Про «національну особливість» українського шляху в ЄС

Шлях інтеграції України в Європейський Союз відрізнятиметься від аналогічних процесів, що проходили свого часу в країнах Центральної, Східної Європи й Балтії. Так вважає заступник голови Секретаріату Президента України Олександр Чалий, який послідовно відстоював євроінтеграційний курс на посаді першого заступника міністра закордонних справ і віце-президента консорціуму Індустріальна група. «Нам потрібно дуже чітко усвідомити, що наш шлях інтеграції в ЄС буде унікальний, він уже ніколи не повторить польський, словацький, литовський досвід. Вони йшли зовсім іншим шляхом — на найбільш ранній стадії вони отримали асоціацію й фінансову допомогу», — цитує Інтерфакс фрагмент виступу О. Чалого на круглому столі «Новий договір між Україною та ЄС: взаєморозуміння в контексті загальноєвропейського діалогу». При цьому заступник голови Секретаріату Президента України зазначив, що під час інтеграції Польщі та інших нових членів ЄС, відносини між ними та ЄС були не міжнародно-правові, a були побудовані як з країнами, які взяли на себе зобов'язання за гроші Європейського Союзу абсолютно прийняти правила ЄС. «А Україна, — підкреслив О. Чалий, — навіть після підписання нового розширеного договору з ЄС, залишатиметься для Євросоюзу зовнішнім партнером, відносини з яким будуватимуться, як з рівноправним суб'єктом міжнародних відносин». Він також додав, що під час наближення до тих чи інших євростандартів Україна може враховувати свої внутрішні особливості: погоджуватися чи не погоджуватися з тими або іншими моментами.

На думку О. Чалого, під час підготовки нової розширеної угоди з Європейським Союзом, Україна повинна зосереджувати увагу не на перспективі членства в організації, а на суті майбутнього документа, особливо в економічній частині. «Нам потрібно знайти ті формули інтеграції в ринок Євросоюзу, які де-факто зроблять наші відносини з ЄС наближеними до відносин із країною, яка отримала перспективу членства», — підкреслив він.

О. Чалий вважає, що бажання бути членом ЄС на сьогоднішній день є фактично національною ідеєю в Україні, яка дуже серйозно підтримується як у всіх регіонах країни, так і серед усіх політичних сил. На думку О.Чалого, український бізнес з одного боку вітає створення зони вільної торгівлі з ЄС, але з іншого боку, досвід переговорів зі вступу до СОТ робить ставлення українського бізнесу обережнішим до всіх серйозних структурних змін, які змінюють правила гри на внутрішньому економічному ринку.

Заступник голови Секретаріату Президента звернув увагу на те, що в Україні недостатньо внутрішніх фінансових коштів на швидкі внутрішні трансформації. Разом із тим, він нагадав, що «бюджет ЄС розписаний до 2013 року, і жодного євро на програми, пов'язані з можливим членством України, у цьому бюджеті немає». О.Чалий вважає, що в 2011 році, коли головування в ЄС переходить до Польщі, ситуація зміниться на краще. «Польща активно на всіх рівнях відстоює позицію членства України в ЄС. І в 2011 році почнеться розмова про новий бюджет ЄС», — підкреслив він.

КОМЕНТАРІ

Майкл ЕМЕРСОН, експерт Центру європейських політичних досліджень, Брюссель:

— Рік тому я розмовляв з Олександром Чалим. Тоді він цікавився відносинами Швейцарії з Європейським Союзом. Або, іншими словами, швейцарською моделлю, яка означає укладення певної кількості спеціальних угод у різноманітних секторах, які становлять інтерес для обох сторін. Але при цьому відносини сторін не йдуть так далеко, щоб передбачати повне членство Швейцарії в ЄС.

Сьогодні цілком очевидно, що ні Україна, ні Євросоюз не є готовими до членства України в ЄС. Це питання ні 2012, ні тим більше 2007 року.

Зараз триває офіційний процес переговорів щодо нової, важливої розширеної угоди про співпрацю між ЄС і Україною, яка торкнеться економічних питань. І Україні, перш за все, потрібно якимось чином організувати свою політику в правдоподібний спосіб, я маю на увазі внутрішню політику в країні. Це проблема номер один, яка потребує вирішення.

Україна є дуже відсталою в тому, як вона організовує своє політичне життя . Коли Чалий каже: «Давайте укладемо більш досконалу угоду про співпрацю з ЄС, замість того, щоб говорити про повне членство в Євросоюзі», — то це правильно і свідчить про розумну точку зору.

Я не думаю, що Україні доведеться якимось особливим шляхом інтегруватися в ЄС. Якщо Україна хоче бути повноправним членом Євросоюзу, то тут немає ніякого унікального способу. Закони Європейського Союзу існують, незалежно від того, хочете ви їх впроваджувати, чи ні. Якщо ви хочете потрапити всередину євроспільноти, ви маєте їх запровадити. У цьому відношенні не існує унікального шляху до Євросоюзу. Якщо Україна не хоче повного членства, а лише провести переговори і укласти спеціальну угоду про співпрацю з Європейським Союзом , то це є цілком можливим. І це може бути пристосовано до специфіки українського випадку.

