Важка ноша примирення
Адам Кисіль: майстер великих компромісів![](/sites/default/files/main/openpublish_article/20041023/4192-7-1.jpg)
Адам Григорович Кисіль (1600—1653) — не просто великий українець, дипломат і політик. У XVII столітті він був єдиним православним шляхтичем, що зміг стати сенатором Речі Посполитої. Волинський магнат Адам Кисіль переймався болючою проблемою — вирішенням релігійного питання, що постало перед православними і греко-католиками, а згодом, в часи козацько-селянських повстань, на його плечі звалилася іще важча ноша — бути посередником між польським королем Яном Казимиром та Богданом Хмельницьким. Від виважених кроків Адама Киселя залежала доля України та Польщі, зрештою, й сам хід історії. Однак дипломатична місія великого українця, який весь час, по суті, стояв між двох вогнів, так і не знайшла належної оцінки...
Протягом останнього десятиліття постать Адама Киселя ставлять поряд з постаттю Юрія Немирича, відзначаючи внутрішню суперечливість цих двох велетів духу й землі української. Звичайно, легше шукати суперечності, ніж знайти цілісність. А вона — в постійному прагненні компромісів, за будь-яких умов, коли на шальки терезів ставилася не тільки доля держави, а й тисячі людських життів. І недаремно той же Юрій Немирич — непересічна особистість, український державний діяч епохи Івана Виговського — став продовжувачем політики Адама Киселя, оскільки побачив, що шляхом компромісу між гетьманом і королівською владою можна чимало досягти задля блага України.
ЗАХИСНИК ПРАВОСЛАВ’Я
Походив Адам Кисіль із волинської шляхти, що володіла селом Низкиничі (нині — Іваничівський район Волинської області). Освіту здобув у престижній Замостській академії, котру заснував коронний канцлер Ян Замойський. Володіння кількома іноземними мовами, добре знання історії, дар оратора в подальшому допоможуть Адаму Киселю в кар’єрі. За прикладом своїх предків, після навчання він подався на військову службу, на якій пробув понад десять років. Хоробрий офіцер брав участь в багатьох битвах, особливо відзначився під Хотином. Смерть батька внесла корективи в життя молодого воїна, й він повернувся у рідні Низкиничі. Як добре освічена людина Адам Кисіль представляв населення Волині на сеймах у Луцьку та Житомирі. У 1630 році шляхта Волинського воєводства довірила йому захищати свої інтереси на сеймі Речі Посполитої. Власне, з того часу Адам Кисіль став поборником православ’я. Йому належить авторство проектів, які він відстоював разом з православними послами Лаврентієм Древинським та Михайлом Кропивницьким перед польським королем Владиславом IV та представниками уніатів.
У 1632 році Адам Кисіль зумів повернути київській митрополії Софійський собор, захоплений уніатами. Після цього кілька років займався розв’язанням конфліктів між православними та греко-католиками, особливо під час передачі церковного майна. У 1633 році з ласки короля Адам Кисіль став чернігівським підкоморієм, йому належали містечка Кобища та Козари, а також Носівське староство. Посада, яку обіймав Адам Кисіль, зобов’язувала розглядати проблеми кордонів земельних володінь.
Як відомо, у 1637 році відбулося повстання козаків під проводом Павлюка. Знаменита битва під Кумейками потрясла Адама Киселя. Він, перебуваючи у стані гетьмана Миколи Потоцького, плакав, дивлячись на наступаючих козаків: «...гарна та громада людей, і дух її сильний — якби все це було проти ворога святого хреста, а не проти короля, Речі Посполитої та вітчизни своєї...» Адам Кисіль спромігся врятувати життя багатьох повсталих, одначе не вважав цю першу посередницьку велику справу успішною. Адже не зміг врятувати життя самому Павлюкові, хоча й обіцяв козацькій старшині, що у випадку капітуляції організатори повстання залишаться живими. Назавжди на душі Адама Киселя залишиться осад від учинку короля, котрий під тиском сейму покарав ватажка повсталих смертю.
