Стефані БАБСТ: Iнтеграція в ЄС і НАТО — процеси, які доповнюють один одного

Про імідж піклуються всі. У НАТО для цієї мети створено Управління громадської дипломатії. З травня минулого року це Управління очолює заступник помічника Генерального секретаря НАТО з питань громадської дипломатії в штаб- квартирі НАТО Стефані БАБСТ. Днями вона в складі делегації вперше відвідала Україну. Як у НАТО в цілому і країнах- членах Організації, зокрема, піклуються про імідж Північноатлантичного альянсу? Чи є підстави вважати, що глобалізація НАТО може погубити цю організацію? Чи двері НАТО залишаються відкритими і для Росії? Як у Брюсселі оцінюють зусилля Києва по інформуванню українського населення про НАТО та створення позитивного іміджу Альянсу, як обіцяв 14 вересня минулого року Віктор Янукович під час перебування в штаб-квартирі НАТО? Якого сигналу чекають від України в Брюсселі? Чи пов’язані між собою процеси інтеграції в ЄС і НАТО? Про все це в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» — представниці НАТО Стефані БАБСТ.

«Я НЕ ПОГОДЖУЮСЯ З ТИМ, ЩО ІМІДЖ НАТО СТАЄ МЕНШ ПРИВАБЛИВИМ»

— Чи не здається вам, що у світлі останніх подій — війнах в Афганістані та Іраку, де в тій чи іншій мірі задіяні деякі країни члени НАТО,імідж Північноатлантичного альянсу стає все менш привабливим у всьому світі?

— Я можу сказати, що Імідж НАТО ніколи не був уніфікованим загалом. І стосовно останніх змін, причому ґрунтовних, які відбулися в діяльності Альянсу, зрозуміло, що в країнах членах і країнах партнерах НАТО існують різні уявлення про те, яким є імідж Альянсу, якою є діяльність Альянсу. І погоджуюся з тим, коли НАТО починає свою діяльність за кордоном, наприклад, місія в Афганістані або участь у навчальній місії з підготовки сил безпеки Іраку, стає дедалі більш складно пояснити громадськості як в наших країнах, так і в країнах партнерах, що саме робить НАТО, на що спрямована його діяльність. Але я не погоджуюся з тим, що імідж стає менш привабливим. Можливо, він стає більш суперечливим. Я хотіла б додати, що стає дедалі більш складно пояснювати громадськості в країнах членах НАТО, чому такі держави НАТО, як Німеччина, Франція або Туреччина повинні бути задіяні у підтримці безпеки в таких віддалених куточках світу, як наприклад Афганістан. Тому я б сказала, що країнам-членам НАТО потрібно докладати як політичні, так і інтелектуальні зусилля, щоб мати підтримку своєї громадськості.

— А хто має докладати зусилля: уряд чи якісь організації, щоб покращити імідж НАТО і здійснювати роз’яснювальну роботу серед населення?

— Я можу сказати, що стратегія інформування парламентів і широкої громадськості країн-членів НАТО — це спільні зусилля, які докладають уряди відповідних індивідуальних країн-членів НАТО й управління громадської дипломатії штаб-квартири НАТО, для яких ця робота є одним з основних завдань.

— Чи були поставлені конкретні завдання для публічної дипломатії, зокрема на Ризькому саміті НАТО, що саме треба робити, щоб покращити імідж НАТО?

– Хоча таких конкретних рішень на Ризькому саміті стосовно діяльності в галузі громадської дипломатії не було ухвалено, але з боку країн- членів НАТО є дуже велика готовність якомога більш ефективно використовувати існуючі механізми, інструменти в галузі громадської дипломатії. Зараз одним із моїх завдань в управлінні громадської дипломатії штаб- квартири НАТО є розробка спеціальної стратегії в галузі комунікації.

Основні пріоритети майбутньої стратегії в галузі комунікації полягають у наданні підтримки діяльності міжнародних сил сприяння безпеці, які діють в Афганістані, а також підтримки співпраці з країнами-партнерами.

«...ДЕДАЛІ БІЛЬШЕ КРАЇН ЗАЯВЛЯЮТЬ ПРО СВОЮ ЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ РОЗВИВАТИ КОНТАКТИ З АЛЬЯНСОМ»

— Нещодавно колишній президент Парламентської асамблеї П’єр Леллюш на конференції у Мюнхені сказав, що глобалізація НАТО може погубити цю організацію. Чи є, на вашу думку, підстави для такого песимістичного фіналу Альянсу?

