У Туркменістані новий лідер

Сьогодні в Туркменістані буде оголошено переможця президентських виборів, які відбулися минулої неділі. Це зробить на засіданні народних зборів Халк Маслахати голова центральної виборчої комісії Мерет Овлагулієв. Як повідомили «Дню» в посольстві України в Туркменістані, до початку засідання Халк Маслахати, яке заплановано на 9 годину ранку по туркменському часу, ніякої інформації оприлюднюватися не буде. Однак зараз більшість спостерігачів більш ніж переконанні в тому, що на виборах з великою перевагою переміг виконувач обов’язків президента країни, заступник голови уряду Гурбангули Бердимухамедов. Про це свідчить і повідомлення прес-служби Президента України, в якому йдеться, що глава української держави Віктор Ющенко здійснить робочий візит до Туркменістану для участі в церемонії інавгурації новообраного президента цієї країни і проведе зустріч з президентом цієї країни Гурбангули Бердимухаммедовим. Колишній міністр охорони здоров’я Бердимухаммедов протягом останнього десятиріччя тісно співпрацював з Сапармуратом Ніязовим. В ході виборчої кампанії Бердимухаммедов обіцяв продовжити курс Туркменбаши, дати громадянам більше свободи, соціального захисту, забезпечити необмежений доступ в інтернет, підняти рівень освіти й підвищити пенсії.

Як може вплинути на ситуацію в регіоні Центральної Азії обрання нового президента Туркменистану? Як це відіб’ється на відносинах України і Туркменистану? Чи завдала шкоду інтересам України в Туркменистані ситуація довкола приїзду в нашу країну туркменських опозиціонерів у середині грудня минулого року? Чи зможе Україна відвоювати втрачені позиції в Туркменістані і з ким їй доведеться конкурувати? Про це в коментарі українського експерта.

КОМЕНТАР

Євген ШАРОВ , політолог, Київ:

— На сьогоднішній день Туркменистан визначає баланс газу в Євразії. Це ключова країна, з точки зору енергетичної безпеки континенту, особливо в умовах зростаючого дефіциту на енергоносії, міжнародної «енергетичної лихоманки» та посилення геополітичного суперництва за контроль над енерговидобувними регіонами світу. Ціна питання настільки висока, що не може бути пов’язана з одним політиком, чи елітною групою в Туркменістані. Протягом найближчих років Туркменiстан буде посідати одне із ключових місць в енергетичних та геополітичних розкладах ключових міжнародних гравців (Росія, Китай, США, Великобританія, Іран). Стабільність нової влади та внутрішня безпека Туркменістану визначатиметься перш за все дотриманням новим керівництвом Туркменістану договірних зобов’язань щодо експорту газу, укладених за часів президента Сапармурата Ніязова. Будь-яка спроба відійти від них, а відтак змінити ключових операторів та споживачів туркменського газу, призведе до відповідного зовнішнього втручання та внутрішньої дестабілізації країни. Більш того, наявні та перспективні обсяги видобутку туркменського газу в договірно-правовому плані вже майже розподілені на багато років уперед. Інтереси ключових гравців, перш за все Росії та Заходу (не кажучи вже про інтереси Китаю), в питаннях міжнародних транспортних коридорів для енергоносіїв Каспійського регіону та Центральної Азії, зокрема туркменського газу, кардинально розходяться. Це, у свою чергу, створює потужний елемент міжнародного тиску на нове керівництво Туркменістану та нового президента країни. Який шлях обере новообраний президент Туркменістану та його найближче оточення не є остаточно зрозумілим, оскільки не можна сформувати реальний прогноз на передвиборних заявах кандидата. Водночас, характер та тон Мюнхенської 43-ї конференції з питань безпеки, інтерес США спрямувати туркменські та казахські енергоносії через Південний Кавказ, а також зростаюче геополітичне суперництво між США і РФ вказують на те, що у туркменського керівництва не буде багато часу для визначення. Водночас, відсутня гарантія того, що новий президент буде здатний проводити політику колишнього президента С. Нiязова. В плані моделей подальшого регіонального позиціювання остаточний варіант вибору Туркменістану може варіюватися у вже існуючих моделях — Казахстану, Узбекистану та Киргизстану.