У роки так званого «золотого затишшя», що тривало в Речі Посполитій до часів Хмельниччини, Адам Кисіль був членом комісії з облаштування польсько-московського кордону згідно з Полянівським договором. У цьому напрямку справи йшли успішно саме завдяки Адамові Киселеві, за що його в 1646 році призначили київським каштеляном. Не кого іншого, як Адама Киселя, Варшава уповноважила послом до Москви з метою створення союзу християнських держав для боротьби з турками. У польсько-московських відносинах Адам Кисіль зробив усе можливе, й хоча спільний похід Польщі та Московії проти турків не став реальністю, дипломатичні відносини між двома країнами були налагоджені на ще небаченому рівні. У 1648 році за вагомі заслуги Адама Киселя король призначив брацлавським воєводою.
МІЖ ДВОХ ВОГНІВ
Ще за рік до повстання під проводом Богдана Хмельницького в сенаті Речі Посполитої Адам Кисіль передбачив небезпеку з боку козаків: «...це справа не з тою древньою Руссю, що тільки луками та рогатинами, але з жорстоким, огнистим військом, котрого собі так мусимо пропорцію рахувати, що на одну голову кожного з нас стане тисяча голів хлопських зі стрільбою». Навесні 1648 року Адам Кисіль неодноразово звертався до Потоцького з проханням належним чином розглянути клопотання запорожців, які нарікають, що навіть їхні полковники перетворилися в старостинських слуг і тому не можуть перейматися козацькими проблемами. Влітку 1648 року, в часи безкоролів’я, канцлер Юрій Оссолінський, усвідомивши реальну загрозу для Корони, всі надії покладав на Адама Киселя, котрого обставини змусили покинути Київ і перебувати на Волині в Гощі. Саме Адам Кисіль повинен був налагодити переговори з Москвою, з якою Польща пішла б війною на Крим, — завдяки цьому у Богдана Хмельницького забрали б сильного союзника. Разом з тим Адам Кисіль мав піти на переговори з Богданом Хмельницьким, аби переконати його в необхідності відмовитися від союзу з поганими та не проливати християнської крові. Перед Адамом Киселем постала дилема: позбавити козаків допомоги татар і після цього розправитися з повсталими, або ж задовольнити козаків якимось трактатом, а потім «викинути на море» (тобто змусити козаків воювати проти Туреччини в інтересах Польщі), щоб таким чином уникнути війни в самій Речі Посполитій. Наступні кроки Адама Киселя дають всі підстави стверджувати, що він вдався до здійснення другої половини плану.
Польський король Ян Казимир, за згодою сейму, направив Богдану Хмельницькому лист, в якому вказав, що визнає його як гетьмана Війська Запорозького й для розв’язання польсько-українського конфлікту надсилає послів урядової спеціальної комісії на чолі з Адамом Киселем. Посольство для переговорів з Богданом Хмельницьким прибуло 19 лютого 1649 в Переяслав, де й розгорілися ще не бачені в Речі Посполитій пристрасті. Під насмішкуваті зачіпки гетьманського оточення Адам Кисіль все ж таки виголосив палку промову на честь короля та українського гетьмана, передав Богдану Хмельницькому булаву.
Переговори затягнулися на кілька днів. Адам Кисіль, бачачи розгарячілого Богдана Хмельницького, вмовляв своїх комісарів, аби ті не вимагали значних поступок. Під час застілля Богдан Хмельницький попередив: ніякого миру не вийде, одначе комісари очікували, що гетьман на тверезу голову відкине лихі наміри. Наступного дня Богдан Хмельницький, по суті, оголосив війну: «Я вже по полках обіслав, щоб коней готували і в дорогу готові були — без возів, без армати: знайду я то в ляхів! Хто б з козаків хоч оден віз взяв на війну, скажу йому голову стяти: нічого не братиму з собою, хіба юки та сакви». В напруженій обстановці Адам Кисіль спромігся вмовити Богдана Хмельницького до серйозних, поміркованих переговорів, наказавши польським військовим силам утриматися від «наїздів і під’їздів» щодо повсталих. Одначе на Поділлі передовий відділ польських сил захопив місто Бар. Переговори опинились під загрозою зриву. Адаму Киселю надто боляче було, що необачність поляків зірвала його домовленість з Богданом Хмельницьким, котрий ось-ось мав відпустити на волю полонених польських вояків, але, переконавшись, що поляки воюють, відмовився виконувати свою обіцянку.
