...Жодної дитини за чотири роки
Як помирають маленькi села
Ще взимку 2001-го у краї було 1415 сіл, а тепер — на одне менше. Не стало Вишневого. «Зняте з реєстрації…». Трагедія, коли помирає людина. Тоді кажуть, що зникає маленький світ. А що ж в такому разі означає зникнення населеного пункту з географічної карти?!
Село пішло у небуття якось непомітно. І про що ж думала та самотня жінка, одна-єдина хранителька Вишневого, у свої останні хвилини перебування на цій грішній землі?... Наразі можна тільки уявити, як у далекому ХVIII столітті прийшли сюди люди, почали розбудовувати своє село поруч із Гречинцями, Іванинцями, Михунками Летичівського району. Будували хати, дбали про хліб насущний і про своє продовження. Гадали, що навіки-вічні. А воно он як склалося. Не відповідно до логіки буття, а всупереч їй, логіці. Повстання, революції, війни пережили, а мирний час — ні.
Лише понурі хати, висохлі криниці і сумні-пресумні здичавілі дерева нагадують, що тут колись буяло життя. А ген там й Іванинці, Михунки «наздоганяють» Вишневе у його останній дорозі. І не лише вони. Статистики влаштували «суцільне обстеження сільських населених пунктів» і оприлюднили тенденції, що визначилися в «останній п’ятирічці». Ті ж таки Іванинці, Михунки поповнили «склад» малих сіл з населенням до 50 осіб. Число таких сіл збільшилося у цей період аж на 27 відсотків. І на 11% збільшилося число сіл з населенням до 199 осіб.
У 81 населеному пункті за період 2001—2004 років не народилося жодної дитини, ще у 61 — немає жодного представника молодого покоління у віці до п’яти років. І на що ж мають сподіватися ще у 171 селі, де торік не було 15-річних, і у 102 селах, де не було 16-річних, і у 29 селах, де немає молоді у віці від 18 до 27 років?! На таку ж лиху долю, що спіткала Вишневе? Вже до кінця наступної п’ятирічки? На жаль…
Сумні прогнози. Цей жахливий процес занепаду почався тоді, коли так звані малі села оголосили неперспективними і під гаслами спеціалізації і концентрації знищили ферми, польові табори. То було ще за «незабутнього» колгоспного ладу. Де ж було докласти рук людям, куди їм було йти?.. Якраз у Хмельницькому розбудовувалися гіганти соціндустрії. Туди й відправилися. Почався процес урбанізації. Одначе вже й заводи заснули вічним сном.
Що ж маємо на цьому етапі сільського демографічного процесу? Після «магістрального напрямку» взялися за реформування. Як завжди, з невичерпним ентузіазмом. Результат, як сповіщають статистики, вельми прикрий: «На початок 2005-го у різних сферах було зайнято 169 тисяч громадян — 51,1 відсотка населення працездатного віку. Зайнятість за місцем проживання становила 118,8 тисяч осіб, з яких 56,8 відсотка зайняті у сільському господарстві, 13,6 відсотка — в освіті, 6,7 відсотка — у сфері охорони здоров’я, 5,6 відсотка — у промисловості, решта, 5,5 відсотка — у сфері гуртової і роздрібної торгівлі.
Майбутній дослідник, відтворюючи історію занапащення села, візьме оцей звіт Хмельницького облуправління статистики і встановить скорботну істину: «Поширилося масове безробіття, продовжилася міграція у пошуках роботи… Протягом 2005-го збільшилося у сім разів число сільських жителів, які працюють за кордонами Батьківщини» На нього, дослідника, справила незабутнє враження і така інформація: «За рівнем оплати праці Хмельниччина посіла останнє місце у країні — 266 гривень, що відповідає 59 відсоткам від прожиткового мінімуму. На кінець 2005-го заборгованість із виплати заробітної плати трудівникам сільського господарства становила 35,1 мільйона гривень…».
І таке: «У 572 населених пунктах відсутні будь-які суб’єкти господарської діяльності. Майже у третині цих пунктів число населення перевищує 300 осіб». Що ж роблять, як виживають в цих умовах? Невтомно трудяться на своїх городах і у хлівах. Переважає низь копродуктивна, виснажлива ручна праця. Однак число підсобних господарств населення зменшилося за п’ять років на 6,1 відсотка і становило 272,3 тисячі. «Пов’язано із зменшенням чисельності населення», — пояснюють статистики. І продовжують: «Порівняно з результатами попереднього обстеження збільшилося лише поголів’я коней і кіз — відповідно на 25,1 і 0,5 відсотка, а поголів’я ВРХ зменшилося на 7,8 відсотка, свиней — на 31,8 відсотка, овець — на 22,1 відсотка. Давно вже у народі помічено: коза на подвір’ї — ознака бідності. Невтомні «трудівники цифри» встановили, що «подекуди зустрічаються ще й солом’яні, очеретяні й толеві покрівлі житлових будинків». Зустрічаючи весну, пожильці цих хат кажуть: «Сніг тане, із стріх капає…» Відтак з’ясувалося, що «87,2 тисячі осіб не мали у своєму селі доріг із твердим покриттям, 33 села знаходяться від таких доріг на відстані понад 10 кілометрів». До речі, така ж відстань — до найближчої лазні у 1366 із 1415 сіл краю.
І ще про цю ж таки, 10-кілометрову відстань. Вона «наближає» 53 села до лікарського закладу, 35 сіл — до відділення зв’язку. А число сіл, на територіях яких були клуби, бібліотеки, кіноустановки, зменшилося відповідно на 9,2, 3,1 і 2,4 відсоткa. У 143 населених пунктах, де ще таки «знайшлося» по 20 і більше дітей дошкільного віку, дошкільні заклади відсутні. Від 2001-го мережа діючих бібліотек скоротилася на 0,8 відсотка. Лікарських закладів — на 1,7 відсотка, «вогнищ культури» — на 10,2 відсотка…
То невже лиха доля Вишневого чатує на далеких і близьких від нього сусідів?..