Україна зараз отримує деякі бюджетні кошти від ЄС. Якщо Київ зробить добру роботу при реалізації поглибленої угоди про співпрацю з ЄС, то він зможе очікувати на виділення більших коштів. Але ця величина буде значно меншою, ніж та, яку отримує Польща, як повноправний член ЄС. Тому Україні доведеться більше покладатися на свої можливості, щоб задовольнити амбіції та стати членом ЄС.

Аркадій МОШЕС, експерт Фінського інституту міжнародних відносин:

— Шлях України дійсно буде відрізнятися від того шляху, який пройшли країни Центральної Європи й Балтії. Хоча б тому, що, по-перше, Україна запізнилася з декларуванням цього вибору. Але найважливіше те, що принципове право країн Центральної Європи й Балтії бути членами ЄС визнавалося апріорі, як мінімум, із 1993 року. Двері перед ними були відчинені. В України, на жаль, такої можливості не буде. Двері перед Україною зачинені. У дипломатичному жаргоні щонайбільше використовується поняття, що двері не закриті. Але різниця тут дійсно досить велика. Тому я вважаю, що Олександр Чалий абсолютно правий. У цьому випадку він просто констатує реальність. Безумовно, дуже важливо, що в цих умовах офіційна українська позиція й думка більшості українських еліт сходяться на необхідності продовження руху шляхом європейської інтеграції й здійснювати реформи незалежно від того, відчинені на сьогодні двері чи не зовсім. Надзвичайно важливим i правильним є те, що українські еліти не готові прийняти європейське «ні» за остаточну позицію.

Я вважаю, що Україні доведеться, насамперед, розраховувати на свої сили. Але Україна все-таки велика країна. Вона за своїм економічним потенціалом, безумовно, перебуває у вищій лізі потенційних країн-кандидатів. У будь-якому випадку, така велика країна не могла б здійснити завдання внутрішньої трансформації тільки за рахунок європейських фондів. На це було б просто нереально розраховувати. Тому, з одного боку, їй потрібно мобілізувати й ефективно використати ті засоби, які в неї є. А з іншого боку, користуватися тими, хоч і невеликими фондами, які все-таки представляються. Річ у тім, що Україна все одно матиме доступ до певних фондів, зокрема, прикордонного співробітництва, та й низки інших. Тут важливо тільки їх нормально використати.

Ще одна відмінність полягає і в тому, що якщо в країнах Центральної Європи процес вступу реально зайняв 10 — 12 років, то в України це займе років 20. Тому було б нереально розраховувати на те, що якісь засоби, навіть у концентрованому вигляді, можна використати й забезпечити швидкий прорив.

Я вважаю, що відлік потрібно брати від 2004 року. До помаранчевої революції Україні було складно розраховувати на інституційну інтеграцію. Після помаранчевої революції це стало можливим. Хоча, безумовно, ні в якому випадку не гарантовано, з урахуванням усіх дуже складних внутрішньополітичних процесів і тієї величезної кількості економічних і політичних викликів, які стоять перед країною.

Анна ГУРСЬКА, Інститут східних досліджень, Варшава:

— Я згодна з тезою пана Чалого про те, що Україні важко буде повторити той шлях, який пройшли наші країни по дорозі до членства в Європейському Союзі. Україна і ЄС, особливо після останньої хвилі розширення, перебувають у зовсім іншій ситуації. Багато в чому відрізняє Україну від Польщі той момент, коли наша країна починала розмови про членство. Що стосується особливості українського шляху, то, вірогідно, це буде спочатку досить сильна економічна інтеграція з розширенням тісної співпраці в інших галузях. Причому настільки сильна, наскільки до цього буде готова Україна. Але на даному етапі мова не йтиме про інституціальне членство. Тобто, спочатку економічна співпраця, створення зони вільної торгівлі та чотири свободи, які пропонують у Брюсселі. Крім цього, мова йтиме про співпрацю у вибраних галузях, яка буде розширятися в залежності від того, наскільки Україна буде готовою до такої співпраці. Тому що це завжди пов'язано з адаптацією законодавства, стандартів ЄС. І тільки наприкінці можливе членство України. В Польщі, дійсно, було трохи інакше. У нас спочатку було політичне рішення, що ми будемо членами Європейського Союзу, і ми до цього готувалися. Іншими словами, у нас спочатку були політичні домовленості, а потім — адаптація законодавства і економічні реформи для спроможності інтегруватися.

Що стосується України, то я не знаю, чи буде це єдиний, неповторний, особливий український шлях євроінтеграції. Можу лише зазначити, що в ЄС з'явилася нова тенденція: для нових країн-претендентів спочатку ставляться питання тісної економічної співпраці, а лише потім може порушуватися питання про членство. Так що, можуть бути не лише для України, але й для інших країн, які після України, чи разом з нею захочуть інтегруватися до Євросоюзу.