Несолодка парочка

Люди, які виконують сьогодні обов’язки уряду, напередодні подачі до Верховної Ради чергового проекту бюджету-2005 здійснили досить ризиковану корекцію прогнозних макроекономічних показників. При цьому числові значення домінантної пари — інфляції та зростання внутрішнього валового продукту (ВВП) — помінялися місцями та докорінно відрізняються від нещодавніх урядових прогнозів, коли зростання ВВП становило 8,6% і 7% — зростання інфляції. Трохи раніше остання планувалася на рівні 6%, а ВВП майже 9%. Тепер акцент розставлено не на зростанні економіки, а на зростанні цін. Прогноз інфляції збільшений із 6 до 9%, а зобов’язання із зростання ВВП знижені з 8,6% до приблизно 6 — 6,5%. Колишній прогноз можна було підтримувати, оскільки він містив формулу більше зростання — менше інфляції. А тепер починає діяти протилежний алгоритм: менше зростання — більше інфляції. Це означає, що уряд підіймає руки перед ціновою хвилею й абсолютно не впевнений в успіху задекларованих реформ, спрямованих на високе стійке зростання ВВП за рахунок внутрішніх чинників. Відзначу, що й зовнішні чинники за всіма ознаками кардинально не змінилися за ці два-три тижні між старим і новим прогнозами. Ціни на нафту зараз падають, і світові прогнози з економіки лише покращуються. Тож причину нинішніх змін можна пояснити примітивним підходом уряду, що намагається спростити свої завдання шляхом більшого акцентування на інфляційний податок. Це означає, що доведеться в реальному вимірюванні урізати доходи та витрати бюджету, зате знімаються труднощі проведення через парламент якихось податкових новел, що стимулюють виробництво і розширюють податкову базу. Крім того, реформи треба проводити, податки — збирати, зростання економіки — забезпечувати, тоді як щодо інфляційного податку ні парламент, ні громадян умовляти не потрібно: його торгівля принесе до бюджету самостійно, а платники податків його мимоволі заплатять. Як заведено тепер говорити, «піпл схаває».

Прогноз, звісно, передбачає й зростання економіки, якому загалом ще можуть позаздрити багато країн. Але це здебільшого інерційне зростання, яке можна отримати без якихось зусиль. На більше уряд не претендує. Те саме можна сказати й про інфляцію, зростання якої також багато в чому пояснюється силою інерції. Новий прогноз свідчить про те, що уряд не впевнений у тому, що зуміє стримати його до рівня, обіцяного раніше та практично безпечного для економіки й населення. В уряду не спостерігається навіть настрою на послідовне проведення антиінфляційної політики. Поки що вербальні поштовхи інфляції можуть мати наслідком підвищений дефіцит бюджету, який, схоже, збираються довести майже до 3% від ВВП. Для її погашення Нацбанку доведеться провести грошову емісію, і не факт, що її вдасться повністю стерилізувати.

Чи дивно, що прогнози Ради Нацбанку й уряду майже збіглися за часом? Схоже, що це є відображенням того, що банкіри не мають упевненості в здатності уряду втримати ситуацію під контролем. І, з іншого боку, уряд, як бачимо з його прогнозів, не вірить також і в свої сили.

Погіршення прогнозів є також свідченням відродження старого радянського синдрому заниження планів. А насправді можна пророкувати, що їх перевиконають, як і в 2004 році. Зате якийсь період можна буде вручну управляти доходами, що робили цього року. У лютому вже заявили про перегляд темпів зростання (не 4,8%, а 9,5%), але параметри бюджету півроку не міняли, витрати розподіляли на свій розсуд. Ту саму схему, очевидно, намагаються провести й у 2005 році. Спочатку занизити показники, а потім, подивившись на результати січня, вже в лютому заявити про можливу корекцію. Уже зараз розмовами про те, що, мовляв, показники можуть бути й вищі, для цього готується підґрунтя. Так було і в 2003 році: брали занижену планку із зростання ВВП, яку потім успішно перевиконували, без парламенту, тобто вручну, управляючи витратами.

Інша хибна звичка радянського періоду, яка зараз, схоже, знову стає модною, це планування від досягнутого. Це стосується насамперед інфляції. Згідно з діями урядових програмістів, якщо цього року інфляція вийшла більшою, ніж очікувалося, то й наступного року можна передбачати таке саме її зростання, замість того, щоб посилити антиінфляційну політику.

Знову проглядає намір вирішити соціальні проблеми, обважнілі відомими рішеннями цього року, не за рахунок реформ, спрямованих на підтримку високого економічного зростання, а за рахунок проїдання власності, створеної працею багатьох поколінь наших громадян. (Гроші від приватизації було б доцільніше використати на розвиток. Цього року був винятковий випадок, і так не може тривати без кінця).

Не прикрасить нашу країну й високодефіцитний бюджет. Уже сьогодні дефіцит становить 13 млрд. гривень, а на наступний рік планується в обсязі близько 11 мільярдів. За міжнародною методологією, прийнятою нашим урядом, гроші від приватизації зараховують не до доходів, а до витрат бюджету, тому дефіцит бюджету наблизиться до дуже небезпечного порога в 3%. Це сприятиме прискоренню інфляції.

Насамкінець скажу, що такий бюджет — це не обережність, а невпевненість у своїх силах. За це доведеться відповідати, оскільки бюджет визначає життя країни.