Сергій КАЛЯКІН: Не робіть нам поганих подарунків...

Лідер Партії комуністів Білоруської Сергій КАЛЯКIН — один iз чотирьох претендентів на роль єдиного кандидата в президенти від демократичних сил Білорусі. Президентські вибори в країні заплановані на наступний рік. Опонента Олександровi Лукашенку незабаром має обрати конгрес демократичних сил. Крім Калякіна він розгляне кандидатури лідера Об’єднаної громадянської партії Анатолія Лебедька, безпартійного громадського діяча Олександра Мілінкевича, якого підтримав Білоруський народний фронт, і Станіслава Шушкевича, колишнього голову Верховної ради, а нині главу Соціал-демократичної «Грамади». За словами Сергія Калякіна, його рух (не плутати з провладною Компартією) близький, зокрема, до правлячої кіпрської партії АКЕЛ, Лівої партії Німеччини, шведських політиків лівого крила. Думки білоруського «соціал-демократа лівого спектра» Сергія Калякіна про сьогодення й перспективи його країни — в інтерв’ю «Дню».

— Один iз аргументів прихильників Олександра Лукашенка: він зберіг те, що в інших республіках було втрачено після розпаду СРСР, — підприємства, систему господарювання. Прем’єр-міністр Білорусі Сергій Сидорський говорить, що в країні немає соціальної бази для революції: середня зарплата становить 0, пенсія — близько ста. Здавалося б, у людей лівих поглядів не має бути претензій до Олександра Лукашенка. Чому вони є у вас?

— Уявлення про те, що Лукашенко зберіг те, що було зруйновано в інших країнах, — це міф. У нас збереглися окремі підприємства, створені за часів СРСР, але вони існують не тільки в Білорусі, а й в інших країнах, зокрема й в Україні. У нас абсолютно інша система господарювання, політична система. Устрій, який сьогодні існує в Білорусі, можна назвати державним капіталізмом централізованого типу, де єдиним олігархом є глава держави. Проявляються навіть претензії на свого роду «монархічне» правління.

Середня заробітна плата сьогодні, згідно з офіційною статистикою, дійсно становить близько 9. Це вище, ніж в Україні, але в півтора разу менше, ніж у тій же Росії. А в Литві й Польщі заробітна плата в рази більша, ніж у Білорусі. Не можна розглядати середню зарплату як якийсь абсолютний показник, який свідчить про рівень життя людей. У Білорусі значне розшарування за середнім заробітком. Є люди, які, працюючи цілий день на промислових підприємствах, отримують —40. При цьому оплата за двокімнатну квартиру перевищує ! Сьогодні в республіці, за різними оцінками, є 4—6% дуже багатих людей, які й створюють це тло середньої заробітної плати. У той же час близько 20% сімей перебувають за межею бідності. Ми орієнтуємося не на те, чи обігнала Республіка Білорусь Буркіна-Фасо, а дивимося на те, наскільки вона відстає від розвинених країн.

— У назві вашої партії фігурує «комуністичний бренд». Як на нього реагують люди? Що він означає для білорусів: тугу за минулим, образу за те, що не збулося?

— Для простої людини комунізм — це певний міф, причому для кожного свій, позитивний чи негативний. Що таке комунізм — ніхто не знає. Свого часу КПРС на чолі з Хрущовим зробила велику дурість, пообіцявши збудувати його за 20 років… Людське суспільство не має меж розвитку, ні капіталізм, ні комунізм не є його остаточною фазою. Комунізм сьогодні можна розглядати як певний погляд на ідеальний стан суспільства, якого прагне людство. Вільний розвиток кожного залежатиме від вільного розвитку всіх, хоча це знов-таки спрощений підхід. Сьогодні ми у своїх програмах не порушуємо цього питання, тому що його поки не існує ні для Білорусі, ні для більшості країн світу. Комунізм не передбачає розв’язання основних матеріальних проблем, для його побудови вони мають бути вже вирішені.

Метою нашої партії є створення в близькій перспективі суспільства, в якому основними цінностями будуть демократія, соціальна справедливість, рівність, солідарність і свобода. У нас є програма-мінімум, розрахована на вирішення невідкладних завдань у Білорусі, й вона збігається з програмами практично всіх демократичних партій країни, незалежно від того, яку ідеологію вони сповідують: консервативну, ліберальну, соціалістичну… Усі розуміють, що без ліквідації диктатури суперечки з приводу того, яка ідеологія краща, просто безглузді. Це те саме, що, сидячи в клітці, в яку часом запускають хижака, розмірковувати про те, хто краще влаштує порядок після звільнення. Спочатку треба розламати клітку й вибратися на волю!

