На захист царської спадщини
У країні все ще не вщухають виборчі землетруси — то там, то тут раптом починає тремтіти земна кора, шаленіють пристрасті (у свинячий голос, як казала моя бабуся в подібних випадках), пахне порохом, повстає дев’ятий вал інсинуацій, ненависті, нічим не виправданої ворожості й неповаги до всіх і до всього. На нескінчених набридлих теледебатах чомусь особливо вражають кримчани. Бо про що чи хоч про кого б ішла мова, вони завжди говорять із нами — своїми земляками — як із непримиримим затятим ворогом. Створюється враження, що люди із Сімферополя чи Севастополя не мають найменшого поняття про такі речі, як повага до співрозмовника, як спокійна й навіть усміхнена манера вести дискусії, не кажучи вже про збереження обличчя при поразці власних аргументів. Є в цьому щось таке «хутірське» (у найгіршому сенсі цього слова), щось неінтелігентне й мало симпатичне. Маємо надію, що дійсні інтелігенти Криму досі не брали участі в тих теледебатах.
Ті сучасні кримчани, про яких ідеться, вельми люблять розводитися про священні права Росії на Крим, про «неправедне» приєднання Криму до України, про порушення історичної справедливості та інше. Між тим історія приєднання Криму до Росії імператрицею Катериною II відома до найменших подробиць, вивчається в школах і є типовим прикладом імперської політики російського трону. Адже Крим приєднали так само, як було приєднано Україну — зброєю, підступною дипломатією, невиконанням підписаних договорів і зобов’язань, також не спитавши згоди населення. У першому випадку — корінних мешканців Криму, в другому — так званих малоросів.
Отже, 8 квітня 1783 р. імператриця Катерина II підписала маніфест «О принятии полуострова Крымского, острова Тамана (Тамань) и всей Кубанской стороны под Российскую державу... По долгу предлежащего Нам попечения о благе и величии отечества, стараясь в пользу и безопасность его утвердить; как равно полагая средством, навсегда отдаляющим неприятные причины, а также возмущающие вечный мир между империями Всероссийскою и Оттоманскою заключенный, который Мы навсегда сохранить искренно желаем, не меньше же и в замену и удовлетворение убытков Наших» (під час Російсько-турецької війни).
Хто тоді мешкав у Криму й хто був зацікавлений у примусовому включенні півострова до складу Російської імперії? Чи Росія, завойовуючи Крим, визволяла росіян або повертала собі втрачені колись землі? Аж ніяк! Це була чисто імперіалістична (читай — загарбницька) операція, де не було причин навіть для пізнішого «освобождения православных от насилий мусульман». Зокрема, через те, що більшість мешканців півострова була мусульманською. Не будемо, втім, заперечувати, що політика Криму була нестабільною — він то воював на стороні Польщі в боротьбі з Росією, то укладав договори про дружбу («Вечное докончание») з Російською державою й ставав ворогом Польщі, то вступав у «братерські» зв’язки з українським козацтвом. Але яка тогочасна держава мала тоді стабільну довготривалу політику?
Історія Криму (Таврики) більш менш відома з ХII ст. У всі часи його населяли різні народи: греки, римляни, алани, готи, половці, кипчаки, турки, венеціанці, генуезці, русини. У фатальному ХII столітті, коли впала Київська Русь, Крим заполонили татари — півострів став улусом (провінцією) Золотої Орди зі столицею в місті Солхат, або Крим (нині Старий Крим). Етнічна строкатість півострова стала ще більш яскравою — формується кримськотатарський етнос, кримські греки та ін. Розпад Золотої Орди привів до відокремлення Кримського Ханства та до пізнього включення його території до Османської імперії (1478 р.), з якою Крим об’єднував дуже важливий чинник — іслам, який сповідувала більшості населення. Утім, Крим довго залишався багатоконфесійним — там поряд будувалися мечеті, вірменські церкви, синагоги, католицькі церкви генуезців та православні храми.
ХVIII ст. розпочалися російсько-турецькі війни, які закінчилися поразкою Османської Порти. Для Росії це була дуже важлива перемога — вона забезпечила вільний вихід флоту на Чорне море, а також захоплення Кримського Ханства — півострова Крим. Але й після того протягом ще кількох століть татари — корінні мешканці Криму — складали переважну більшість серед населення півострова; росіяни ж використовували й заселяли, головним чином, узбережжя.
У той час завоювання Криму винахідлива російська імператриця Катерина II плекала ще більш грандіозний «Грецький проект». Ішлося не про що інше, як про те, щоби повністю вигнати турок із Європи й відновити Візантійську державу. А на Константинопольський престол посадити Великого князя Костянтина Павловича, онука Катерини II. Онук, таким чином, мав стати престолонаслідником візантійського імператора Костянтина ХI Палеолога, який загинув 1453 року, захищаючи Константинополь від турків-османів. Залишається додати, що онукові імператриці було тоді п’ять років і що цей величний проект чомусь не відбувся. Прийшлося задовольнитися Кримом, виходом у Чорне море та «Новою Росією» — землями північного Причорномор’я (трохи пізніше саме для цих земель Чичиков скуповував «мертвые души на вывод»).
«Полная зачистка» Криму від татар відбулася, як відомо, під час Великої Вітчизняної війни, через кілька днів після захоплення півострова радянськими військами. Уже травня 1944 року Держкомітет оборони СРСР (ДКО) постановив виселити татар з півострова у зв’язку із «масовим співробітництвом із німецько-фашистськими окупантами». Виселялися також кримські греки, вірмени, болгари. Кримська автономія була скасована — на карті з’явилася Кримська область у складі (!) РСФСР. У результаті війни, окупації й депортацій населення Криму зменшилося тоді втричі. Почалося його заселення новими жителями, головним чином із Росії («сумлінними й працьовитими колгоспниками»), із метою «найшвидшого освоєння родючих земель, садів і виноградників». А як відбувалося «переселення татар», країна дізналась значно пізніше. Достатньо сказати, що ця «операція» постійно знаходилася під контролем Сталіна. Як писав французький історик Франсуа Фюре: «У сталінському СРСР і після 1945 року продовжувалася війна, нищили людей — тільки іншими засобами».
Сьогодні ж цю «війну» гротескно й, сподіваюсь, безсило копіюють деякі наші земляки.
