«Рік у помаранчевому кольорі»

Останні місяці року, що минає, в Україні видалися бурхливими. Склалося враження, що 2004-й так стрімко напирав на фінішну стрічку, щоб новий рік прийняв від нього оновлену країну, оновлене суспільство й оновлену націю. Хоча всі розуміють, що в одну мить досягти докорінних змін неможливо, навіть революційним шляхом. На нас ще чекає довга, копітка робота. Але перші кроки вже зроблені, і практично всі наші читачі вважають головними підсумками року, що минає, зародження громадянського суспільства та становлення української політичної нації, яка прокинулася від сну і на повен голос заявила про себе.
Про «формулу» року, що минає, про головні події в житті наших читачів, плани на майбутнє і, звичайно ж, про нашу з вами газету —у ваших відповідях на запитання традиційної «Новорічно-різдвяної анкети читача «Дня»:
1. Ваша «формула»: 2004 рік в історії України — це...
2. 2004 рік у Вашому житті, які найважливіші рішення вам довелося приймати?
3. Які матеріали, теми, автори «Дня» вам найбільше запам'яталися, і що б ви хотіли побачити на сторінках газети в 2005-му?
4. Ми розраховуємо, що в новорічну ніч до країни звернеться новообраний Президент. А якби виголосити тост доручили вам, що б ви сказали?
5. Розкажіть коротко про себе: освіта, ким працюєте або де вчитеся, вік (за бажання), як давно читаєте «День», як часто пишете нам?
Не засмучуйтеся, якщо ви не побачили своїх відповідей на сторінках сьогоднішнього номера — ми продовжимо їх публікацію в перших номерах нового року.
«День» дякує вам за теплі новорічні привітання та побажання і вітає всіх своїх читачів з Новим роком, бажає усім міцного здоров'я, щастя, миру, любові та здійснення бажань! До зустрічі в новому році!

1. 2004 рік у історії України — це рік довгоочікуваних та водночас якісних змін. Останні події запам'ятовуються найбільше, тому й не дивно, що рік, що минає, асоціативно сприймається як рік помаранчевого кольору. Гадаю, це переломний рік, коли нарешті не представники сучасної інтелектуальної, управлінської еліти, а кожен пересічний громадянин зрозумів значення слів «національна ідея», «національна ідентифікація» та «демократичне суспільство».

Сподіваюсь, у історію вписано ще одне ім'я українського митця, відомого всьому світі. Руслана Лижичко подарувала Європі нове обличчя України, а Україні — Євробачення. Безперечно, у пам'яті залишаться Олімпійські ігри в Афінах та наші перемоги. І оскільки я навчаюся в найстарішому навчальному закладі Східної Європи, то важливою подією минулого року вважаю ювілей відновленої десять років тому Острозької академії.

2. Можливо, занадто важливих рішень не приймала, оскільки й далі продовжую навчатися та маю можливість вдосконалити деякі практичні навички, стажуючись. Єдине, що вразило мене ж у мені — це те, що, заповнюючи бюлетень на другому турі виборів, страшенно боялась, щоби випадково не зіпсувати його та дійсно проголосувати за того кандидата, за якого хочу. І судячи по тому, як тряслася рука, можна сказати — це був вибір, за який я відчувала дійсно велику відповідальність.

3. Завжди з увагою читаю всі статті Клари Гудзик. Найбільше імпонує те, що будь-яку політичну подію, будь- яку подію в релігійному житті пані Гудзик розглядає із позицій християнської моралі. Як нам це сьогодні необхідно! Досить цікавою для мене є сторінка відділу міжнародної політики та інформації, особливо інтерв'ю та аналітичні статті Сергія Солодкого, Варвари Жлуктенко та Віри Ковтихи. І найбільше хотілося б подякувати колективу видання за продовження проекту «Бібліотека газети «День» та мою першу публікацію у виданні такого рівня.

4. Події останнього року суттєво змінили ситуацію в нашій державі. Ми стоїмо на порозі великих змін і в економічному, і в політичному житті. Працювати доведеться багато і всім. Ми повинні бути готові до тимчасових проблем, але разом можна подолати кризові моменти досить швидко та результативно. Головне, щоб кожен із нас став активним громадянином країни, в якій він живе. І перед Новим роком хочу побажати всім Божого благословення на всі добрі справи, миру в родині, спокою на душі та віри.

