«Моя дорога Памела» в кризових умовах...

Виставу «Моя дорога Памела» за п’єсою американського драматурга і сценариста Джона Патріка поставив режисер Микола Яремків. Про цю кримінальну комедію ще до її прем’єри говорили різне. По-перше, виставу справедливо називали бенефісною для відомої актриси Тетяни Стебловської, яка й зіграла роль літньої дивачки Памели. По-друге, жартома зауважували, що «народжувалася» «Памела» за антикризовою програмою. Вистава майже повністю створена зусиллями акторів та інших працівників театру (насамперед мається на увазі декорація). Мабуть, саме тому сценічний твір вийшов зрозумілим, щирим, людяним, незважаючи на відсутність коштів на постановку.

Головна героїня сценічної історії — самотня літня жінка — живе у старому будинку й радіє кожній живій душі, яка випадково опинилася на її території. Вона дивачка, яка сушить пакетики з чаєм, підібрані біля китайського ресторану, збирає на смітнику порожні пляшечки від парфумів, а етикетки на всіляких баночках, які зберігаються в її будинку, не відповідають їхньому вмісту. А ще у Памели є величезний іграшковий кіт. Жінка розмовляє з ним та годує печінкою. Та при всій дивакуватості й неадекватності поведінки, Памела є доброю, щирою та довірливою. Тому не даремно саме вона стає жертвою шахраїв, які начебто беруть стару в компаньйони в бізнесі і страхують її життя для того, щоб потім вбити й отримати гроші. Проте і для місцевих аферистів не все виявляється таким вже й простим. До Памели не тільки милостива доля (й не дивно, що стеля падає на декілька секунд пізніше, ніж це було потрібно представникам банди) — її внутрішні якості, як у добрій казці, допомагають перевиховати, змінити злодіїв.

Незважаючи на кримінальну інтригу, вистава «Моя дорога Памела» більшою мірою відповідає жанру мелодрами, в якій сентиментальні сцени, напевне, є найцікавішими та найпривабливішими для глядача: і родинна різдвяна ялинка, й постійна метушня Памели, яка готова віддати останню копійку злодієві, аби виправити його становище. А вже кульмінація цієї історії — суцільний сміх крізь сльози. Аферисти (Олександр Безсмертний, Наталія Філіпович, Борис Георгієвський) намагаються відкрити Памелі правду, незважаючи на те, що ця правда вже є гіркою і для них самих. У той самий час жінка просто не бажає вірити їхній відвертості, адже найжахливіше для самотньої людини — це втратити того, кого вона щойно знайшла, нехай навіть люди, які вже стали їй рідними, є шахраями. Сцена зізнання за своїм настроєм, ігровою інтонацією дещо схожа з епізодом з відомої екранізації п’єси Олександра Вампілова «Старший син» із Євгеном Леоновим у головній ролі: ніякі пояснення та зізнання названого сина не можуть вбити тепла батька, серце якого вже прийняло «прибульця» й нагородило його любов’ю. Тетяна Стебловська у сцені розвінчання — зворушлива, сентиментальна... Гірко й смішно водночас, а ще... соромно за нас, людей...

Вистава «Моя дорога Памела» є досить інтимною, камерною (незважаючи на те, що іде на основній сцені театру), з мізансценами, які, здається, розставляє саме життя. Й це життя сповнене несподіванок та епатажних подій. Та головне в ньому — бажання стати кращим, навчитися мріяти й любити. Адже саме любов і довіра здатні повернути чистоту помислів, бажання робити добро й таке цінне родинне тепло.