проблематика постане і в центрі раннього німецького романтизму, для якого англійський драматург буде взірцем).

У світі щороку видають сотні монографій про творчість Шекспіра. Звичайно, змінюються «контексти розуміння», методи пізнання, розширюється сфера зацікавленості Шекспіром (класика тому й лишається класикою, що знаходить співзвучність навіть у час медійної літератури, у час інтернету...). І в Україні, до речі, можна говорити про значні здобутки шекспірознавства, зокрема ж, протягом кількох останніх років. Ці успіхи здебільшого пов’язані з функціонуванням Лабораторії ренесансних студій (ЛРС) у Запоріжжі (он-лайн ресурс ЛРС: www.shakespeare.zp.ua), яку очолює знаний англіст, професор Наталія Миколаївна Торкут. Також ЛРС є представником Світової шекспірівської бібліографії (World Shakespeare Bibliography) (www.worldshakesbib.org/index.html) в Україні.

Один із почесних гостей — професор Бальц Енглер (Університет м. Базель, Швейцарія) написав на сайті Шекспірівського товариства Німеччини: «На конференції (у Запоріжжі) йшлося про інституалізацію українського шекспірознавства та форми майбутнього співробітництва. Серед учасників конференції панували настрої «нового початку»: було ухвалено рішення створити Український шекспірівський центр, що сприяв би розвиткові наукових контактів як у межах України, так і на міжнародному рівні. Глибоко вразив ентузіазм, з яким учасники конференції підійшли до обговорення питань, пов’язаних із постаттю і творчістю Вільяма Шекспіра»...

Безперечно, саме Шекспір є тією художньою системою, що здатна, увійшовши в простір сучасного мислення, поглибити його, показавши нові художні орієнтири. І хоча сьогодні ми говоримо про час глобалізації, коли кордони між країнами зникають, проте й досі важко показати хоча б одного автора, який був би сприйнятий із такою широтою в різних країнах. Натомість феномен універсальності Шекспіра, майстерність його художніх характерів і досі залишається загадковою, непоясненою.

Однією з важливих тем сучасного шекспірознавства є простеження трансформацій образів, що йдуть від Шекспіра в наш час. Саме ці зміни художності дають можливість якомога краще визначити, чому одна доба сприймає той самий текст не так, як попередня, як змінюються форми нашого сприйняття, горизонти очікувань, зони рецепції. І знову саме Шекспір із його неймовірно яскравими образами дає можливість побачити, немов у дзеркалі, нас сьогоднішніх, зрештою, і нас майбутніх. Ці проблеми були порушені на Шекспірівській конференції в Запоріжжі.

Код Шекспіра починає входити в культурологічне поле України. Цього року ЛРС разом із Міністерством освіти і науки України та Українською асоціацією викладачів зарубіжної літератури провели відкритий Всеукраїнський творчий конкурс серед старшокласників за двома номінаціями: «Кращий український переклад 91-го сонету Шекспіра» та «Сонет до Великого Барда», що пройшов в рамках акції «Безмежний світ Шекспірових сонетів». Сьогодні «потреба читати» стає атавізмом, а це знижує здатність до самостійного мислення та співпереживання, тому мета акції — популяризувати поетичну спадщину класика серед молоді, виявити філологічно обдарованих старшокласників та стимулювати розвиток їхніх творчих здібностей.

Як зазначали організатори проекту, у різні часи геніальному поету і драматургу присвячували вірші такі видатні представники літературного Олімпу, як Бен Джонсон, Джон Мільтон, Александр Поуп, Метью Арнольдс, Редьярд Кіплінг, Гілберт Честертон, Борис Пастернак тощо. Але й сучасним молодим талантам не варто залишатись осторонь, тим більше, що кожна епоха створює свою неповторну візію Шекспіра.

У різні часи в українській культурі відбувалося повернення до нетлінних джерел художності — до міфології, що постає фундаментом і в універсальному вимірі досвіду Шекспіра (зрештою, Шекспір повертався до переосмислення античності, яка вийшла з міфології та ритуалу, із синкретизму та космосу), надаючи йому універсальної цілісності у злитті гетерогенних компонентів різних духовно-історичних практик. Художній світ англійського автора звернений до однієї людини, але погляд на світ вбирає в себе тотальність буття, його антиномічну космічність і впорядкованість, а разом із тим — непідвладність, химерність, непізнаваність...