5. Хотілося би подякувати усьому колективу газети «День» та особисто Ларисі Івшиній за новий шлях, який Ви відкрили у моєму житті. Адже бути стипендіатом головного редактора всеукраїнського періодичного видання — це велика честь і водночас аванс у майбутнє. Впевнена, що обов'язково виправдаю Ваші сподівання і вкладу власні знання та енергію до спільної справи — розвитку нашої держави. Дякую, і з Новим роком та Різдвом Христовим!

1. Формула «України-2004» дуже лаконічна: Україна відкрилася. Всім: світу, сусідам, скептикам, а передусім — власним громадянам. Якщо 1492 рік — це відкриття Америки, то 2004 — відкриття України. Найцікавіше, що подібного пробудження ніхто не очікував. Очікували гострої, «брудної» та напруженої виборчої кампанії, а натомість — унікальна та неймовірно красива помаранчева революція! Сімнадцять днів, що вразили світ — це не просто історія, це — доказ існування потужної генетичної пам'яті української нації. Адже сплеск народної активності 2004 став прямою проекцією національних революцій 1648 та 1917 років. Українцям багато століть довелося стояли на колінах. У 1991 році нація вперше підняла голову та розплющила очі, а сьогодні вона випросталася на повен зріст. Ризикну стверджувати, що відлік історії незалежної України варто вести саме з 2004 року. А тринадцять попередніх років «напівнезалежності» стали непоганою ілюстрацією того, «як гартувалася сталь». Сталь української свободи. І цю свободу (це ми вже твердо знаємо) — не спинити.

2. Рік, що минає, назавжди асоціюватиметься у моїй уяві лише з подіями листопада-грудня. Тим паче, що у дні революції я двічі їздив до Києва — на Майдан. Причому — лише за покликом серця та за власний кошт (і ніхто мене не «купляв» за 50-100 гривень — це я кажу спеціально для пана Тараса Чорновола, який казав про «куплених та звезених демонстрантів»). Я стояв серед народу (не натовпу!) на Майдані, разом із тисячами інших вигукуючи: «Нас багато, і нас не подолати!», насолоджувався «музикою» залізних барабанів біля оточеного Кабміну, дивився в очі спецназівців біля Адміністрації Президента, куштував «революційний» борщ із польової кухні на Хрещатику (нічого смачнішого за цей борщ я ніколи не їв!).

Колись, через багато років, я покажу своїм дітям та онукам фотографії, зроблені в «помаранчеві дні» в Києві, аби вони знали, що їхній батько та дід у вирішальному 2004 році творив історію — разом із мільйонами інших побратимів. Я впевнений, що рішення бути в дні революції на Майдані — одне з найголовніших у моєму житті.

3. 2004 рік багато в чому став для «Дня» нелегким. Було помітно, що «День» відчайдушно намагався гідно пройти між Сціллою та Харибдою виборчої кампанії, прагнучи залишитися неупередженим та об'єктивним. Цей шлях був особливо важким, враховуючи той факт, що в сучасному медіа-світі громадянська позиція редакції та політичні інтереси власників видання часто розходяться. Головне завдання для журналістів у цій ситуації — залишитися чесними — перед собою та читачами. Журналістам «Дня» це вдалося. Цього року традиційно радували матеріали всіх авторів газети. Як історик за освітою, відзначу прекрасні статті Ігоря Сюндюкова, Клари Гудзик, Юрія Шаповала. Сподіваюся, у 2005 році «День» порадує читачів новою книгою у своїй щорічній історичній бібліотеці.

Приємно тішить, що багато читачів «Дня» вже стали повноправними авторами газети, висловлюючи свої думки з багатьох актуальних питань. Особливо приємно читати на шпальтах «Дня» проникливі патріотичні листи Галини Александрової з Маріуполя (з якою я мав честь особисто познайомитися на святкуванні восьмиріччя «Дня» у вересні).

