Де «проблемні зони»?
Якісний склад нового уряду залишається однією з головних тем, які обговорюють у суспільстві. Одні фігури не викликають у політиків і експертів, судячи з відгуків, практично жодних заперечень. Щодо інших призначенців, як говорив персонаж усіма улюбленого фільму «Іван Васильович міняє професію», «терзают смутные сомненья». Питання виникають і стосовно принципів формування нового Кабінету. Наприклад, неясно все ж таки, чому Президент, чиєю законною прерогативою є призначення глав силових відомств, поступився цим своїм правом? Тим більше, що перші заяви нових «силовиків» справляють враження більш популістських, ніж реформаторських. Чи не станеться так, що замість системного реформування силових структур їхні керівники обмежаться «точковими» акціями, які зате легко буде «конвертувати» в голоси виборців на майбутніх парламентських виборах?
До речі, деякi члени нового Кабiнету претендували одразу на кілька абсолютно різних посад. А як же принцип професіоналізму, про необхідність застосування якого свого часу стільки говорили члени команди Віктора Ющенка (зокрема, Петро Порошенко)? Утім, на це запитання вже відповіла прем'єр Юлія Тимошенко в своїй програмній промові у Верховній Раді: «Спочатку — мораль, потім — професіоналізм»... Водночас як моральними або командними міркуваннями пояснити таку суміш: аграрний сектор в уряді відданий соціалістам, а економіка та фінанси — «ринковим фундаменталістам»? І в якому сукупному напрямі рухатимуть наше господарство представники цих ідеологічно несумісних і різноспрямованих політичних сил? Куди «їхатиме» (і чи їхатиме взагалі?) держмашина? Що думають з цього приводу експерти?
КОМЕНТАРI
Олександр ЛИТВИНЕНКО, перший заступник директора Інституту стратегічних досліджень:
— Аналіз призначень, зроблених Президентом Віктором Ющенком до центральних і місцевих органів державної влади, дозволяє дійти кількох основних висновків.
По-перше, призначення відбувалися переважно за політичним, коаліційним принципом. Тринадцятий Кабінет Міністрів України став першим насправді коаліційним урядом, усі члени якого чітко репрезентують певні політичні сили. Йдеться, насамперед, про різні групи і партії у складі блоку „Наша Україна», а також Блоку Юлії Тимошенко, Соцпартії, Народно-аграрної партії та партії «Єдність».
По-друге, відбулося дуже суттєве оновлення найвищого ешелону державних управлінців. Призначено наймолодший за останні десятиріччя склад уряду. Всі його члени народилися після Другої світової війни. 13 міністрів мають вік від 40 до 50 років, 6 — 30-40 років, 3 — 50-60 років, а 1 (Юрій Павленко) — до 30 років. Корпус голів місцевих державних адміністрацій дещо старший за віком. До влади приходить нова політична генерація, яка формувалася вже після набуття Незалежності.
Водночас всі члени нового Кабінету Міністрів України вже мають доволі високий суспільний статус. Тобто можна говорити не про прихід принципово нової еліти, а про дуже суттєву ротацію у середовищі старих, вже відомих українських еліт. Про це свідчить і той факт, що майже третина (9 з 22) міністрів посідали посади у державній владі за президентської каденції Леоніда Кучми, призначення на які здійснюється главою держави. До призначення 21 вищий урядовець був народним депутатом, 1 керував аналітичним центром, а 1 — комунальним підприємством.
По-третє, вперше за роки незалежності прем’єр-міністром України стала жінка, яка народилася у місті-мільйоннику. Водночас переважна більшість міністрів і голів місцевих державних адміністрацій, як і раніше, — вихідці із сіл та маленьких міст.
По-четверте, за освітою переважають інженери — 6 з 23 і економісти — 5. Водночас багато вищих урядовців мають одночасно другу гуманітарну освіту.
Таким чином, 4 лютого 2005 року в Україні здійснено суттєвий крок у напрямі реалізації політичної реформи, а саме: запровадження європейської моделі Кабінету Міністрів, який переважно складається із політиків, а не чиновників. Це формує нагальну необхідність у якомога швидкому проведенні адміністративної реформи, насамперед щодо відокремлення державного апарату, кар’єрних державних службовців від політичних призначенців. У разі нехтування цією вимогою може відбутися ще більша політизація чиновництва, а Україна може потрапити у сумну ситуацію „кадрової чехарди». І якщо на політичному рівні досить ймовірна швидка зміна персоналій не може розглядатися як суттєва загроза, то в управлінській ланці постійна ротація кадрів матиме небезпечні наслідки для суспільного розвитку України і зрештою для добробуту її громадян. Особливо небезпечна ця ситуація для центральних органів виконавчої влади, які складають воєнну організацію держави і безпосередньо забезпечують її національну безпеку.
Василь СТОЯКІН, директор Центру політичного маркетингу:
— У новому уряді професійний у повній мірі лише прем’єр-міністр — Юлія Тимошенко. Мабуть, цей уряд створений не для роботи, а швидше для того, щоб задовольнити претензії різних угруповань, які підтримали Віктора Ющенка на виборах. Тому й має він навіть дещо дикуватий вигляд. Наприклад, я абсолютно собі не уявляю, як можна сумістити соціалістів Баранівського та Ніколаєнка з нео-лібералами Пинзеником і Терьохіним. Безумовно, окремо ці люди є професіоналами в якійсь сфері. Але якщо їх поставити в одну упряжку, вони просто впруться одне в одного лобами, і жодної роботи не буде. Тож уся надія на Тимошенко, все залежатиме від того, чи зможе вона якось врегулювати цю ситуацію, або замінити окремих людей, щоб уряд був хоч би мінімально працездатний.
