Перемога консерваторів

Коли ввечері 19 квітня над димарем Сикстинської капели піднявся білий дим і одночасно залунали мажорні дзвони, інтернаціональний стотисячний натовп на площі св. Петра зірвався громоподібним радісним вигуком — обрано нового Папу Римського! Це 265-й понтифік на Римській кафедрі; першим главою Католицької церкви вважається апостол Петро, який очолював римських християн в I ст. Цього разу вибори чергового Папи відбулися рекордно швидко — всього за два дні роботи конклаву. Обрано всім відомого соратника Івана Павла II — кардинала Йозефа Ратцингера, який взяв ім’я Бенедикта ХVI. У своїй першій промові схвильований радісний Бенедикт ХVI із вдячністю згадав свого попередника — Папу Івана Павла II, якого він назвав Великим. (Бенедикт ХV, ім’я якого взяв Ратцингер, був Папою в 1914—1922 роках). Яким чином шальки терезів схилилися в бік Йозефа Ратцингера? Це велика таємниця конклаву, але, на думку автора, церковні вибори мало чим відрізняються від світських.

Хто є кардинал Ратцингер, який від сьогодні очолюватиме мільярдну католицьку громаду світу? Яке місце займав він в ієрархії Католицької церкви? Йозеф Ратцингер — німець, він народився 1927 року в Баварії, в містечку Марктл-ам-Інн. 1943 року 16-літнього семінариста й колишнього вихованця гітлерюгенду було покликано до армії; після закінчення війни він сидів у таборі союзників, про що й тепер згадує із жахом. Священицький сан прийняв 1951 року, через два роки 26-літній Йозеф блискуче захистив дисертацію, присвячену вченню св. Августина. Невдовзі він став одним із кращих теологів Німеччини, викладав теологію у Боннському та Тюбінгенському університетах. Тоді ж, у 60-ті роки, Йозеф Ратцингер за власною ініціативою став ідеологічним опонентом промарксистських студентських заворушень, що охопили всю Європу. У 1972 році, на противагу антиклерикальним журналам і газетам, що заполонили Європу, Ратцингер заснував теологічний журнал «Communio», який і дотепер є одним із найпопулярнiших католицьких видань світу. У березні 1977 року він став архієпископом Мюнхена; у тому самому році папа Павло VI підняв його в сан кардинала — Ратцингеру було тоді лише 50 років. Ще через чотири роки він очолив (став префектом) один із найважливіших підрозділів Ватикану — Конгрегацію віровчення (до 1908 року — «Свята інквізиція»). На цій посаді кардинал проявив себе переконаним консерватором. У останні десятиліття, коли в церквi почали поширюватися ліберальні рухи, саме кардинал Ратцингер став головним захисником традиційних устоїв, лідером консервативної частини Католицької церкви. (До речі, обрання його Папою Римським є ознакою того, що католицький лібералізм досі не є впливовим чи масовим). Останнє підвищення Йозеф Ратцингер отримав у 2002 році: його було призначено деканом Колегії кардиналів — він став найвпливовішою після Папи людиною в церкві.

Ватикан переповнений вельми освіченим та інтелігентним духовенством. Але Ратцингер займає тут чи не перше місце — має вісім докторських ступенів з теології та філософії, вільно володіє десятьма мовами, отримав музичну освіту та професійно грає на роялі, ерудит, знавець класики тощо. Його заповітна мрія — жити в тихому мальовничому баварському селі й писати мемуари (Не вийшло!).

Якою буде загальна політика нового Папи? Можна думати, що «внутрішня», чисто церковна політика мало відрізнятиметься від тієї, якої тримався Папа попередній. А це означає, що мрії католицьких лібералів змінити такі середньовічні, на їхню думку, правила та інституції, як целібат, заборона духовних санів для жінок, заборона контрацептивів, неприйняття евтаназії, абсолютизм в управлінні, найближчим часом не збудуться. Іншими словами — відсуваються на невизначене майбутнє проекти модернізації католицизму, приведення його у певний синхронізм із проблемами та складнощами сучасного життя. Варто відзначити, що кардинал Ратцингер у церковних догмах, правилах, канонах завжди був консервативним і не дозволяв найменших відхилень від вчення церкви; істинною ж Церквою Христовою вважає тільки Католицьку церкву (тому важко прогнозувати аж занадто сердечні стосунки з «церквами-сестрами», зокрема православ’ям). Погляди кардинала Ратцингера викладені у його творах. Особливо відомою є декларація «Dominus Iesus» (2000), яка викликала широке обговорення та вразила світ своїм догматизмом. Останній раз кардинал виклав свої погляди перед самим конклавом — він говорив про «розмиту мораль суспільства, про захист абсолютних моральних цінностей, а також про боротьбу з «диктатурою релятивізму, з менталітетом сучасності, який зводиться до слів «все годиться». На його думку, той світ, який над усе цінує своє его та власні бажання, — не християнський світ.

У своєму сенсаційному виступі в Італійському парламенті кардинал Ратцингер якось сказав, що сьогоднiшня Європа дещо нагадує Стародавній Рим часів занепаду. На це вказують такі прикмети, як великі хвилі еміграції (як це було наприкінці цезарства), зміна структур суспільства, викривлення ідей та падіння духовності. Але Йозеф Ратцингер вірить у те, що ці процеси не є незворотними, і збирається робити все можливе, аби зберегти великі християнські цінності, що створили Європу.