— Уже багато разів були дискусії, що НАТО є мертвою і непотрібною організацією. Але на зважаючи на те, вона залишається і залишатиметься активною до тих пір, поки країни-члени НАТО бажають використовувати її ресурси і бажають зберігати цю організацію. І якщо я подивлюся на військово-політичний порядок денний Альянсу, то, мені здається, є дуже мало ознак того, що країни-члени НАТО були б менш зацікавленими, ніж раніше, аби обговорювати разом і спільно вирішувати питання трансатлантичної безпеки. Але з іншого боку, я можу також сказати, що НАТО стає дедалі більш привабливою організацією не лише для країн-партнерів, але й держав, які розташовані поза межами атлантичного регіону. Мова йде про Австралію, Південну Корею та Японію. Ці країни, які навіть формально не є партнерами НАТО, дедалі більше заявляють про свою зацікавленість розвивати контакти з Альянсом.

І стосовно політики розширення, або так званої, «політики відкритих дверей» у рамках Альянсу. Я вважаю, що до тих пір, поки країни-члени Альянсу бажають дотримуватися такого підходу, ми будемо бачити, що до НАТО будуть вступати нові країни. Це не обов’язково станеться найближчими роками. Але в майбутньому це точно буде.

— Чи це означає, що двері НАТО відчинені і для Росії?

— Насправді двері НАТО залишаються відкритими для будь-якої країни, яка здатна поділяти спільні цінності і принципи, на яких базується Альянс, або країна, яка бажає організувати свою систему безпеки в рамках трансатлантичної загальної, колективної системи безпеки. Що стосується Росії, то я пам’ятаю, нещодавно її президент Володимир Путін робив такі невеликі загравання стосовно того, що Росія колись, у майбутньому могла б претендувати на членство в НАТО. Зрозуміло, що це не є серйозні заяви. Це суто гіпотетичне припущення, і зараз питання вступу Росії не є на порядку денному ані для НАТО, ані для Росії. Хто знає, якою буде Росія через 10—15 років і яким буде Альянс, який також змінюється? І можливо, тоді це питання можна буде розглядати більш серйозно і більш реалістично.

«Я НЕ БАЧУ ЖОДНИХ ПРИЧИН ДЛЯ РОЗКОЛУ НАТО...»

— Чи не вважаєте ви, що сьогоднішні події щодо розміщення елементів американської ПРО в країнах-членах НАТО Польщі і Чехії зможуть спричинити новий розколу між старими країнами: Францією, Німеччиною і новими країнами-членами НАТО? Загалом, чи бажано було б для НАТО, щоб США вели переговори щодо своїх планів спочатку з Брюсселем, а потім з конкретними країнами?

— Насправді, США проводили консультації як із штаб-квартирою НАТО з усіма 26 членами Альянсу, так і з Росією. Плани США розмістити відповідні елементи протиракетної оборони на європейському континенті були відомі. Після консультацій з усіма країнами-членами НАТО було проведено аналіз технічних можливостей виконання цього проекту. І таке обговорення тривало довгий час, тому не можна вважати, що це велика новина, або якась несподіванка, як це зараз сприймається багатьма ЗМІ.

Стосовно розколу між старими і новими членами НАТО. Я розумію, що багато людей чекають на це або думають, що таке може статися. І часто про це питають журналісти. Але мені здається, в реальності цілком зрозуміло, що деякі окремі країни можуть мати різні позиції та інтереси з окремих питань, і це є абсолютно нормальним. І врешті-решт, країни-члени Альянсу всі разом — 26 країн — мають ухвалити спільне рішення, чи вони бажають брати участь у таких проектах, скажімо зі створення протиракетної оборони. Але це буде спільне рішення усіх. Тобто, ми продовжуємо обговорення в Брюсселі і, врешті-решт, дійдемо якогось остаточного рішення. І я не бачу ніяких причин для розколу чи для суттєвих розбіжностей.

— Чи це означає, що в даному питанні Брюссель має голос і використає його? — Як я вже відзначила, був проведений аналіз технічних можливостей втілення цього проекту. В рамках НАТО існує відповідний комітет, у якому неодноразово виступали чільні представники США, які інформували НАТО стосовно своїх планів щодо розгортання елементів протиракетної оборони, зокрема в Європі. Я скажу так: це частина регулярного процесу консультацій, і НАТО теж має висловити свою думку щодо цього.

— Якою буде думка щодо планів США?

— Так, безумовно, будуть тривати консультації у форматі НАТО. Тобто, всі 26 країн-членів і США мають право проводити окремі консультації з Польщею, Чеською Республікою або іншими країнами. Але я хотіла б наголосити, що Альянс — організація 26 країн — не має на меті створення жодних програм, які б були на шкоду інтересам Росії в галузі безпеки.

