Трипільські забави

Фестиваль «Трипільське коло-2008. Вода» відбувався на околиці Ржищева Київської області — на території широчезного поля, поділеного на умовні ділянки: наметове містечко для тих, хто приїхав сюди з ночівлею (фестиваль тривав два дні), виставка-ярмарок для любителів шопінгу. А тут можна було придбати усе, що завгодно — від вишиванок, коралового намиста, дисків з етномузикою до різноманітного глиняного посуду. Але це гостей фестивалю не вражало, тому вони шукали за картами- схемами (а їх отримали усі відвідувачі) зону етноатракціонів — своєрідних спортивних змагань на витривалість, силу тощо, сцену вільної творчості, де один за одним виступали фольклорні колективи з України, Білорусі та Македонії, а в кого лишалися сили і бажання блукати територією «Трипільського кола», доходили до найцікавішої зони фесту — до толоки трипільської хати.

За задумом організаторів, за два дні волонтери та знавці будівництва часів трипільської культури мали відтворити оселю наших предків: двоповерховий будинок з дерева, соломи та лози.

— Аби відтворити трипільську хатину вчасно, тобто до завершення фестивалю, ми підготували за кілька днів до його початку заготовку — дерев’яний каркас стін та даху, — розповідає будівничий хати та співробітник Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура» Владислав Чабанюк. — Залишилося тільки покрити дах соломою, сплести з лози стіни та обмазати їх глиною. До речі, солома на даху трипільської оселі — це бутафорія, бо насправді не існує точних даних про те, чим насправді покривали дах трипільці, так само, як і про те, обплітали вони стіни лозою чи очеретом, яке саме дерево брали для каркасу тощо. Але найвірогідніше, що прокривали хату очеретом, оскільки він захищає від дощів та спеки. І ще одне: як відомо, класичні розміри хати — 4 на 4,5 метри, але на фестивалі ми відтворюємо удвічі меншу оселю — через брак часу.

Що буде з трипільською хатиною після фестивалю, поки що невідомо, можливо, її перевезуть до заповідника «Трипільська культура». Зовсім інша ситуація склалася на майдані майстрів. Коваль Дмитро Назаренко точно знає, що його вироби розберуть замовники, а кузня після завершення фестивалю повернеться з ним додому, адже вона — переносна.

— Технологія роботи з такою міні-кузнею дуже проста, — розповідає народний майстер Дмитро Назаренко. — Треба взяти вугілля, розпекти його до появи жаринок (в цьому допомагає міх), а потім покласти у нього шматок заліза, добре його розігріти — і можна починати кувати. Іноді я сам не знаю, що вдасться викувати у кінцевому результаті: квіти, зброю чи маленький браслет.

Після завершення першого фестивалю «Трипільське коло. Вода» організатори пообіцяли проводити щороку подібні заходи, але присвячені іншим стихіям природи: землі, вогню та повітрю.