Найкращий у Європі
Шева — найкращий! Тепер не тільки для своїх шанувальників в Україні та Італії, а й в усій Європі. У понеділок у Парижі він офіційно отримав приз кращому гравцю Старого світу «Золотий м’яч» (на фото), що присуджується журналом France Football. В опитуванні провідних спортивних видань він отримав 175 очок, обійшовши своїх основних конкурентів із «Барселони» португальця Деку (139) і бразильця Рональдіньо (133). До Андрія з українських футболістів подібного вдавалося досягти Олегу Блохіну в 1975 роцi та Ігорю Бєланову в 1986-му.
Нарешті! Інших слів і не підбереш. До своєї нагороди він йшов довгих 10 років, за які став легендарним відразу для двох клубів — київського «Динамо» та італійського «Мілана». У «Динамо» він із молодого таланту перетворився на найталановитішого молодого форварда світу. З «Динамо» він програв 1:4 свій перший матч Ліги чемпіонів із «Баварією» в 94-му, з київським же клубом виніс «вперед ногами» грізну «Барселону» в її лігвищі 4:0 в 97-му, зігравши один із найкращих матчів у житті. За великим рахунком, він вже тоді заслужив «Золотий м’яч», але, мабуть, у зв’язку з його молодістю, та ще й непрестижністю національного чемпіонату, нагороди не отримав. А потім був трансфер за величезні на той момент $25 млн. в клуб — легенду світового футболу — «Мілан». Там грали тільки найкращі, там над «Сан Сиро», здавалося, ще багато десятків років витатиме тінь обожненого тиффозі Марко Ван Бастена, подавляючи своїм авторитетом всіх і вся. Але ні, Шева в духів не повірив і в перший же сезон «набив» у чемпіонаті 24 м’ячі, ставши найкращим бомбардиром клубу і всієї Серії А. Втім, статистику знають усі. Набагато важливіше, що Андрій став Першим. Ні, не бомбардиром чи володарем «Золотого м’яча» — це наслідок. Він розкусив і підпорядкував собі причину. Зруйнував міф про несумісність слов’янського, вірніше (пост)радянського менталітету із західним. Довів, що бути кращим, не просто черговим, а дійсно кращим можна й у них. Але для цього треба було попрацювати. І не тільки на полі, а й за його межами. Пам’ятаю, як багато хто здивовано лупали очима, коли побачили Андрія, який дає інтерв’ю телебаченню італійською мовою. І це через шість місяців після приїзду на Апенніни! Та й не в мові річ. Шевченко дуже швидко перелаштувався і вже за рік став абсолютним європейцем. Модним, світським, успішним. Він брав участь у показах одягу і подружився з найвідомішим модельєром. «Із сеньйором Армані, розумієш, приятелюю...» Для зашорених у більшості своїй співвітчизників це був культурний шок. За що ми йому і вдячні! Минулий рік, за визнанням самого Андрія став одним із найкращих у його житті. Дружина подарувала йому сина Джордана. Нагадаємо, що тоді він провів безсонну ніч у пологовому будинку, а на наступний день забив переможний м’яч «Сампдорії» в черговому матчі Серії А.
Чи пов’язано все це із «Золотим м’ячем»? Можливо, і ні. Адже вибрали Андрія кращим за суто спортивні результати. З іншого боку, будь-який успіх — це синтез базових складових. Талант, працьовитість, органічне співіснування з оточуючими... Є в Андрія одна команда, з якою він поки що помітних результатів не досяг. Збірна України, відома на Заході більше як «Команда Шевченка». Зараз у неї намітилися дуже непогані перспективи. Неперевершений у ній новоспечений володар «Золотого м’яча», що веде за собою своїх партнерів. Керує ними інший володар цього трофея, Олег Блохін. Це унікальна ситуація, в жодній збірній подібного немає. Час би вже цією унікальністю нам скористатися.