4. Останнім часом загальна тональність привітань на свята (це доводилося чути не раз у багатьох компаніях) зводилася до виразу — «аби не було гірше». Сподіваюся, що останні події в суспільстві переламають цю песимістичну традицію, й ми зможемо сказати в новорічну річ упевнені слова: «Нехай буде краще. А краще — буде!»

5. У свої 27 років маю за плечима школу, педагогічний університет, знову школу (в якості вчителя), а у останні два з половиною роки — практичну журналістику: працював у газетах «Житомирщина» та «RIA-Тиждень». Із листопада волею обставин став вільним журналістом, не обмеженим жодними цензурними або політичними рамками. Втім, сподіваюся, відтепер такою — ВІЛЬНОЮ — буде вся українська журналістика.

«День» читаю понад 8 років — із моменту появи газети. Зберігаю всі номери «Дня» з власними публікаціями (їхня кількість вже перевалила за 40) — це і листи на шпальті «Пошта «Дня», й великі історичні статті. Пишаюся перемогами в конкурсах газети. Восени цього року в якості переможця конкурсу «Я люблю тебе, «День!» взяв участь у святкуванні восьмиріччя улюбленої газети, отримавши масу позитивних вражень. Продовжую керуватися незмінним девізом — «Жодного дня без «Дня!»

Вітаю з Новим роком усіх шановних колег: журналістів та читачів — усіх, для кого сяє зірка «Дня!»

P.S. Автором новорічного малюнка (вже традиційно) є моя мама — художниця Галина Бовкун.

1. 2004 рік в історії України — це безпрецедентні для нашої держави вибори президента України. По-перше, наш народ показав всьому світу, як відстоювати фундаментальне право людини — право вибору. По-друге, виборчі перегони ще раз довели правоту слів Уїнстона Черчілля про те, що «в основі всієї хвали, яка зводиться на адресу демократії, стоїть маленька людина, яка входить у маленьку кабінку й маленьким олівцем ставить маленький хрестик на маленькому аркушику паперу». Хіба не так?

2. У загальнонауковому журналі «Столичний регіон» (№ 2/2004) я надрукував статтю «Як здобути визнання у міжнародному товаристві: репутація України як складова безпеки держави», підготовлену у співпраці з кандидатом філософських наук Василем Олексійчуком. Правда, ми й гадки тоді не мали, що цивілізована помаранчева революція так прискорить цей процес. Тепер про Україну всюди у світі знають! Адже, погодьтеся, визнання — це коли своє зображення вона бачить у мільйонах очей іноземців на всіх континентах.

3. І досі пам'ятаю чимало цікавих матеріалів та їх авторів, вони були в кожному газетному випуску. Серед тих, що особливо запам'яталися, назву два: Владислава Комова «Чому нас стає менше» (17 січня) та Мирослави Соколової «Дванадцять! Саме стільки дітей у родині вінничан Марії та Олександра Римарів» (11 серпня). Так от, знайте, «День» помітно виросте в моїх очах, коли в центр своїх публікацій поставить родину як неминущу цінність нашого суспільства. А ще я б хотів, щоб із нагоди 60 річчя Перемоги редакціяпо-справжньому вшанувала велике покоління переможців. Чому б, скажімо, вам не провести вікторину «Перемога», присвячену славетній даті?

4. Шановні співвітчизники! Прийміть, будь-ласка, мої щиросердні вітання з Новим 2005 роком і світлим Різдвом Христовим. Що хотів би побажати вам? Передусім не втрачати віру в життя, здоровий глузд і добру волю, не втрачати відчуття совісті, гідності та честі. Нехай новий рік стане успішним для всіх ваших справ! Будьте завжди здорові, кохані й щасливі. І хай у ваші родини прийдуть краще життя, достаток, усе, що радує людину!

5. Маю дві вищі освіти. Кандидат філософських наук. «День» читаю з часу його заснування. До газети пишу в разі внутрішньої потреби. Лауреат вашого літературного конкурсу «Український герой». Вдячний редакції за підтримку й реалізацію моєї ідеї провести у 2004 році на газетних сторінках акцію «Діти помічають усе». Згадаймо хоча би публікацію «Список Анни» школярки А. Вакуленко, який, мабуть, не одного мене за серце взяв.