І нехай Шекспіра тепер читають в інтернеті, створено комп’ютерні ігри за його творами, проте енергетика живого слова залишається неповторною! Тому Шекспір у ХХІ сторіччі — не атавізм, а потреба і спосіб нового переосмислення дійсності. Торік вийшов переклад «Гамлета» українською мовою, який зробив Юрій Андрухович. Попри численні «відходи» від тексту оригіналу, це видання засвідчило живучість і місткість Шекспіра.

Отже, наразі українська літературознавча наука чекає на створення потужного наукового центру, який розроблятиме питання шекспірознавства в Україні, ѓрунтуючись на двох київських університетах (Могилянка та Університет Шевченка), взявши за основу наукову базу Класичного приватного університету в Запоріжжі та залучаючи до співпраці всіх небайдужих до Шекспіра дослідників із України та світу. Правда, одна з проблем, яка наразі ще не розв’язана, — це проблема фінансування. На жаль, український Шекспір поки що так і не знайшов свого мецената, який зміг би запустити ключ до шекспірознавчих проекцій в нашій країні. Але сподіватимемося, що, як і на Заході, де за кожним науковим центром стоїть підтримка неурядових, а насамперед — бізнесових організацій, так і в Україні вдасться впровадити цю практику, щоби поновити процес вічного повернення до кращих зразків світової культури, на яких, зрештою, тримається і світовий дух, і кожна національна культура.

КОМЕНТАР

— І українське, й світове шекспірознавство зацікавлене не лише в інтерпретації шекспірівських текстів, а й у з’ясуванні того, що породило шекспірівські тексти в сучасній культурі, — підкреслює голова Оргкомітету конференції, доктор філологічних наук, професор Наталія ТОРКУТ. — Зрештою, кожна національна культура дивиться на великі й визначні шекспірівські твори крізь призму власної ментальності. Шекспір точно вловив пульсуючий ритм людської цивілізації й душі. Його тексти породжують сотні нових текстів. Європейські дослідники, які приїхали на конференцію, зацікавлені в тому, що може представити український шекспірознавчий дискурс. Зараз у Європі функціонує проект «Шекспір у Європі». Закордонні дослідники зацікавлені в тому, що може подати Україна на цей сайт, як ми можемо репрезентувати шекспірове слово.

Українське шекспірознавство мало уповільнений розвиток. Це було спричинено тим, що воно зароджувалось у форматі постколоніального дискурсу. Ще в 1740 р. з’явилися перші переклади Шекспіра в Німеччині, французька культура знала Шекспіра вже за часів Вольтера. Але повний Шекспір в Україні вийшов друком у 1984-му. Навіть були суперечки, чи варто перекладати Шекспіра українською мовою. Франко був одним із перших перекладачів сонетів Шекспіра, щоправда, спочатку перекладав із німецького перекладу, але потім спеціально вивчив англійську мову, щоби перекласти драми. Вплив Шекспіра в Україні очевидний, і його треба вивчати, й вчитуватися в тексти, які ми маємо, і аналізувати, чому рецепція була саме такою.

Український Шекспірівський проект зараз робить надзвичайно важливі кроки. Наше шекспірознавство не є чітко структурованим. Ми ще не маємо потужного ресурсного шекспірівського центру. Але наразі робиться все, щоби створити такий багатоаспектний Шекспірівський центр на базі Класичного приватного університету в Запоріжжі, Національного університету «Києво-Могилянська академія» та Київського національного університету ім. Т. Шевченка. В останньому з названих університетів вчена рада вже проголосувала за створення такого центру. В Могилянці є домовленість із професором Моренцем, який представлятиме цей проект на розгляд президента та адміністрації НаУКМА.

Функція конференції полягала не в тому, щоб зібрати шекспірознавців, а й в тому, щоб потім, створивши повну базу даних, розробити стратегію подальшого розвитку, з’ясувати подальші кроки. В наших планах — проведення літніх шекспірівських шкіл, застування Шекспірівського ресурсного центру всеукраїнського значення. Класичним приватним університетом у Запоріжжі створено український Шекспірівський портал, потужний сайт, де представлено не лише переклади Шекспіра, а й кращі роботи українських науковців, де ведеться інформаційна підтримка вітчизняного шекспірівського дискурсу.

— Німеччина побила рекорди щодо довговічності шекспірівських перекладів, — сказав доктор філологічних наук, професор Марк СОКОЛЯНСЬКИЙ (Німеччина). — Переклади, які зробили Тік і Новаліс, і досі видаються. В кожній національній культурі Шекспір засвоювався по-різному. І це потребує вивчення. Сьогодні справа освоєння Шекспіра — це справа кожної національної культури. Це не справа Західної Європи. Все залежить від самої України, чи буде в ній прочитаний Шекспір.