— З початку процесу обрання єдиного кандидата від демократичних сил не раз складалося враження, що «в товарищах согласья нет»…

— У процес визначення лідера демократичних сил, якого ми сподіваємося зробити реальним конкурентом Лукашенка, залучено близько 90% усіх активних демократичних сил країни. У ньому беруть участь практично всі громадські організації та громадські ініціативи, що займаються питаннями суспільно-політичного розвитку. «За бортом» залишаються окремі відомі люди, наприклад, академік Олександр Войтович, який донедавна був у адміністрації Лукашенка, очолював верхню палату парламенту. Він сьогодні роздумує, треба йому приєднуватися чи ні. Він цікавий як особистість, але за ним немає команди. Те саме можна сказати про Василя Леонова, колишнього міністра сільського господарства, вчителя Лукашенка, якого потім президент кинув до в’язниці… Таких діячів шість-сім осіб, але їхня неучасть у процесі не свідчить про розрізненість демократичних сил. Ніде, зокрема й в Україні під час недавніх подій, не вдавалося об’єднати всіх. У демократичному таборі об’єднати всіх неможливо — це тільки в тоталітарному можна створити один ГУЛАГ. Головне, щоб була критична маса, й вона, на мій погляд, сьогодні в Білорусі об’єднана.

Навесні, коли процес тільки починався, були розбіжності в питаннях технічного проведення зборів. У нас є достатньо людей, які можуть претендувати на лідерство в демократичних силах і управляти країною краще, ніж Лукашенко. Звісно, існують особисті амбіції, конкуренція. Можливо, процес, який ми сьогодні ведемо, поганий. Але нічого кращого поки не вигадали. Сьогодні йде формування складу конгресу демократичних сил, який наприкінці вересня — початку жовтня обере кандидата, ухвалить єдину політичну платформу тощо. Претенденти підписали угоду про те, що в разі поразки на конгресі не вийдуть iз процесу, а будуть разом зі своїми прихильниками забезпечувати перемогу об’єднаних демократичних сил.

— В Україні на виборах 1999 року теж була опозиційна четвірка — Канівська — але єдиного кандидата з неї не вийшло…

— Україна в цьому випадку нам не приклад, бо щось подібне до Канівської четвірки було на виборах президента Білорусі 2001 року. Тоді було п’ятеро кандидатів, iз яких на вибори пішов один. Інша річ, що обирали його самі лідери між собою, цей вибір стався дуже пізно й у процесі не брав участі демократичний актив. Сьогодні долю єдиного кандидата вирішать люди, які й працюватимуть на його розкручування. Нам дорікають, що ми замкнули процес у рамках демократичного активу, що нараховує в Білорусі приблизно 50 тисяч людей, що ми не виходимо на роботу з населенням. Але ми зараз створюємо інструмент для цієї роботи. Ми вважаємо реальним як мінімум 25 тисяч активістів залучити до команди єдиного кандидата. Це дає шанс на те, що не повториться досвід 2001 року, коли значна частина демократичного активу, вважаючи, що обрали не того, кого треба, а їх відчужили від прийняття рішення, просто пасивно спостерігала за тим, що відбувається.

До виборів ще майже рік. Ми розуміємо, що йти на них, не маючи рейтингу хоча б 30% напередодні старту, просто не має сенсу. Для того, щоб люди серйозно сприймали нашого кандидата, мало зібрати необхідні, згідно із законом, 100 тисяч підписів. Треба мінімум півтора мільйона підписів від семи мільйонів виборців, які є в Білорусі.

За даними нещодавнього останнього опитування Інституту Геллапа, сьогоднішнього главу держави підтримують 38% населення Білорусі, а 48% хочуть бачити на цій посаді іншу людину. Крім того, врахуйте, що сьогодні в Білорусі ніхто не має рейтингу. Рейтинг чинного прем’єр-міністра поступається моєму, що становить приблизно 5%. Рейтинг є тільки в Лукашенка. Це пов’язано з цілковитою відсутністю альтернативної інформації. В Україні все-таки була досить сильна незалежна регіональна преса, опозиційний телеканал… У Білорусі опозиція взагалі не має електронних ЗМІ, а загальний наклад недержавної преси, яка пише на громадсько-політичну тематику, становить приблизно 150 тисяч газет, і більшість видань виходять раз на тиждень. Одна тільки газета адміністрації президента «Беларусь сегодня» має наклад 500 тисяч примірників. Навряд чи держава, яка дедалі більше закручує гайки, дозволить розвинути незалежну пресу. Але в нас є два з половиною мільйона дверей, за якими живуть сім мільйонів виборців. Кожні двері треба відчинити п’ять-сім разів, поговорити з людьми, показати їм наші програми, наших лідерів, показати, що ми хочемо вирішувати їхні проблеми. Від 53% до 58% сьогодні говорять про те, що Білорусь розвивається в неправильному напрямi. У нас є потенційна можливість перемогти, але сьогодні всі розуміють, що зробити це можна тільки об’єднавши всі ресурси.

— Чи можете ви прогнозувати, якою буде політика Росії на майбутніх виборах президента Білорусі?