Водночас не можна не відзначити, що деякі призначення є дуже і дуже вдалими. Наприклад, першим віце- прем’єром — Анатолія Кінаха. На відміну від Тимошенко, яка зараз є політичним лідером, Кінах ніколи не втрачав зв’язку з реальною економікою, добре уявляє потреби української промисловості. Одночасно він недостатньо сильний політик, щоб його робота перетворювалася на безперервну битву з прем’єр-міністром. Судячи з усього, вдалим рішенням є також Станіслав Ніколаєнко на посаді міністра науки й освіти, — це хороший фахівець у сфері шкільної освіти. Хоча загалом хотілося б, щоб гуманітарний блок був укомплектований професійнішими людьми, які мають хороші відносини з усією українською інтелігенцією.
Кричуще непрофесійний силовий блок. Як я розумію, це була установка: в жодному разі не допустити, щоб міністри-«силовики» зналися на дорученій їм справі.
На мій погляд, працювати як цілісна команда цей уряд просто не зможе. З погляду кадрового складу та професіоналізму, він, безумовно, слабший за попередній. Із погляду працездатності — ще побачимо. Річ у тому, що уряд сам по собі може бути безтолковим, але результати його діяльності — досить непоганими. Буває таке, що уряд займається здебільшого своїми урядовими справами, не втручаючись в економіку країни. А в результаті економіка добре розвивається. Із цього погляду можна пригадати уряди Кінаха та Пустовойтенка. Щоправда, в цьому випадку таке навряд чи вдасться: на новий Кабінет Міністрів покладене завдання зламати чинну олігархічну модель економіки. Але біда в тому, що жодної іншої економіки ми не маємо. Якщо зламати олігархічну модель, це означатиме крах економіки загалом. Проте, з погляду ефективності дій уряду, якщо він це завдання виконає, отже спрацює добре. Тому, якщо результатом діяльності цього уряду буде падіння в економіці, це ще не можна буде розглядати як його провал. Якщо вдасться олігархічну економіку зламати, а з іншого боку, якусь економіку побудувати, досягти того, що не почнеться економічний спад, а лише сповільняться темпи зростання, — це буде чудовим результатом.
Що стосується заяв нових членів уряду, то мене вельми здивували слова Віктора Ющенка, сказані за кордоном, що нібито за президента Кучми в нас не приділяли жодної уваги проблемам корупції, з якою взагалі не боролися. При цьому ми чуємо твердження, що надалі наші чиновники не братимуть хабарів. Але коли після обіцянок і запевнень, що корупції в нас не буде, вона все-таки виникне (а без неї, я впевнений, на жаль, не обійтися), — це, напевно, призведе до того, що корупційні явища просто замовчуватимуть. Практично всюди високі посади зайняли люди, які прийшли з опозиції. Вони ще не увійшли не лише в курс справ, а й у свою психологічну ситуацію: тепер вони — не опозиційні політики, яким дозволяється робити будь-які за ступенем безвідповідальності заяви, а державні люди, яким треба стежити за своїми висловлюваннями. Ось ми чуємо дивні слова на зразок того, що реприватизація «Криворіжсталі» приведе до збільшення довіри інвесторів до України. Але такого не може бути, бо такого не може бути ніколи. Будь-який перегляд приватизаційних контрактів, хоч якими б незаконними ці контракти були, не може привести до збільшення довіри. Бо йдеться про зміну правил гри. Коли Олег Рибачук заявляє: якщо Європа нас не прийме, ми влаштуємо в Брюсселі помаранчеву революцію, — то стає само собою зрозуміле, що ця заява опозиційного політика, який ще просто не навчився елементарного дипломатичного такту.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Особливістю нового уряду є те, що переважна частина його членів — публічні політики. Це означає: навіть попри їхнє власне бажання, вони перебуватимуть у фокусі уваги громадськості, ми їх чутимемо та бачитимемо. Уряд молодий, а отже, буде використовувати і нові методи роботи — динамічніші, сучасніші. Крім того, практично всі новопризначені міністри мають хорошу базову освіту.
Проте новий уряд має й проблемні зони. Я поки що не готовий співати дифірамби щодо командного стилю. Хоч би тому, що різні міністри представляють різні політичні партії. Той факт, що уряд починає працювати за програмою, в якій відсутня інструментальна частина, дає підстави для виникнення конфліктів, коли йтиметься про пріоритетність тих чи інших заходів. Наступна проблема, з якою може зіткнутися новий уряд, — це конфлікт керівництва міністерств і менеджменту підприємств, які працюють під керівництвом цих міністерств. Непросто буде новим «силовикам» у своїх міністерствах, де сильний корпоративний дух, завоювати професійний авторитет у підлеглих. Принаймні, над цим їм доведеться серйозно попрацювати.
Відносно зроблених новими міністрами заяв, — у мене склалося враження, що більшість їх, як і раніше, рухаються на хвилі помаранчевої революції, їхні слова та рішення швидше за все пов’язані з їхніми ж старими публічними обіцянками. Тобто вони розмовляють мовою піар-технологій, популярних рішень. Я не вважаю, що це погано, але й не вважаю, що це продуктивно.
