Суспільна апатія закінчилася

Пропонував кільком виданням деякі свої думки з приводу стану економіки морського транспорту — друкувати ввічливо відмовилися. Чого бояться? Утім, зрозуміло: не туди дивляться журналісти...

Я завжди з цікавістю читаю морські газети. І ось заради експерименту переглянув їх від початку червня. Жодного справді гострого, «чіпкого» матеріалу. Пишуть про біди українського моряка «за бугром». Публікують цікаві історії з давнього минулого. Й інші чергові, прохідні статті. Є оголошення про найм від морських агентств. Воно й зрозуміло, засновником більшості цих газет виступають морські профспілки, зацікавлені в працевлаштуванні моряків, а також великі судновласники. Усе це, звісно, добре. Але віє від усього цього відвертою неактуальністю. Суспільне життя в морі, як вважають журналісти цих видань, попри якісь свята, минає сумовито, зрідка перериваючись ритуальними заклинаннями на тему приватизації морських портів. Складається враження, що в морській галузі України існує такий собі негласний суспільний договір, за яким усі начебто всім задоволені. Тут ніхто нікого не чіпає, або, висловлюючись по-одеському, «живе сам і дає жити іншим». Профспілки, звісно ж, борються за права моряків і регулярно, щотижня, про це звітують у своїх газетах.

Якось усе дуже сіро. Викликає асоціації з дешевими декораціями, вже трохи обідраними по краях, але підновленими свіжою фарбою, завдяки чому мають вигляд ще дешевших. А ось в інтернеті гострі матеріали трапляються. Там можна прочитати і про шахраюватих чиновників системи Мінтрансу, і про тупих лобістів власних інтересів серед партійців, і про плани подальшої «прихватизації» галузі, і про її генералів, зокрема про подвиги заступника міністра Павла Рябікіна тощо.

Сірість нинішньої морської преси виникає радше через взаємну недовіру. Не від суспільної апатії, яка вже закінчилася! Зараз морська громадськість чекає правди і про стан справ, і про варіанти розвитку подій. А взаємна недовіра існує тому, що надто швидко в минулі роки галузь розвалилася. Багато нинішніх особистостей брали активну участь у цьому процесі. Тепер, схоже, комусь соромно за свої справи. Але задоволення порпатися в недавньому минулому ніхто не може собі дозволити тому, що може сплисти неприваблива в минулому роль. Цим, до речі, багато галузевих генералів і донині з успіхом користуються: «А ти чим кращий за мене? У тебе теж, либонь, пір’ячко на писку! Сиди і не гавкай!»

Тому й газети намагаються не помічати очевидних речей — зміцнення регіональних кланів під дахом усім відомих чиновників, ділення «між своїми» найласіших шматків експедиційного пирога, продажності інспекторів класифікаційних товариств, поборів у портах. А громадяни крутять головами на всі боки і дивуються: «Це ж треба?! Не йдуть інвестиції в галузь! От халепа! Винен Київ!»

Але справа ж не тільки в Києві. Надто швидко з’явилися в наших палестинах нові «господарі морського життя». Бракує їм легітимності, тобто визнання законності їхнього багатства в очах народу. Хто з цих мудрагелів розумніший, той у тіні сидить, не висовується — справу дітям передав. А хто тільки жадністю відзначається, той, як і раніше, свою звичну лінію гне. А час уже змінюється: якщо раніше народ мовчав, то зараз у цьому немає резону. От і в Росії вже оголошено сезон полювання на морських шахраїв із когорти колишніх чиновників і державних менеджерів. Та скоро ця хвиля й до України докотиться. І, відповідно, допомагати шахраям зараз уже не кожен горить бажанням. У результаті виходить, що власністю деякі нові українці обзавелися, але одразу ж потрапили в пастку. Розвиватися без держави вони не можуть, а держава (і суспільство) на їхню активність дивиться вельми прохолодно. Саме тому поки ще проходять такі «перлини» управлінської думки, як рішення забирати половину прибутку морських портів у держбюджет. Іншими словами це означає приблизно таке: «От вам, шахраї! Так, ви портами командуєте, фінансовий потік пиляєте. Але ми і без вас цим грошам застосування знайдемо! Ви думали, що без нас обійдетеся? Не вдасться! Завітайте на поклін у Київ, та не з порожніми руками!».

Поки в галузевих генералах ходитимуть хлопці, які брали участь у великому переділі майна 1990-х, галузь не розвиватиметься. Нехай уже краще вони підуть із миром на спокій, усім від цього буде краще. Звідси моя пропозиція до морських газет — опублікуйте поіменний список чиновників, які «боролися за відродження» галузі з початку 1990-х. Причому пишіть лише правду! Не треба домислів. Хто в нас у 1990-ті керував Мінтрансом, морським департаментом? Хто очолював профільний комітет Верховної Ради? Країна повинна знати своїх «героїв»! Запевняю вас, одразу ж виникне безліч запитань. Де ці люди? Чим вони займаються зараз? Чому, наприклад, Микола Круглов, ставши міністром транспорту в травні 1999 року, вже через два місяці, після знайомства зі справами, визнав для себе благом перейти на роботу в Миколаївську облдержадміністрацію? А багато інших, хто під виглядом борців за кращу долю галузі видавлював зі свого крісла все, що тільки можна, як і раніше, пишуть плани розвитку, палко клопочуться про відродження колишньої могутності морської держави? Очевидно, це доволі прибуткова справа — піклуватися про відродження! То даймо «покермувати» іншим, молодим. І це справа морської преси — ставити ці запитання та вести дискусію.