ЗАЯВИ РОСІЙСЬКИХ ПОЛІТИКІВ НЕ ВІДОБРАЖАЮТЬ РЕАЛІЙ БЕЗПЕКИ СЬОГОДЕННЯ

— Чому ж тоді, на вашу думку, з боку Росії, особливо з боку військових і багатьох депутатів, прозвучала різка критика планів США розмістити в Європі елементи ПРО? З боку російських генералів навіть прозвучали погрози дати асиметричну відповідь.

— Я не можу коментувати заяви окремих російських генералів. Але можу лише сказати, що я особисто шкодую, що такі заяви були зроблені. Вони, безумовно, не сприяють нормальному діалогу, співпраці. Адже в рамках партнерства Росії і НАТО ми обговорюємо всі питання, які є предметом спільної зацікавленості, в тому числі і протиракетну оборону. Тому ця ідея не виникла за одну ніч, вона вже давно існує, давно обговорювалась, і не могла бути несподіванкою для російської сторони і наших російських колег. Але, з іншого боку, такі заяви російських політиків відображають односторонню думку. І я вважаю, що це нагадує скоріше часи «холодної війни» і не відображає реалій безпеки сьогодення.

Ми в НАТО, безумовно, зацікавлені просувати вперед і розвивати наші відносини з Росією. Зокрема, цього року ми відзначимо п’яту річницю створення Ради Росія — НАТО, а також десятиріччя підписання основоположного акту про взаємні відносини з Російською Федерацією. Я розумію, це може викликати певну роздратованість з боку представників НАТО, країн-членів НАТО або штаб-квартири, коли, з одного боку, росіяни заявляють про те, що вони хочуть з нами співпрацювати, готові бути партнерами, а з іншого боку, вони роблять заяви, які не сумісні з нормальним партнерством. Це — двоє людей, які вирішили танцювати разом, і коли один із партнерів відмовляється танцювати, або робить це в якийсь інший спосіб, то, звісно, це не може викликати позитивну реакцію в іншого.

В НАТО ОЧІКУЮТЬ НА ЧІТКИЙ СИГНАЛ УКРАЇНИ ЩОДО ПЛАНІВ СТОСОВНО ЧЛЕНСТВА

— Давайте поговоримо про Україну. З травня минулого року ви очолюєте управління громадської дипломатії. Зважаючи на такий період, як ви оцінюєте кроки і наміри України щодо інтеграції в НАТО? На ваш погляд, чи від того часу процес інтеграції уповільнився чи, можливо, поглибився?

— Перебуваючи в Україні, я мала змогу провести кілька зустрічей з нашими політичними партнерами в різних міністерствах, організаціях. І можу сказати, що всі мої співрозмовники вказували на те, що існує боротьба і конкуренція між табором Президента і прем’єр-міністра. Зрозуміло, що у штаб-квартирі НАТО ми теж спостерігаємо за цим процесом. Ми бачимо, що в Україні відбуваються події, які певним чином впливають на інтеграцію до НАТО і євроатлантичну інтеграцію. Я пригадую, коли минулої осені прем’єр-міністр України Віктор Янукович відвідав штаб- квартиру НАТО, він заявив, що в цілому, на більш далеку перспективу, він підтримує зусилля Президента Віктора Ющенка щодо вступу України до НАТО. Але з іншого боку, він сказав, що необхідно більше зробити для того, щоб підготувати українську громадськість до такого кроку. Зрозуміло, що рішення про те, коли Україна буде готова вступити до Альянсу, може бути ухвалено виключно Україною. Звичайно, в НАТО очікують, що Україна дасть чіткий сигнал щодо того, якими насправді є її плани стосовно членства в НАТО. Зрозуміло, я наголошую на тому, що співпраця, яка до цього часу існує між Україною і НАТО, є дуже широкою, конструктивною і охоплює велику кількість різноманітних галузей, аспектів життя, тому ми, звісно, будемо намагатися її надалі продовжувати і розвивати.

— Ви зустрічалися з багатьма чиновниками і українськими політиками, які мають відношення до сектору безпеки країни. Чи почули ви від них запевнення, що вони будуть виконувати те, що пообіцяв Янукович у Брюсселі — інформувати населення про НАТО і створювати позитивний імідж Альянсу серед українців?

