У житті завжди є місце раю
Де-де, а в Голландії реклама нових велосипедів хоч і запитана, але перебуває під щільним і постійним фільтром власних пристрастей. Завзяті велосипедисти-голландці так звикають, прикипають до одного й того ж сидіння, так зростаються з ним, що змінити велосипед на модніший і свіжіший варіант уявляється майже зрадою, розповів нам голландський гід, історик за освітою, який одного разу в юності закохався у східнослов’янську культуру і згодом, вивчивши мови, став водити-возити групи країною. «Моєму велосипеду вже дуже багато років, — додав він, — для мене змінити його — те саме, що викинути улюбленого старого собаку». Запропонувавши називати себе просто Матвієм, порадив прислухатися до його досвіду. У тому ж Амстердамі варто остерігатися й спритних велосипедистів, які завзято оберігають свій простір. Легше дотримуватися всіх правил, ніж бути збитим вершником, який летить на швидкості. Велосипедні паркові доріжки, маршрутні знаки на проїжджій частині, мостовій — все це недоторканне. Навіть турист, який вперше сюди приїхав, негайно зобов’язаний перейнятися повагою до прав велосипедистів. Голландці дуже терпимі, але не тоді, коли сідають на свої двоколісні машини... Не люблять навіть тих, що взяли велосипед напрокат (видає яскравіший колір), можуть і «поцілувати» на швидкості.
І це при тому, що столиця, як на перший погляд, проте й на другий, здається дуже переобтяженою вихідцями з різних континентів, яким тут свідомо дають шанс піднятися.
— Переобтяжена? — відреагував Матвій, — анітрохи. В Амстердамі потрібно знати тихі чудові місця. На центральних вулицях, природно, стовпотворіння, але всі приїжджі працюють, приносять користь, значить, ми їх любимо. Наша країна — особлива, вважайте її певною мірою соціальним ліфтом для багатьох вихідців із бідних країн.
Ми до нестями любимо її і завжди кажемо: Бог створив воду, а голландці — береги. У нас найкращі корови, дороги, тюльпани, баранчики, оселедці, нарешті. Помітили, що худобу не підганяють пастухи і все тому, що худоба розумна. Корови самі приходять віддати молоко, бо їх тричі на день чекають улюблені ласощі, що передують доїнню; барани і вівці ніколи не заскакують на сусідню чужу територію, оскільки через невеликі канали, що розділяють суміжні ділянки, пропущений дуже слабкий струм. Худоба швидко вивчається дотримуватися правил виживання».
Тому, милуючись чудовими сільськими пейзажами з численними екзотичними млинами й промисловими вітряками, ловиш себе на думці: все саме крутиться-вертиться, добробут приумножуючи. Найневдячніша справа — підсісти на власну ненавмисну вигадку — адже насправді все замішане на величезній праці й боротьбі за забезпечення «сухих ніг» — вираз зрозумілий кожному голландцю. Навіть надбавка «дам» в назвах відбувається від слова «гребля». Тут постійно відвойовують у води простір, щось удосконалюють, перебудовують, змінюють русла каналів (через це навіть доводилося іноді змінювати маршрут пересування) — все для того, щоб вода відчувала господаря, інакше країні, чиї землі знаходяться нижче рівня моря, не вижити. І хоч Амстердам викликає враження міста бездіяльного люду, вважається, що там просто прогулюється те, що заробляє вся Голландія. У приїжджої людини враження складаються начебто з дрібниць. Це немолодий голландець, який вітає нас із вікна свого чудового іграшкового будиночка в Гронінгені — і це при тому, що величезний автобус поруч прагне припаркуватися, і безліч шаржованих якихсь мультяшних пам’ятників — то велетню, що їсть оселедець, чи тому, хто нюхає тюльпан. До речі, ми також навчилися їсти оселедець по-голландському: закинувши голову, тримаючи її за хвостик; та й цибулинами садівники-аматори запаслися. Зустріла навіть пам’ятник п’яниці — на траві розпластався велетень зі шлангом у роті. Ніхто не ображений.
Самі голландці кажуть, що в них немає поняття «маленька» людина. Немає навіть такого відчуття, — стверджують. У нашого Матвія дуже важко було витягнути які-небудь чіткі цифри. Чудово розуміючи, що ці характеристики без життєвого контексту носять приблизний характер, все ж цікаво дізнатися дещо, що й вдалось здійснити.
За свою трикімнатну квартиру в муніципальному секторі він щомісяця платить 400 євро. Пояснив, що це в 2 — 2,5 разу дешевше, ніж звичайно, оскільки в них з дружиною пільги, й ремонт вони роблять самі. У цю квартиру вони закохалися відразу, прожили там довгі роки, тут народилися й виросли їхні діти, а до квартирі своєї прив’язалися ще сильніше. «У нас — чудові сусіди, в яких такі самі дорослі діти, друзі наших, — розійшовся Матвій. — Моя дружина професіонально займається російською музикою і в нас все спільне». «Це наш невеликий рай, — несподівано зізнався цей вже немолодий чоловік. — Не називаючи зайвих цифр — вони не завжди зрозумілі, додам головне — нам у нашій країні не загрожує раптове немотивоване подорожчання, виплачується пристойна пенсія, рівень життя досить високий».
Легко перескакуючи з теми на тему, адже свій об’єм він вже відчитав, дізналися, що Матвій обожнює дачний город. Хоч і з ризиком, йому вдається в листопаді, посадивши цвiтну капусту, зібрати урожай у січні. Тоді влаштовують свято своєї капусти, додаючи особливий сир із ферми, що спеціалізується на сироварінні. Ми, до речі, й туди заїхали — вона майже поруч iз Амстердамом, кілометрів у десяти від міста. Ферма називалася скромно — «Рай», а неподалік стоїть довгі роки старовинний млин. Він уже нічого не меле, не відкачує воду, а заслужено працює красенем. Біля нього й сфотографувалися, тримаючи в руках апетитні сирні головки. Процес сироваріння переглянули хвилин за 15, потім — сувенірна лавка з дерев’яними черевичками й приладами для оброблення сиру, і вперед — за нами ще п’ять автобусів прагнули побувати в «Раю».
Повернувшись в Амстердам, поспішили в готель трохи відпочити перед прогулянкою нічним містом, а наш Матвій, побажавши всім «сухих ніг», що й так усім вже зрозуміло, означає міцного здоров’я, схопився на свій старенький велосипед і покотив у свій затишний куток, що зветься домом. І тільки в щасливих — раєм.
