Чечельник: простір щирості

12 червня творчий «десант» «Дня» висадився у містечку Чечельник, що на Вінниччині.

Після знаменитих Києва, Острога, Харкова, Чернівців місце дислокації комусь може здатися несподіваним. Але це тільки на перший погляд. Ми завжди дбаємо про інтереси наших читачів — живуть вони у мегаполісах чи маленьких містечках і селах. І такі поїздки цілком співпадають з ідеологією газети. Згадати хоча б рубрику «Малі-Великі міста/села України». Крім того, радо відгукуємося на цікаву ініціативу. Так було й цього разу. Місцеві бізнесмени робили певні пропозиції, аби ми не відмовилися. Зокрема, фірма «Ольгопіль» — серед організацій, що надають спеціальні призи цьогорічним переможцям фотоконкурсу. А її директор Павло Каленич фінансово посприяв, аби мешканці цього районного центру і сусідніх з ним селищ мали можливість оглянути нашу експозицію. Крім того, у Чечельнику живе один із минулорічних призерів конкурсу Олег Нич, який тепер тісно співпрацює з «Днем». Також звідти родом наш фотокореспондент Борис Корпусенко. Як результат — відшукано з десяток нових колоритних героїв наших знімків.

На відкриття були запрошені здебільшого керівники різних місцевих установ та організацій, бібліотекарі та вчителі. Вони навіть жартували поміж собою, мовляв, нагоду першими відвідати виставку треба розцінювати як своєрідну премію за добру роботу...

«Де б ми не бували, повсюди люди зізнавалися, що такими очима вони ще не бачили України, — говорить головний редактор «Дня» Лариса Івшина. — Можливо, тому, що наша фотовиставка робиться талановитими українцями і від того цей погляд на свою Батьківщину такий різноманітний і багатогранний. Часто я навіть не знаю тих людей, які надсилають свій доробок. Просто дивлюся, чи він — талановитий, цікавий і щирий, бо сповідуємо принцип: перемагають не свої, а кращі. Так ми познайомилися з вашим земляком Олегом Ничем. Таким чином в газету потрапив Борис Корпусенко і два попередні фотокори, які зараз працюють особистими фотографами — один — Президента, а інший — «першої леді». «Коли збиралися сюди, мене запитали, мовляв, чи не боюся, що як виставка почне їздити по містечках і селах, вона може втратити свій ореол чи образ, — продовжує Лариса Олексіївна. — Ні. Навпаки. Це означатиме, що вона потрібна людям і отримала справжнє визнання. Сільські жителі, зазвичай, мають багато хатньої роботи, і якщо відірвуться на годину-дві помилуватися нашою виставкою, збагнуть, що час потрачено недаремно. Звичайно, коли експонуємося у великих містах, почесно, якщо приходить велика кількість відвідувачів, але ціна тієї вдячності дещо інша».

Головний редактор подарувала місцевій бібліотеці книжки із серії «Бібліотека газети «День». Навзаєм голова Чечельницької районної державної адміністрації Ольга Беседа презентувала «Нариси з історії Чечельника». До речі, перша згадка про містечко датується XVI cтоліттям. А названо воно на честь героя Батуринської битви козака Михайла Чечеля.

Сучасна ж історія Чечельника, до певної міри, відобразилася на наших фотографіях. І її герої ходили між експозиційними рядами. Зокрема, Святослав Мельник. Він — учасник оркестру «підводного флоту» (від діалектного слова «підвода» — віз) — хлопці часто «гастролюють» навколишніми селами на підводі. А ще Святослав — найкращий трубач в окрузі. Зображений на колоритному фото Олега Нича з однойменною назвою «Оркестр «підводного флоту». Ця робота відзначена спеціальним призом від Євгена Марчука, до речі, багатолітнього поціновувача фотомистецтва.

Природно, що спершу люди збиралися гуртами біля робіт «зі своїми». Не часто ж побачиш кума, дружбу, свата (перелік можна продовжити, бо досі найміцнішими родинні зв’язки залишаються у провінції) на знімках, які експонувалися у багатьох містах України! «Ось весілля моє доньки, — вказує на цікаву роботу Олега Нича «Останній штрих» працівник відділу кадрів Чечельницького управління сільського господарства Валентина Кариченська. — Це було 13 серпня 2006 року. А то (показує на дійових осіб) — старші дружба Володя і дружка Юля. Олега ж запросили познімати забаву. Пригадую, так веселилися, коли дізналися, що «Останній штрих» став призером фотоконкурсу. А тепер, коли побачили його в загальній експозиції, збагнули, що він — цікавий момент до багатогранної палітри українського життя у фотографіях». «Я вже два тижні живу фотовиставкою і кожний знімок знаю напам’ять, — зізнається Олег Нич. — Мені цікавіше вдивлятися в роботи, на яких відтворені сюжети із нашого повсякденного життя. Відверто кажучи, «звичайні» люди видаються глибшими і щирішими за тих же політиків. До речі, я вже декілька таких фото відібрав на цьогорічний конкурс».

