Погляд з Кубані

Історія Кубані завжди була тісно пов’язана з українським етносом. Як живеться українцям на Кубані? Якою мірою нашим землякам допомагає місцева влада і які сподівання кубанські українці покладають на історичну батьківщину? Про це газеті «День» розповів голова громадської організації «Товариство українців Кубані» Микола СЕРГІЄНКО.

— Миколо Григоровичу, як на Кубані, де проживає багато вихідців з України, задовольняються гуманітарні, мовні, культурні потреби українського населення? Як у цьому відношенні допомагають органи місцевої влади РФ?

— Задовольняються лише елементарні потреби українців. За всі роки існування «Товариства українців Кубані» — це 15 років — не було виділено ні копійки на друкування газет або будь- які культурні заходи. Раніше ми домоглися, щоб в одній кубанській школі раз на тиждень викладалася українська мова. Урок у цій школі називався «кубанское наречие», але потім навіть цю єдину годину на тиждень було скасовано. Півгодинну радіопрограму, яка записувалася російською, але в ній звучали українські пісні, також було заборонено і знято з ефіру. Але не можна сказати, що все зовсім погано й нічого не робиться. Перший раз минулого року на Кубані російською державою було підтримане проведення «Фестивалю української культури дітей та юнацтва Кубані». З краєвого бюджету було виділено 20 тис. рублів, а це менше тисячі доларів. Ця сума виявилася просто мізерною, оскільки участь брали 11 колективів. На державному рівні Кубані також підтримується проведення творчих лабораторій для керівників творчих колективів у Лазаревському центрі національних культур у місті Сочі. Там дійсно колись виділялися гроші протягом п’яти років на те, щоб до центру приїжджали керівники українських колективів і проводили навчання. Але п’ятирічна програма закінчилася, і тепер гроші не виділяються взагалі.

— Який вклад української влади у розвиток нашої діаспори на Кубані?

— Ми б хотіли сподіватися на більшу підтримку з України. Був такий заступник губернатора Кубані пан Шустінков, який колись сказав: «Коли вже ви опинилися на нашій території, нехай вам ваші країни допомагають». Ми відповіли, що із задоволенням прийняли б такий варіант, але за умови, що все російське в Україні фінансуватиме лише Російська Федерація. За міжнародними законами, це неправильно, але, згідно психології керівництва краю, це було б логічно. Але Українська держава нам, на жаль, тоді не допомагала. І лише минулого року отримали відчутну допомогу від фонду «Україна-3000» Катерини Ющенко. Нам надіслали багато відео- та аудіоматеріалів, які ми розповсюдили по художніх колективах Кубані. Подарували комп’ютер, відеокамери, відеомагнітофон, телевізор, національні костюми, правда, тільки чоловічі. Я думаю, це була перша цеглинка в фундамент того дому, який Україна повинна мурувати. Можливо, було б добре, щоб українські центри у Росії відкривали в Краснодарі за прикладом тієї ж Греції, яка відкрила національний центр у Новоросійську, де компактно проживають греки. Ростов не може похвалитися такою кількістю українців, як Краснодарський край, але український центр створили саме тут. У Краснодарі живуть не тільки українці, які нещодавно приїхали, а й етнічні, ті, які зараз записані росіянами чи козаками. Але ж усі ми знаємо, що із Запоріжжя вирвали корінь і фактично пересадили його на територію Кубані. До речі, у Нальчику є могила класика української літератури Марка Вовчка. На жаль, вона в занедбаному стані і потребує догляду. Минулого року було 100 років з дня смерті письменниці, цьогоріч буде 175 років з дня її народження. Дуже хотілося б за допомогою української держави впорядкувати цю територію і зберегти українську присутність. А загалом державній владі в Україні радимо створювати інформаційний простір у країні та за її межами, щоб українське слово було доступне в Російській Федерації. Ми закликаємо Україну дбати про все українське так само, як про все російське дбає Росія.

— Як ви вважаєте, чому російська влада, на відміну від української, досі не ратифікувала Європейську хартію регіональних чи міноритарних мов?

— Мабуть, українська влада поспішила цю Хартію ратифікувати. Що стосується цього документа, то вся діяльність російської влади зводиться до того, щоб контролювати, як Україна її виконує. На території Російської Федерації всі дуже чітко знають, що є єдина державна мова — російська. Путін мав гарну традицію спілкування з народом, коли йому люди ставили запитання. Але перед тим їх чітко попереджали — ставити запитання лише російською. Також приклад з президентською премією для російських літераторів «Престиж», яка головною вимогою ставить написання творів лише російською мовою. Якщо українець для поширення своєї літературної творчості може використати свою історичну батьківщину, то представники інших національностей — татари, якути чи чеченці, позбавлені можливості брати участь у боротьбі за премію. Росія не ратифікувала Хартію, бо вона піклується про російську мову. Ми, звичайно, хотіли б, щоб і Україна підтверджувала статус своєї мови. Українській владі треба керуватися не лише Хартією, але й великим Договором між Росією та Україною, в якому чітко прописано, що має існувати паритетність задоволення гуманітарних запитів українців у Росії та росіян в Україні.

— Чи висвітлюється тема Голодомору в Україні у місцевій пресі Кубані, на радіо, телебаченні, у підручниках тощо? Чи пам’ятає місцеве населення про цю трагічну сторінку історії?

— На Кубані складається специфічна ситуація. Тут зараз визнається, що дійсно був Голодомор. Правильно цю тему висвітлює «Кубань сегодня». Найбільш резонансний її номер, який був присвячений темі Голодомору, зараз раритет — його не знайдеш, бо люди його повністю розкупили. Була вказівка патріарха всієї Русі Алєксія II провести богослужіння по загиблих від голоду у 30 х роках у Петербурзі, Москві, Тюмені, Краснодарі, тобто там, де компактно проживають українці. На Кубані таке богослужіння, наскільки мені відомо, проведено не було. Оскільки коли ми прийшли у призначений час, нам сказали, що богослужіння перенесене, і далі невідомо, чи воно взагалі відбулося. Значна кількість людей на Кубані тлумачить Голодомор як просто голод.