Найбрудніше — в Маріуполі та Кривому Розі

Поглянувши на карту України, все рідше знаходимо на ній міста, де рівень екологічного забруднення не перевищує допустимих норм. Причини цього — надмірна кількість транспорту в мегаполісах, промислові відходи, забруднення річок, повітря тощо. Нещодавно Міністерство охорони природи та навколишнього середовища України провело конференцію «Екологічна безпека металургійн их центрів України». Стурбованість українських фахівців через екологічний стан міст не випадкова. Експерти Організації Об’єднаних Націй проаналізували рівень екологічного забруднення у всіх металургійних центрах країн СНД. За їхніми даними, найбільш екологічно небезпечними визнані Маріуполь та Кривий Ріг — основні металургійні центри Укра їни.

У цілому в Донецькому регіоні зосереджена п’ята частина промислових об’єктів країни. Як стверджують екологи, підприємства чорної металургії, вугільної промисловості і теплові електростанції — це основні джерела забруднення повітря на Донеччині. На них припадає майже 83 % усіх шкідливих речовин, що потрапляють в атмосферу. Лише Маріуполь за рік виробляє понад 400 тисяч тон відходів, що становить 26% шкідливих викидів з усієї Донецької області. За даними ООН, у групу «лідерів» також входить Донецьк, підприємства якого викидають понад 160 тисяч тон шкідливих речовин. У Макіївці цей показник трохи нижчий — 124 тисячі тон, а в Єнакієвому — понад 66 тисяч тон.

Найгірше, що через високий рівень забруднення страждає населення. Смоги, хмари білого та червоного диму над будинками — стали звичним явищем для донеччан. А саме це викликає серцево-судинні захворювання, пневмонію, астму, рак. Як можна радикально змінити ситуацію?

КОМЕНТАР

Наталя ШУЛЬГА , керівник екологічної організації «Зелений світ», виконавчий директор Українського наукового клубу:

— Найбруднішими містами України є не тільки Маріуполь та Кривий Ріг. Цей список можна продовжувати до безкінечності, але, безумовно, схід України у цьому рейтингу лідирує, особливо, якщо зважити на високий рівень забрудненості у Дніпропетровську, Запоріжжі та інших містах. Аби покращити ситуацію, перш за все треба впроваджувати нові екологічно безпечні технології, проводити постійний моніторинг стану забруднення навколишнього середовища, потрібно використовувати замкнуті цикли виробництва і ще багато іншого. Рекомендацій безліч, але головне — їх виконувати. Тому найперше, з чого треба починати екологічні реформи, — це бажання влади та населення щось робити. Звісно, треба мати значні кошти для інноваційних технологій, які надзвичайно дорогі, але через 5— 10 років вони повністю себе виправдовують. Ми не зможемо вийти з екологічної кризи і без політичної волі. На жаль, в Україні й досі не прийнята національна концепція сталого розвитку, яка б могла поліпшити цю ситуацію. Екологи постійно намагаються цю концепцію утвердити, але поки що безрезультатно. А через її відсутність немає відповідальності за те, що стан довкілля погіршується, а впровадження новітніх технологій просувається дуже повільно. Застосовуючи технологічні новації, треба враховувати особливості конкретного виробництва, адже універсальних технологій не існує. Приміром, замкнутий цикл виробництва передбачає: все, що потрапляє на підприємство, використовується до останньої, так би мовити, молекули. Тепло, яке виробляється, не викидається в повітря, а використовується для обігріву будинків, промислові відходи, де це можливо, переробляються повторно і т.д. Це надзвичайно складні технології, які існують у світі вже понад 60 років, і нам лишається тільки перейняти цей досвід. Так, для покращання екологічної ситуації дуже багато зроблено в Норвегії, Фінляндії, які для початку прийняли стратегію сталого розвитку, а потім впровадили екологічно безпечні технології виробництва. Але в Україні вистачає і своїх наукових розробок. Над ними працюють у спеціальних лабораторіях та інститутах, але, щоб запровадити ці технології в життя, не вистачає коштів, бажання і, напевно, протесту населення проти тих умов, у яких вони проживають.