Якби вибори були завтра...
Скільки ще там часу залишилося до президентських виборів 2009 року? Це запитання виглядає не таким уже й безглуздим, коли спостерігаєш за перебігом політичних та економічних подій. Почнемо з того, що прем’єр- міністр Віктор Янукович учора мужньо засвідчив свою повагу древньому Львову і навіть заявив, що «минув той час, коли ми були свідками протистояння Сходу та Заходу». Чи справили ці слова необхідне враження на представників місцевої інтелігенції, невідомо. А от подарунки, які того ж дня привіз до столиці Галичини міністр праці та соціальної політики Михайло Папієв (21 ключ до автомобілів «Славута» для інвалідів від трудового каліцтва), мають подіяти на людей науки та мистецтва навіть краще, ніж українська мова Януковича. І це, безумовно, не що інше, як звичний передвиборний атрибут. Однак, щоб їх було більше, варто було б запровадити вибори якщо не кожного місяця, то кожного року...
Чи можна докоряти прем’єрові за амбіційну та навіть агресивну спробу «заволодіти» Галичиною, щоб покінчити з політичним протистоянням? Гадаємо, так само не варто критикувати Президента Віктора Ющенка за те, що він, скажімо, «втручається» у шахтарські справи — і саме під час перебування Януковича у Львові — просить «донецький» уряд прискорити реформування вугільної галузі. Більше того, перебуваючи нещодавно з робочим візитом у Донецьку, Президент навіть висловився за те, що «тему закриття шахт нам треба забути». Натомість він підняв тему мотивації шахтарської праці і зауважив, що її не можна створити, «поки шахта не буде мати статус юридичної особи, а через систему холдингів, через систему інших завуальованих моделей, не можна створити мотивацію для роботи конкретної шахти». З цим, звичайно, можна погоджуватися або ні, та якщо вже фахівці вирішили, якою має бути структура вугільної промисловості, то чи слід дилетанту давати їм такі вказівки? Іще більше насторожує прагнення Президента підвищити ціну вугілля. «Ми повинні почати з того, що шахтар повинен бути упевнений у тім, що ціна на вугілля буде відповідати ринковим основам, а не гальмуватися, як це робиться роками. Чому в Україні ціна на вугілля роками може не змінюватися?» — запитує Ющенко шахтарів і, звичайно, може сподіватися на їхню підтримку в цьому питанні. Як пишуть соціологи, якби вибори були цього дня...
Проблема лише в тому, що вугілля лежить в основі багатьох цінових товарних ланцюгів і, отже, визначає ціни на метал, продукцію хімічної промисловості, тепло і навіть на хліб. Отже, з цим треба бути надзвичайно обережним. Тим більше, що час від часу з Секретаріату глави держави, а то й від нього самого звучать прогнози щодо майбутнього сплеску інфляції, а уряд звинувачується у тому, що він таку можливість не враховує. Чи йдуть такі прогнози від наміру на додаток до газових підвищити також і вугільні ціни? Чи, може, від прагнення звинуватити когось у надмірній інфляції?
Певні протиріччя можна знайти і у викладеному прес- службою Президента листі до прем’єра щодо реформування вугільної галузі. З одного боку, там йдеться про те, що нещодавно прийнятий мораторій на порушення справ про банкрутство гірничих підприємств з державною часткою у 25%, — це погано, бо «штучне підтримання збитковості таких підприємств протягом тривалого часу може мати негативні наслідки для цієї галузі», в яку «держава щороку вкладає значні кошти... проте їх вкрай недостатньо». З іншого боку вказується, що і припинення мораторію — також погано, бо «може призвести до закриття гірничих підприємств, а це, в свою чергу, — до зростання соціальної напруги та екологічних проблем в регіонах їх розташування». Що ж робити? Урядові, як завжди, пропонується розробити концепцію...
Тим часом колегія Мінвуглепрому, яка днями підбила підсумки роботи за минулий рік, відзначила, що завдання щодо забезпечення економіки країни вугіллям виконане. Звичайно, при цьому йшлося і про проблеми. Колегія затвердила нові пріоритети, спрямовані на відродження і розвиток галузі: в тому числі з реструктуризації виробництва і соціальних питань. Йшлося і про мотивацію. «Необхідно пригадати і відновити наукову організацію праці і виробництва, при якій формуються дві умови праці: перша умова — за якої людина може високопродуктивно трудитися; друга — за якої людина хоче високопродуктивно трудитися», — наголосив міністр вугільної промисловості Сергій Тулуб. Тут, здається, і без високих порад знають, як цього досягти. І не оглядаються на вибори. Торік в Україні видобуто 80,3 мільйона тонн вугілля, що на 2,2 мільйона більше, ніж в 2005 році і на 100 тисяч тонн — ніж у 2004-му.
