ЩОДЕННИК

19 липня

Слово «гріх» пам'ятаю з давніх-давен. Десь між чотирма-п'ятьма роками, коли увечері ставала перед сном з бабусею на вечірню молитву і, проказавши «Отче наш», мала дослухати ще не вивчену молитву «Хай воскресне Бог», яку читала бабуся, я декілька разів наступила на хвіст кішці, яка крутилася біля нас. Киця невдоволено нявчала.

— Дитино, не роби киці боляче. Це — гріх! — зупинила мене бабуся Федорка.

Отже, все життя пам'ятаю, що гріх — це коли ти робиш вчинки, які кому-небудь приносять біль. З тих пір стараюсь не чинити зла ні людям, ні птахам, ні тваринам, ні рослинам. Бо все живе на світі може відчувати біль.

Не дуже це вже й важко тобі, людино, жити так, щоб не брати гріх на душу: виконуй Божі заповіді — та й годі. Їх же тільки десять — легко запам'ятати.

Та людина досить часто по вуха загрузає у гріховних справах, адже репертуар гріхів у десятки разів перевищує перелік заповідей.