— Росія завжди проводитиме політику в інтересах Росії. До останнього часу частина людей, які мають сильний вплив на прийняття політичних рішень у Росії, переконували Путіна в тому, що єдиним гарантом стратегічних інтересів Москви в Мінську є Лукашенко. Тому Росія надавала й надає його режиму солідну допомогу, зокрема й економічну. Неявна російська допомога білоруській економіці сьогодні становить більш як ,5 млрд. при десятимільярдному бюджеті Білорусі. Нам дають 14 млн. тонн нафти, а наша потреба — сім мільйонів тонн, значить, 7 млн. ми віддаємо на реекспорт. Таким чином Білорусь отримує прихованої допомоги на мільярд доларів.

У Кремлі дуже втомилися від екстравагантного Лукашенка, який завжди виходить iз власних інтересів. Він непослідовний, необов’язковий у виконанні домовленостей. У відносинах Росії з ЄС і США виникла напруженість зокрема й через приховану підтримку режиму Лукашенка. Тим часом позиції Росії в Білорусі за роки правління Лукашенка не зміцнилися, а навпаки, серйозно послабшали. Росія сьогодні активно шукає альтернативу нинішньому білоруському президенту. Одночасно на нього тиснуть щодо питання введення російського рубля на території Білорусі, якнайшвидшого ухвалення конституційного акта та проведення виборів до союзного парламенту. Але Лукашенко ніколи на це не піде, в Росії це чудово розуміють і усвідомлюють, що Лукашенко розігрує інтеграційну карту тільки для того, щоб утриматися при владі. У Москві є впливова група аналітиків, яка говорить про те, що чим довше Лукашенко залишатиметься при владі, тим більше Росія втратить при зміні ситуації в Білорусі, тому потрібно активно брати участь у цьому процесі. Щоправда, є й упередження в російському керівництві, що демократичні сили Білорусі є антиросійськими, проамериканськими. Але це черговий міф. Демократичні сили Білорусі — пробілоруські, а не проукраїнські, не проросійські, не проамериканські, проєесівські чи ще якісь там про-. Білоруські демократи розуміють, що нам треба вибудовувати взаємовигідні відносини з усіма сусідами, іншого виходу просто немає.

Багато залежить від того, як покажуть себе білоруські опозиційнi сили. Слабкого не підтримуватиме ні Росія, ні будь-хто інший.

— Від деяких європейських експертів можна почути, що нинішня, здавалося б, абсолютно природна політика Заходу щодо Білорусі тільки призводить до подальшої ізоляції країни.

— Усім диктаторським режимам тією чи іншою мірою вигідна ізоляція: на вороже оточення й внутрішніх ворогів завжди можна списати власні прорахунки. Зараз ізоляція Білорусі від зовнішнього світу стає дедалі серйознішою, до речі, не лише від Європейського Співтовариства і тієї ж України, а й від Росії. Така пропаганда має певний вплив на населення, але частина людей уже настільки втомилася від цього, що вона вже діє навпаки. До нас, «іноземних розвідників», приходять люди й кажуть, що якщо пропаганда нас лає, значить, ми гідні поваги.

Кампанія під гаслом «Ми живемо в оточеній фортеці» дуже шкодить багатьом інтересам Білорусі та її народу. Останній скандал з Польщею може призвести до серйозного загострення відносин Білорусі та ЄС, до серйозних наслідків для економіки, а отже й для життя наших громадян. Багато людей це розуміють. ЄС — це 52% експорту Білорусі, й ускладнення відносин з Євросоюзом може призвести до зупинки багатьох підприємств.

— Що може зробити для Білорусі Україна, Президент якої зобов’язався разом з Джорджем Бушем сприяти просуванню демократії у вашій країні?

— Україна може продемонструвати, що внаслідок помаранчевої революції люди стали жити краще. Проблеми в реалізації обіцянок, які давало нове керівництво України, будуть великим подарунком Лукашенку й дуже поганим подарунком для білоруських демократичних сил.

Звісно, Україна могла б, при політичній волі, організувати мовлення на Білорусь програм, які висвітлювали б реальний стан справ усередині Білорусі й надавали альтернативну інформацію про те, що відбувається у світі. Відсутність об’єктивної інформації разом з адміністративним тиском породжують страх людей і невіру в те, що можна змінити ситуацію.

Якби не міжнародний тиск на Лукашенка, у нас ситуація з правами людини була б набагато гіршою. Україна як член багатьох міжнародних організацій може виступати ініціатором політичного тиску на керівництво Білорусі, щоб воно дотримувалося взятих на себе зобов’язань у сфері прав і свобод громадян. Захист прав громадян іншої країни не є втручанням у її внутрішні справи — про це говорять міжнародні документи, які підписала й Білорусь. У нас є політичні в’язні, незаконно закриваються газети, громадяни практично позбавлені права на проведення мітингів… Голос України в протесті проти такого стану речей буде значно вагомішим, ніж голос США. Щодо США в суспільній свідомості білорусів все-таки існує упередження, і заяви Держдепартаменту значною частиною населення сприймаються не дуже добре... Якби ж до критики з боку українців підключилися й росіяни — було б просто чудово.