1. Упевнений, що моя формула — помаранчева революція — буде двадцятим, сотим повторенням, СПІЛЬНИМ місцем читацьких листів. Але я не уникаю його та не хочу оригінальничати. Це не банальність, не шаблон, це — саме суть, бо ми стали СПІЛЬНОТОЮ — українською політичною нацією.

2. У 2004 році донька закінчила школу і вступила до університету на мехмат. Тепер ми разом ходимо до Alma mater, перебуваємо в одній профспілці (студентів, аспірантів і докторантів) і запитуємо один у одного: «Коли ж вам, нарешті, дадуть стипендію!?».

3. Найбільше запам'яталися матеріали й теми Клари Гудзик. Я побажав би газеті виростити (отримати) ще парочку таких оглядачів (коментаторів) — зі своєю чітко висловленою позицією, яскравим стилем, цілком визначеною темою та цілком визначеним — у тому числі й за розміром — місцем у газеті (день і сторінка).

4. Я прочитав би з Гетевського «Фауста»:
Коли б побачив, що стою
З народом вільним в вільному краю,
Тоді гукнув би до хвилини:
Постій, хвилино, гарна ти!
Ніяка вічність не поглине
Мої діла, мої труди!
Провидячи те щасне майбуття,
Вкушаю я найвищу мить життя.

І тост: «Слава Україні!»

5. Мені 45 років, закінчив Харківський державний університет ім. О.М. Горького, фізико-технічний факультет; зараз докторант філософського факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна; «День» читаю з 2001 року. Пишу, я вважаю, часто — можливо, навіть занадто, але, враховуючи «цікавість» газети і простоту електронної доставки пошти, втриматися важко.

1. Ми згадали, що ми — люди. З душі спав тягар рабства.

2. Я — пенсіонерка. Важливо було не поступатися, як і раніше, своїм принципам. Ні в діях, ні в слові (я за фахом — журналіст).

3. Мені імпонує стиль Костянтина Рильова та Валентини Осипової. У їхніх матеріалах б'ється душа. Із цікавістю стежу за Михайлом Василевським, моїм колишнім автором у журналі «Жінка». Хотілося б поговорити.

4. Побажала б усім здоров'я та щастя.

5. Закінчила КДУ, факультет журналістики. Працювала в «Сільських вістях», журналі «Жінка», звідки пішла на пенсію. Мені 65 років. «День» читаю й передплачую вже два роки. Вражає потужність вашого колективу. Хотілося би надрукуватися. Зібрала дещо до «Щоденника». Маю свої міркування щодо «Українського саду», саме українського. Українських сад, город, подвір'я має свої цікаві традиції. Можливо, напишу.

Із Новим роком!

1. Перемога народу, становлення демократичного суспільства. Але цей процес ще не завершився.

2. Для мене особисто нічого особливого, важливого не було.

3. «Україна Incognita», «Гість «Дня», «Пошта «Дня», подорожі. Подобається, що «День» оприлюднює різні, нерідко навіть протилежні, думки. Так тримати.

4. «Будьмо українською нацією!»

5. Освіта вища, директор Ірпінського історико- краєзнавчого музею, 48 років. «День» читаю з 1996 року, особливо уважно, коли беру участь у конкурсах. У особистому архіві вже накопичилось чимало паперів «Дня» з моїми публікаціями.

1. 2004 рік — рік народження в Україні громадянського суспільства.

2. Будучи пенсіонером і маючи проблеми зі здоров'ям, постійно вирішую проблему, як не залишитися на узбіччі громадського життя. Тому є членом двох громадських організацій — клубу «Спадщина» при Будинку вчених НАН України та наукового товариства ім. С. Подолинського, а також часто друкуюся в газеті «День».

3. Найбільше подобаються шпальти «Історія та «Я», «Україна Incognita», «Пошта «Дня», мистецтвознавчі матеріали, матеріали «круглих столів». Бажано бачити більше розповідей про цікавих людей — наших сучасників та щоденно — матеріали зі спортивної тематики.

4. «Давайте піднімемо келих за те, аби ми стали жити по-новому!»

5. Освіта вища, пенсіонер, 66 років. «День» почав передплачувати місяців через чотири після того, як його почали видавати. Пишу часто, але рідше, ніж того бажаю.