ЩОДЕННИК

16 червня

Приїхала з роботи додому. Зайшовши в кімнату, спочатку була приємно вражена, як кинулась до мене Катя, рвучко обняла і раптом... почала плакати. На моє запитання: «Що сталось?» — внученя почало вибачатись, а сльози градом текли з очей.

Виявляється, що вдень, граючи у бадмінтон з подружкою, Катя загилила воланчик на дах гаража. Вирішила дістати його, полізши по драбині. Драбина «поїхала», Катя впала. Ноги, руки і навіть живіт у дівчинки щедро змазані зеленкою. Але сльози лились не з цього приводу. Падаючи, Катя перевернула підставку, на якій стояло п’ять вазонів із квітуючими петуніями, фуксіями, геранями. Знаючи, скільки праці вкладено бабусею в рослинки, дівчинка весь день картала себе і чекала покарання.

Та для мене було досить цих щирих сліз, каяття і жалю. Особливо зворушливо і переконливо прозвучало: «Знаєш, як мені цілий день боліло! Ні, не тут! (показуючи на подряпини). А тут!» — міцно притиснула двома руками своє серденько...

Заспокоюю дитину і тихцем радію: це добре, якщо болить серце, коли комусь зробиш боляче...