Гармати та золоті медалі серпня
Китай і Росія щойно показали світу контрастні приклади застосування сили. Французький аналітик Домінік Муазі сказав із цього приводу: «Тоді як Китай хоче привабити кількістю своїх олімпійських медалей, Росія хоче вразити світ демонстрацією своєї військової переваги — протистояння китайської «м’якої сили» та російської «жорсткої сили». Деякі американські аналітики, такі, як Едвард Луттвак, дійшли висновку, що російське вторгнення в Грузію підтверджує «неприйнятність» м’якої сили і панування сили жорсткої, військової. Насправді ж, усе не так просто для обох цих країн.
М’яка сила — це можливість отримати бажане шляхом залучення, ніж шляхом примушення або підкупу. Це не є розв’язанням усіх проблем. Любов диктатора Північної Кореї Кім Чен Іра до голівудських фільмів навряд чи вплине на його ядерну програму. Також, м’яка сила ні до чого не призвела при спробах відрадити афганський уряд підтримувати «Аль-Каїду» в 90-х роках минулого століття.
Але інші цілі, такі як стимулювання демократії та прав людини, краще досягаються м’якою силою, яка також може створювати оточення, що сприяє або дезорганізує, що було відкрито Сполученими Штатами після вторгнення до Іраку.
Скептики, що занижують значення м’якої сили, так як вона не вирішує всіх проблем, подібні до боксерів, які б’ються, не використовуючи ліву руку, тому що права сильніше. М’якої сили не завжди буває достатньо, але комбінація м’якої та жорсткої сили, як правило, призводить до ефективної стратегії «розумної сили». Як сказав міністр оборони США Роберт Гейтс минулого року: «Я знаходжуся тут для створення обставин для зміцнення нашої здатності використання м’якої сили і для кращого її впровадження за допомогою жорсткої сили».
Збройні сили, очевидно, є джерелом жорсткої сили, але вона також може бути використана й як м’яка. Вражаюча робота американських військових із доставки гуманітарної допомоги після цунамі на узбережжі Індійського океану 2004 року, й після землетрусу в Південній Азії 2005 року, допомогли відновити репутацію Америки.
З іншого боку, зловживання військовими ресурсами може знизити значущість м’якої сили. Радянський Союз мав великий запас м’якої сили після Другої світової війни, але, застосувавши жорстку силу по відношенню до Угорщини і до Чехословакії, Кремль поставив хрест на своїй репутації.
Зараз Росія переживає період націоналістичних реакцій на так зване приниження, яке вона переживала після падіння Радянської імперії. Зі зростанням цін на енергоресурси, що прискорило зростання її економіки, Росія побачила можливість затвердити свою силу серед сусідів. До того ж, вона була засмучена планами подальшої експансії НАТО, планованим розміщенням протиракетної системи для захисту від балістичних ракет у Східній Європі, та схваленням Заходу відділення Косово від союзника Росії Югославії.
Росія спробувала на деякий час послабити уряд Грузії. На початку серпня Росія влаштувала пастку в Південній Осетії, в яку Грузія з дурного розуму потрапила.
Якби Росія використала свої «миротворчі» сили виключно для захисту «незалежності» Південної Осетії (посилаючись на дії країн Заходу в Косово), то вона завдала б невеликий збиток своїй м’якій силі, і цілі цілком могли б виправдати засоби. Бомблячи, блокуючи й окуповуючи численні частини території Грузії, уповільнюючи виведення військ, виставляючи напоказ грузинських солдат із пов’язками на очах, і, виявляючи нездатність захистити грузинських громадян, Росія втратила всілякі претензії на легітимність, посіяла страх і недовіру в багатьох куточках світу.
Сусіди, такі, як Україна, стали більш обережними. Раптовим був перегляд Польщею своєї позиції відносно розташування в ній американської протиракетної системи. Коли Росія закликала до підтримки своєї політики по відношенню до Грузії своїх колег із Шанхайської організації співробітництва, Китай та інші країни відмовили Росії. Довгострокові витрати можуть обіцяти відмову від Російських пропозицій із приводу нової європейської системи безпеки, пожвавлення інтересу Європи до нафтопроводів Nabucco і White Stream в обхід Росії, і скорочення іноземних інвестицій.
Для контрасту, Китай закінчив серпень успішним підвищенням значення своєї м’якої сили на Олімпійських Іграх. У жовтні 2007 року президент Ху Цзіньтао заявив про наміри Китаю збільшувати свою м’яку силу, й Олімпійські ігри були важливою частиною цієї стратегії. За наявності відповідних конфуціанських інститутів підтримки китайської культури підвищився рівень міжнародного телерадіомовлення, зросла кількість іноземних студентів, які залучаються для навчання в китайських університетах і пом’якшилася політика щодо сусідів Китаю в Південно-Східній Азії. Таким чином, Китай зробив основні інвестиції в свою м’яку силу. Численні опитування говорять про покращення репутації Китаю на міжнародній арені.
Але китайський уряд не домігся всіх своїх олімпійських цілей. Не виконавши обіцянок дозволити мирні демонстрації і вільний доступ до інтернету, Китай обмежив вигоди, які міг отримати від використання своєї м’якої сили.
Знадобиться щось більше, ніж Олімпійські ігри, щоб переступити ці, покладені на власні плечі, обмеження. Наприклад, останнє опитування, проведене дослідницьким центром Pew Research Center засвідчило, що, незважаючи на спроби Китаю збільшити свою м’яку силу, США все одно лідирує за всіма категоріями вияву цієї сили. Отже, незважаючи на те, що Китай виграв більше за всіх золотих медалей, Олімпійські ігри в Пекіні не вплинули на положення США за межами спортивних арен. Сподіватимемося, що китайські лідери усвідомлюють усю важливість свободи самовираження для зміцнення м’якої сили.
Звичайно, лише час покаже кінцевий результат використання в серпні гармат і завойованих золотих медалей для Росії та Китаю. На відміну від олімпійських змагань, їхні нещодавні дії не можна буде в точності оцінити ще довго після моменту, коли були зіграні їхні ігри із застосуванням сили.
Джозеф С. НАЙ — професор у Гарварді. Остання написана ним книжка називається «Повноваження на лідерство».