— Я зустрілась з Едуардом Прутником, який очолює Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Мене надихнуло його ставлення до програми інформування української громадськості. Він вказав на те, що має бути розроблений і здійснюватися міжвідомчий підхід до виконання цих програм. Тобто, інші міністерства і відомства також повинні бути залучені до цих програм інформування громадськості. Він також назвав цифру — 20 млн. грн., які виділені на програми інформування громадськості. Пан Прутник вказав, що існує план дій, який є керівним документом для всіх урядових структур. Варто також відзначити, що програма інформування буде активно виконуватися у регіонах. Це важливо, тому що не потрібно зосереджувати зусилля лише на Києві. Ця програма повинна торкнутися всіх областей і регіонів України. Які б зусилля не здійснював уряд України щодо інформування, це мають бути цілеспрямовані програми з належним фінансуванням, які мають відповідні ресурси. Центр інформації і документації НАТО в Україні і наше управління в Брюсселі, в штаб-квартирі НАТО — ми готові поєднати наші зусилля з українськими представниками і надати будь-яку можливу допомогу.

«НАША МЕТА НЕ ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЩОБ ПРОПАГУВАТИ НАТО ДЛЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ...»

— Як ви прокоментуєте заяву одного з радників прем’єр-міністра, який запропонував Україні зробити паузу в інтеграції до НАТО. Чи піде це на користь Україні і звичайним українцям?

— Дякую за ваше питання. Насправді, не мені судити, чи варто Україні робити паузу в євроатлантичній інтеграції, зокрема — вступі до НАТО. Моя зацікавленість полягає в тому, щоб в Україні проводилася широка просвітницька кампанія, прикладалися зусилля. Взагалі, такий термін, як «інформаційна кампанія» мені не дуже подобається. Оскільки, на мою думку, він нагадує пропагандистку діяльність. А наша мета не полягає в тому, щоб пропагувати НАТО для українського населення. Ми маємо на увазі лише те, що українці повинні мати достатньо інформації, і коли буде час зробити їхній вибір на користь чи проти членства в НАТО, щоб цей вибір був оснований на достатній кількості інформації, щоб це був розумний вибір. Тобто, щоб люди знали, за що вони голосують.

«...ДВА ПРОЦЕСИ, ЯКІ ДОПОВНЮЮТЬ ОДИН ОДНОГО»

— Як ви вважаєте, чи є корисними для України поради деяких експертів, зокрема відомого німецького експерта Алексадера Рара, котрий рекомендує Україні відділити інтеграцію в ЄС від інтеграції до НАТО?

— Я працюю в НАТО з 1999 року. І одним з моїх найяскравіших спогадів того періоду є момент вступу Польщі, Чеської республіки і Угорщини до Альянсу. Саме того року були підняті прапори цих країн у штаб-квартирі НАТО. І відтоді ми побачили також вступ до Альянсу інших нових країн. На мою думку, це є не лише важливим уроком історії для організації, а також моментом, який викликає певні емоції. Я не можу сказати, що жодна з цих країн — нових членів НАТО в своїх пріоритетах зовнішньої політики не мала за мету вступ як до НАТО, так і до ЄС. На мою думку, це два процеси, які доповнюють один одного, які дуже тісно між собою пов’язані. Тобто, я розумію, що в більш широкому контексті Україна хоче бути країною — частиною загальної трансатлантичної спільноти. Я не знаю, коли Україна може очікувати вступу до ЄС або до НАТО, і що з цих двох дій відбудеться раніше, що пізніше. Звісно, я не можу дати такого прогнозу. Але, на мою думку, безумовно, це не є два паралельні окремі процеси — це один широкий, загальний процес. І те, що я сказала студентам під час лекції в Інституті міжнародних відносин: «Треба думати, де ви хочете і якою ви хочете бачити свою державу через п’ять — сім років». Тобто, в найближчому майбутньому. Мені здається, що це є фундаментальним запитанням, на яке необхідно дати відповідь. І я вважаю, що українська громадськість вже деякий час тому відповіла, якою вона бачить свою країну.

ВАША КРАЇНА МОГЛА Б ПРЕТЕНДУВАТИ НА ПЕРЕХІД ДО ПДЧ УЖЕ В 2009 РОЦІ

— А де ви бачите Україну в 2009 році, коли відбудеться ювілейний самміт НАТО? Чи отримає вона тоді План дій щодо членства?

— Це важко передбачити. На даному етапі я можу сказати, що відповідь на це запитання знаходиться в Києві. Але, в першу чергу, це залежить від того, чи захоче уряд України подати заяву на вступ до НАТО. З усією обережністю я можу сказати: якщо розпочатий в Україні процес трансформації і реформ триватиме, то я можу передбачити, що ваша країна могла б претендувати на перехід до ПДЧ уже в 2009 році. Але це залежить від бажання України.