Роль і вплив ЄС в туркменських справах не є вагомим. Оскільки там присутні інші гравці. Зокрема, йдеться про США і Велику Британію, які мають ключові інтереси в Центральній Азії і, зокрема, в частині, що стосується енергоносіїв і енергетично-транспортних коридорів. Їхній вплив буде залежати від того, наскільки ці країни, та певною мірою ЄС, зможуть знайти механізми впливу у внутрішньополітичних розкладах Туркменістану. Якщо вони зможуть на себе переорієнтувати частину туркменської еліти, зробивши безвідмовну пропозицію, тоді можна казати про якісь елементи впливу та створення підстав для проведення відповідних реформ, які закріплять присутність Заходу в політикумі цієї центральноазійської країни. На сьогоднішній день інтереси Заходу не випукло представлені в кадровому плані, а до певної міри ліберальні заяви нового керівництва Туркменістану говорять більше про наміри, ніж про реальні кроки.

Що стосується питання відносин з Україною? Якщо наша країна з одного боку буде просити газ у Туркменiстану, а з іншого боку — приймати на своїй території опозиціонерів, безумовно, ми газ не отримаємо. Туркменістан є східною країною з певними традиціями і такий крок вiн однозначно сприймає, як ворожий. Безумовно, візит опозиціонерів завдав Україні досить серйозної шкоди в питаннях енергетичної безпеки. Більш того, цей крок завдав шкоди для диверсифікованого на сьогодні постачання газу з Туркменістану та Росії. Як відомо, довіра на Сході вибудовується роками, а може бути втрачена протягом досить короткого часу. Україна іспит не витримала і, вірогідно, остаточні висновки для себе ще не зробила. Все, безумовно, буде залежати ще й від того, яку зовнішню політику буде проводити наша держава і хто стане міністром закордонних справ; наскільки зовнішня політика буде цілісною та стратегічно виваженою, а не політикою гілок влади.

Важко прогнозувати, як будуть у подальшому плані розвиватися наші двосторонні стосунки. Одне зрозуміло, що туркменського газу стає дуже мало. Його обсяги вже в договірно-правовому плані зарезервовані на багато років вперед.

На мій погляд, в стратегічному плані Україна, яка не має впливу та ваги в регіоні Центральної Азії, має зайняти максимально реалістичну та прагматичну лінію відносин з Туркменістаном, яка повністю ігноруватиме внутрішньополітичні розклади та зовнішньополітичні вподобання цієї країни, та зосередитись на питаннях довгострокових поставок газу та розширення торгово-економічного співробітництва. Спроби окремих гарячих політиків погратись в міжнародну демократію, приєднуючись до лінії ключових міжнародних гравців, чи демонструючи відданість до будь-якого хору міжнародних цінностей призведе до того, що Україна залишиться без туркменського газу. Тому в інтересах України, за будь-якої влади в Туркменістані, вибудовувати дружню та деідеологізовану схему двосторонніх відносин, яка б задовольняла інтереси нашої енергетичної безпеки.

Сьогодні важко говорити, чи українська влада добре розуміється на проблематиці відносин з Туркменiстаном. Основні принципи енергетичної безпеки та деідеологізоване ставлення до головних країн постачальників енергоносіїв мають бути закріплені на відповідному законодавчому рівні, зокрема, в законі про основні засади зовнішньої і внутрішньої політики. Коли чітко в законі будуть вписані принципи побудови такої політики, тоді не буде таких «ляпів» із запрошенням опозиціонерів.

Слід також взяти до уваги, що Україна в стратегічному плані майже програла Туркменістану. Мається на увазі втрата часу та можливостей останніх двох років щодо укладання довгострокових договорів на гарантовані поставки туркменського газу в Україну на 20—30 років. Росія фактично є головним оператором туркменського газу. На незначні залишки чи можливості з видобутку газу вже претендує Китай, з яким Україна не може конкурувати. Тому ,в будь-якому випадку, хочемо ми цього чи ні, ми будемо вимушені домовлятися з Росією і Туркменістаном на тих умовах, які передбачають відмову від іграшок в демократію і геополітику. Ми дуже відстаємо з точки зору юридично-оформлених домовленостей, що створює дуже багато ризиків для нашої енергетичної безпеки на перспективу.