Хто розв’яже проблеми української науки?

Учора в Києві відкрилася Міжнародна конференція, присвячена українській науці. Вітчизняні і зарубіжні експерти зібралися ще раз поговорити «про вічне» і намітити шляхи розв’язання проблем. Проте розв’язання проблеми української науки вже багато років зводиться до одного питання — де взяти гроші? Гроші на такі глобальні цілі, як нова техніка, впровадження інновацій і гідна оплата праці наукових працівників. І на такі дрібниці, як поточний ремонт в інститутах. Конференцію організував Фонд цивільних досліджень і розвитку США (CDRF). Ця організація за період з 1996 року надала українській науці 523 гранта на суму більш десяти мільйонів доларів. Гроші нашій науці стали в нагоді, про що українська сторона із задоволенням повідомила під час зустрічі. Тепер ми маємо розповісти донорам про свої науково-реформаторські плани на найближче майбутнє.

Створити спеціальне міністерство науки і технологій запропонував глава комітету Верховної Ради з питань освіти і науки Ігор Юхновський. Тобто відділити науку від освіти. Пан Юхновський передбачає, що сусідство з освітою може мати... згубний вплив на розвиток науки. Новостворене міністерство має не тільки опікуватися українськими розробками, але й, на думку депутата, вивченням досягнень зарубіжної науки, а також впровадженням найбільш підходящих з них у нашій країні.

Також глава комітету повідомив, що в бюджеті-2006 передбачено гроші на «суперкомп’ютерний центр, який належатиме європейській суперкомп’ютерній системі». Що мається на увазі? Створення комп’ютерних центрів для вчених в найбільших містах України, щоб вони могли вільно спілкуватися із зарубіжними колегами. Адже, як відомо, наші вчені не дуже відомі на Заході, і однією з головних причин такої відособленості є відсутність нормальних комунікацій.

Найбільш здоровим із озвучених на конференції задумів є стимуляція бізнесу до вкладення грошей у наукові розробки. «Сьогодні нам бракує фінансування з боку виробництва, — каже І. Юхновський. — Держава виділяє на науку мало грошей, але цього буде досить, якщо вдасться залучити інвестиції виробників». Якщо всі роботи щодо створення, випробування і впровадження винаходів візьме на себе бізнес, у виграші залишаться всі — і вчені, і інвестори. Проблема в тому, що поки українські бізнесмени цілком успішно справляються і без нових технологій, і вкладення грошей в проект, який тільки розробляється, вони вважають невиправдано ризикованою справою. «Нам потрібні приватна власність і конкуренція, — говорить І. Юхновський. — Конкуренція неминуче викличе впровадження інновацій». Наразі вчені скаржаться, що знайти в нашій країні спонсора і майбутнього хазяїна для своїх розробок дуже нелегко. І виїжджають за кордон, разом зi своїми ідеями і всеукраїнським науковим потенціалом.

«Виїзд українських вчених на роботу за кордон у останні роки став однією з основних державних проблем, — філософськи зазначив глава Секретаріату Президента Олег Рибачук, який відвідав конференцію, — в той же час в нашій країні є ще достатній науково-технічний потенціал». Олег Рибачук також запевнив присутніх у тому, що створення умов для розвитку науки є одним з головних пріоритетів Президента. Потім він перерахував останні українські досягнення у сфері науки. Наприклад, участь в міжнародній космічній програмі «Морський старт».

Нагадаємо: українські вчені не отримують від держави навіть «прожиткового мінімуму». Так, найвищий показник фінансування за останні роки — 0,57% від ВВП. У той час, як в законодавстві вказано, що мінімальні відрахування на науку мають становити не менше 1,7% ВВП. Це нижня межа, існування за якою не уявляється можливим. В Європі ця межа становить 3% ВВП, в Японії — 5%.

Крім «голодної смерті», українській науці також загрожує тотальне реформування. Колишній віце-прем’єр міністр з гуманітарних питань Микола Томенко пропонував найрадикальніші заходи вирішення «наукового» питання — аж до розформування Академії наук. Олег Рибачук не зміг дати відповідь на запитання, чи живе ще ця ідея у владних головах. Проте реформування науки в будь-якому разі не є профілем О. Рибачука, і не зовсім зрозуміло, чому саме він уособлював владу на «елітній конференції, присвяченій українській науці». Залишається сподіватися, що до розформування Академії не дійде. Добудемо ще грантів, створимо нове міністерство, «суперкомп’ютерний» центр. А там, дивись, і конкуренція з інвестиціями наспіють...