Перебування посольства в Переяславі було небезпечним. Комісарів козаки не зачіпали, а ось челяді діставалося. Неймовірне напруження волі та суто людські риси допомогли Адаму Киселю все-таки умовити впертого Богдана Хмельницького на перемир’я. Вимоги гетьмана були досить скромні та стосувалися тільки Київського воєводства: скасувати в цьому воєводстві унію, в сенаті надати місце православному митрополитові, щоб воєвода й каштелян київські були православні, заборонити у воєводстві мешкати єзуїтам, князя Ярему Вишневецького як автора війни позбавити титулу коронного гетьмана.
Умови мали бути виконані до православного свята Трійці, а після цього переговори планували продовжити, причому Богдан Хмельницький обіцяв польській стороні повернути полонених взамін на Чаплінського. На «несмачній та небезпечній переяславській гостині» було узгоджено демаркаційну лінію, означену ріками Прип’ять, Горинь, а також містом Кам’янець-Подільський.
ПОРАДНИК КОРОЛЮ ТА ГЕТЬМАНОВІ
Адам Кисіль про результати переговорів вирішив не повідомляти сенаторів, інакше війна була б неминучою. Розмовляв він лише з королем у присутності канцлера та підканцлера. Висновок для поляків, поданий Адамом Киселем, був безперечним: Богдан Хмельницький неспроможний стримати повсталих. Загроза громадянської війни, що ось- ось могла спалахнути, негативно вплинула на здоров’я Адама Киселя, й він тривалий час відпочивав і лікувався у Гощі, а до Богдана Хмельницького на переговори їздив посол Смяровський.
Як відомо, Переяславська угода так і не була втілена в життя. Однак один її пункт польський король виконав: київським воєводою став православний, а саме — Адам Кисіль. Виконання Зборівського договору теж важким тягарем лягло на плечі Адама Киселя. Він став офіційним посередником між урядом Речі Посполитої та козацтвом, представником найвищої польської влади на козацькій території. У київський замок до Адама Киселя неодноразово за порадою приїжджав Богдан Хмельницький. Аж до кінця 1650 року панувало повне порозуміння між гетьманом і комісарами, хоча ситуація була досить напружена. Шляхта поверталася у свої володіння й важко карала повсталих селян. Організовувалися заколоти проти самого Богдана Хмельницького. Добрим порадником у цій складній ситуації як королеві, так і козацькому гетьманові, став саме київський воєвода Адам Кисіль. Ще наприкінці 1649 року Богдан Хмельницький зібрався був виступити повсюдно проти простого люду, аби вгамувати тих, кому не подобалося примирення зі шляхтою. Одначе Адам Кисіль відвернув гетьмана від цього, запевнивши, що за таких обставин «настала б війна, війна за віру, а до чого вона могла б призвести, свідчать недавнішні жахливі наслідки». Разом з тим Адам Кисіль застерігав польського короля Яна Казимира, що Богдан Хмельницький має союз з Ордою, що простий український люд дуже ненавидить панів і в будь-яку мить готовий до війни. Саме Адам Кисіль попередив короля про важкі наслідки, якщо Військо Запорозьке піде під протекторат Москви. В тому ж 1650 році сенатор просив Яна Казимира, аби він змусив шляхтичів не переслідувати козацтво та повсталих селян. Наостанок Адам Кисіль додавав: «Я тут, ризикуючи життям, несу весь тягар, а пани, що в тилу, нехай мене пошкодують, тобто нехай не видирають у хлопа все, що він має за душею».
Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія та «Я»