Терапія лялькою

Радує, що в Україні зростає зацікавленість стародавніми ремеслами, зокрема, й виготовленням ляльок-мотанок. Перше публічне виготовлення таких ляльок із сіна відбулося недавно — на фестивалі «Шешори-2007». Його провела художник-модельєр, член Національної спілки художників України Людмила Тесленко- Пономаренко. До таких заходів художниці не звикати: уже кілька років поспіль вона проводить майстер-класи з виготовлення ляльок- мотанок під час різних фестивалів. На її думку, лялька — це не просто іграшка, це — джерело позитивної енергії.

ВИГОТОВЛЕННЯ ЛЯЛЬКИ — ЯК МЕДИТАЦІЯ

Оскільки художниця проводить майстер- клас з виготовлення ляльок не вперше, то її праця швидко здобула визнання. Час від часу вона виготовляє ляльки на замовлення. Тоді ця лялька забирає майже місяць часу, адже потрібно не лише зв’язати нитками пучки соломи, а й пошити костюм з урахуванням народних традицій.

Популярність своїх майстер-класів художниця пояснює просто:

— У народній культурі — вишиванні, фольклорі — часто використовували метод повторного руху, зображення чи дій. Коли людина робила щось своїми руками, вона ніби впадала у медитативний стан. Наприклад, під час виготовлення ляльки треба обертати нитку навколо своєї осі. Виконуючи це, людина забуває про всі клопоти і зосереджується лише на цій роботі. Тому сьогодні, у часи промислової культури людям хочеться відволіктися від міської суєти та шаленого ритму. Цю потребу дедалі частіше відчуває кожна людина, що живе у великому місті, пояснила пані Людмила.

Вона запевняє, що, виготовляючи ляльку, людина заспокоюється. Недаремно наші предки постійно зверталися до цього методу відновлення душевного спокою. Тому художниця вважає, що лялька набагато ближча та зрозуміліша людині, ніж комп’ютери, мобільні телефони та телевізори. А для того щоб людина почувалася органічною сама по собі, її повинні оточувати теплі та живі речі. На думку пані Людмили, вони створюють своєрідне лікувальне середовище.

— А що оточує більшість людей сьогодні? Сірі холодні тони офісних стін, пластикові чи паперові вироби — тобто штучне середовище, — продовжує модельєр. — Тому не дивно, що багатьом людям хочеться повернутися назад у трипільську культуру. Вони прагнуть пожити у глиняній хатині із очеретяним дахом, походити босоніж по глиняній долівці. І після цього люди розуміють, у якому живому та природному середовищі жили наші предки. Та навіть звичайна сільська хата жила своїм життям — узимку топилася дровами, влітку дарувала людям приємну прохолоду. На жаль, всього цього сьогодні людина позбавлена.

Окрім ляльок, позитивну енергетику несли людям і домоткані сорочки. За переконаннями пані Людмили, все, що пропускалося через людські руки, заряджається енергією. Це допомагало людині усвідомити своє місце в природі. Однак, на думку художниці, ми знищили цю культуру ще в 30-х роках минулого століття.

ПЕРШІЙ СОЛОМ’ЯНІЙ ЛЯЛЬЦІ — СІМ ТИСЯЧ РОКІВ

Найпростішу солом’яну ляльку можна виготовити за півгодини. Однак учасники майстер-класів від Людмили Тесленко-Пономаренко роблять це більше двох годин: люди настільки захоплюються плетінням, що забувають про все на світі.

— Такі майстер-класи викликають у людей масу емоцій та вражень, — розповідає пані Людмила. — Тут панує атмосфера стародавньої культури. Іноді люди розбирають солому для виготовлення іграшок з неймовірною швидкістю, настільки цікаво їм робити ляльку власними руками. А після завершення майстер-класу кожен повертається додому із вузловою лялькою — люди сприймають ляльку як цінний сувенір.

Як розповіла майстриня, перша лялька з’явилася майже сім тисяч років тому — коли люди тільки-но почали переходити до осілого способу життя. Дехто вважає, що в Україні епоха ляльки співпадає із часом зародження трипільської культури. Художниця теж переконана, що тоді панувала ціла лялькова епоха. І відлуння цього нині ми бачимо у вигляді опудал, яких спалюють у дні зимового та весняного рівнодення.

— Найчастіше домашню ляльку виготовляли для дівчаток з найдоступніших матеріалів — сіна, соломи, залишків ниток, — продовжує художниця. — Іноді використовували глину та вовну, тобто все, що було під руками. Але найцікавіше те, що виготовляли ляльки й чоловіки. Вони в той час вважалися вождями, чільниками роду, тому саме їм доручали це завдання.

Взагалі лялька виникла в сільському середовищі в той час, коли людина почала опановувати природний простір. Тому мотанка часто вважалася сакральною річчю. Як розповіла пані Людмила, лялька сприймалася як жива істота та дарунок, що оберігав життя людини. Тому тривалий час вона не використовувалася як іграшка. Лялька набула ігрового значення лише тоді, коли суспільство зрозуміло, що дітей треба виховувати за допомогою тих речей, що їх оточують. Таким чином вона стала однією з перших дитячих іграшок. До цього ряду, на думку пані Людмили, можна віднести і тотемних тварин — коней, птахів, волів, корів тощо. І всі ці іграшки поєднували елементи гри та виховання.

— Крім так званої маленької ляльки, — продовжує Людмила Тесленко-Пономаренко, — до початку XIX століття існувала ще й велика лялька. Її робили колективно усім селом, а на свята спалювали. Тому про маленьку ляльку у певний період історії знали значно менше. Та й зараз мало хто здогадується, що вона є справжньою історичною та культурною пам’яткою. Адже вона уособлює водночас дитину і матір, минуле та майбутнє. До того ж, раніше вважали, що дитину виховує не бабуся чи мама, а саме лялька.

Проста, красива, ненав’язлива терапія лялькою згодиться для всіх — жінок, дітей, чоловіків. Не обов’язково ковтати таблетки аби заспокоїти нерви: можна взяти солому, нитки і зробити щось власноруч. І те «щось» стане вашим лікарем.