Вихід iз... життя
Росія, здається, вже починає звикати до постійних повідомлень про вбивства журналістів. Ось іще дві смерті, що сталися за останні кілька тижнів — Гаджі Абашилов та Ільяс Шурпаєв. Про них уже охоче забули, хоча їхнiх замовний характер не викликає сумніву.
Сподіваємося, Україна не наслідуватиме цього прикладу, хоча систематичні повідомлення про побиття журналістів мусять викликати в нас тривогу.
На прохання «Дня» вбивства Гаджі Абашилова та Ільяса Шурпаєва коментує генеральній секретар Спілки журналістів Росії Ігор ЯКОВЕНКО.
— Насправді в нас за останні роки було вбито більш як 200 журналістів. Убивство директора ГТРК «Дагестан» Гаджі Абашилова. На жаль, ні замовники, ні виконавці, ні мотиви не відомі, але зрозуміло, що це вбивство було пов’язане з його професійною діяльністю. Це була людина, яку ми добре знали, з якою працювали, зокрема, і я — у рамках проекту «Громадська експертиза». Інше вбивство — кореспондента «Першого каналу» на Північному Кавказі Ільяса Шурпаєва — ще менш зрозуміле. На жаль, з цим убитим я не був знайомий, тобто я не можу сказати, що ці два вбивства між собою пов’язані. Хоча є гіпотеза, що вони все-таки пов’язані, що це спроба заявити про якусь силу, яка вбиває журналістів, але тут я не можу нічого коментувати... Можу лише сказати, що в Росії відбувається масове вбивство журналістів. І ці вбивства — не виняток.
Щодо цих убивств ніякого замовчування з боку ЗМІ вже не буде. Вони явно замовні. Інша річ, що статистика розслідувань цих убивств надзвичайно сумна, тому що, як правило, вбивства журналістів не розслідують.
Загалом, на останньому Всесвітньому конгресі Міжнародної федерації журналістів у Москві обговорювалося питання про глобальну кризу журналістики. Зростаюча кількість убивств і взагалі витиснення журналістики із засобів масової інформації, зменшення частки фонду зарплат журналістів і загального обсягу фінансування ЗМІ — це все різні процеси, але в один бік — глобальної кризи журналістики. Це загальна проблема, яка в різних країнах виявляється по-різному. В Росії вона виявляється таким чином. Щоправда, це не лише криза журналістики, а й проблема влади, але це інша історія, й вони накладаються одна на одну. У тому, що відбувається з журналістами, значною мірою винні самі ми. Я не хочу сказати, що ми винні в смерті журналістів, але в тому, що наразі журналістика не може себе захистити, в тому, що довіра до неї й авторитет журналістів падає — в цьому, безумовно, винні самі журналісти. Iснує тиск, але в тому, що вони стають в таку позу, — вони самі винні.
Щоразу це вибір журналіста. Можна вибирати мовчання — тоді ти виходиш з професії. Можна залишатися журналістом, але, на жаль, іноді це означає вихід з життя. Виникає така дилема. Зараз журналісти вважають за краще зберегти життя й залишитися в професії i, на жаль, багато хто через це виходить з журналістського поля, припиняє спроби бути журналістами.