Весільну тему продовжує картина Бориса Корпусенка «Скромне українське весілля». «Ми дуже боялися, аби люди не були голодними, — розповідає головний бухгалтер Чечельницьких електромереж Любов Сорокаліта. — А ще знаєте, як у містечках і селах — одна господиня старається поперед одної. Тут спійманий момент, коли гості вийшли із-за першого столу. Залишився один-єдиний Олександр Колісник (нині заступник директора Чечельницьких електромереж. — Ред. ). Він такий зажурений, мабуть, через те, що, розмірковує, чи «потягне» організувати таке ж весілля своїм дітям... Як тільки дізналися, що це фото отримало перше місце, відразу сказали, мовляв, Борисе, приїжджай, треба відзначити...».

Наша експозиція стала неординарною подією для жителів містечка. Вони так відповідально поставилися до визначення фотографії глядацьких симпатій: жваво голосували, аргументовано обстоювали свій вибір і ділилися думками.

Пропонуємо найцікавіші, на наш погляд, перші враження.

Сергій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, директор цукрового заводу міста Котовська Одеської області:

— Спеціально приїхати оглянути фотовиставку мене запросив мій діловий партнер Павло Каленич.

Експозиція надзвичайно сподобалася — дуже оригінальні роботи. Одразу розумієш, що фотографи — люди з нестандартним мисленням. Фактично, кожен знімок — окрема історія, де кульмінацією є один-два штрихи. Оскільки я захоплююся спортом, мені особливо сподобалася, так звана, спортивна серія. Ну, а політична, без сумніву, поза конкуренцією! В останній відчувається, так би мовити, необхідна міра іронії та сарказму. Ми чомусь звикли до того, що політики, які вершать наші долі, розумніші, освіченіші за нас. А представлені роботи свідчать, що це не завжди так: інколи вони допускаються помилок, ведуть себе легковажно, як діти, і взагалі — ніщо людське їм не чуже.

Загальний настрій експозиції окреслив би одним-єдиним словом — щирий, а рівень представлених робіт — професійний. Я буваю на різних фотовиставках, тому мені є з чим порівняти.

Павло КАЛЕНИЧ, директор агрофірми «Ольгопіль»:

— Я хочу подякувати Ларисі Івшиній за те, що вона приїхала у Чечельник, куди не кожен обласний начальник приїжджає. Як на мене, провінція чи глибинка — поняття не територіальне, а соціальне і ментальне. Інакше кажучи, дрімучий провінційний спосіб мислення легко і часто можна зустріти в Києві та обласних центрах. Все залежить не від місця проживання людей, а від їхнього духовного світу. А люди в селі — більш природні, щирі, відкриті до «свіжого» сприйняття. Як приклад, жива реакція і непідробні емоції на фотовиставку «Дня». Фото Костянтина Чернічкіна «Кращі учні в школі демократії», як на мене, найточніше відображає характер сільських жителів і життя в селі загалом.

Дружба з такими творчими людьми, як співробітники «Дня», дає мені наснагу жити, творити, перетворювати будні на свята, як зараз. Коли знаєш, що полегшив чи прикрасив чиєсь життя, ще більше відчуваєш сенс свого.

Микола КОЛОСОВ, головний редактор районної газети «Чечельницький вісник»:

— Я настільки захоплений побаченим! Захоплений не просто роботами, а тими фотографами, які зуміли спіймати такі неймовірно цікаві кадри. Ці люди — не просто талановиті і щиросердечні, а ще й далекоглядні. Що не знімок — то свідчення тому. Кожне фото «вистрілює» проблемою. Виставку може дивитися як високопоставлений політик, так і селянин з того села, де, як кажуть, проблема на проблемі. Обоє зрозуміють і вірно потрактують побачене, й, очевидно, ті завдання, що сьогодні стоять перед українцями.

Коли почав заповнювати анкету на визначення фото глядацьких симпатій, спершу написав назву однієї роботи, тоді трьох, як мені видалося, найкращих, а потім дописав — «і всі решта».

Насамкінець, з вашого дозволу, прочитаю такий експромт-побажання:
Здоров’я і натхнення, радості і щастя,
і ока гострого, і гострого пера...
щоб ваш продукт у всі часи
сприймався просто «на ура»!

P.S. Після відкриття фотовиставки Павло Каленич запросив нас до себе в Ольгопіль, де знаходиться його знаменита агрофірма. Зокрема, ми поїхали на острів із символічними назвами Тузла II або Рек’явік. Павло Євгенович жартома говорить, що може надати його для переговорів політикам. Так свого часу перемовини між Рональдом Рейганом і Михайло Горбачовим у Рейк’явіку поклали край «холодній війні».