Обірвана надія

Часто фотографія (особливо — талановита) слів не потребує. Більш того, вона буває виразнішою, красномовнішою і точнішою за них. Тому й фото Юрія Вернигора «Оленка» ми представили на виставці «Дня», яка відбувалася минулого тижня в Українському домі, без пояснень. Ця юна дівчина, яка, попри біль, стала втіленням боротьби проти жорстоких недуг і любові до життя, чарівливості та доброти, і так нікого не залишила байдужим (журі присудило Юрію один із заохочувальних призів, а глядачі поставили на друге місце у визначенні своїх симпатій). І все ж саме щодо цієї роботи задавали найбільшу кількість запитань: яка історія фото?

Ми ризикнули її розповісти зі слів автора знімка, негатив якого тривалий час зберігався в майстерні фотографа. І можливо, так би і не з’явився на світ, якби не наш фотоконкурс. Це фото 18-річної Віки Ткаленко Юрій Вернигора зробив в Інституті онкології на прохання її матері. Вона й розповіла Юрію історію доньки.

У дівчини виявили пухлину на руці. В Сімферополі, де проживала Віка, лікарі не змогли допомогти. Тоді мати повезла дочку до московського професора. Але операція, яку зробив учень тамтешнього світила, лише погіршила ситуацію Мати дівчини подалася до Франції, де мешкає Вікина сестра. «Можливо, там, — думала вона, — змогли б допомогти...» Напевне допомогли б, та за гроші, яких не було... Тому подались із Вікою в Інститут онкології, що в столиці. Куди й прийшов Юрій Вернигор фотографувати Віку. На той час їй уже ампутували руку, бо, казали лікарі: альтернатив не було...

Юрій Вернигор зробив декілька знімків. Згодом віддав Віці всі фотовідбитки, крім одного, що через деякий час потрапив на фотоконкурс «Дня». «Коли фотографував Віку, відразу ж виникла асоціація із картиною Віктора Васнецова — «Альонушка», розповідає автор. — Тому й назвав цю фотороботу «Оленка».

Віка ще деякий час провела в лікарні. Там, за розповіддю Вернигора, дівчина не впадала у відчай. Її підтримував Михайло, шістнадцятирічний хлопчина, який опинився в Інституті онкології з-за саркоми ноги. Вони з Вікою познайомились, і з того часу ходили всюди разом. Казали поміж собою, що у них на двох «три руки і три ноги». Мріяли, коли вийдуть з лікарні, куплять протези і обов’язково повінчаються. «Такі у них були перші світлі почуття...» — веде далі Юрій Вернигор. Виписались із лікарні майже одночасно. Віка й Михайло повернулись кожен до себе додому. Листувались. Проте скоро Віки не стало. Невдовзі ховали й Михайла...

Щогодини від раку помирають десятеро українців. Ще двадцятьом повідомляють про те, що в них злоякісна пухлина. Якщо інтерпретувати ці дані в офіційну статистику, то щорічно від онкологічних захворювань в Україні помирають майже 100 тисяч чоловік. Із них третина — працездатного віку. За розрахунками фахівців, до 2020-го діагноз «злоякісне новоутворення» ставитимуть 200 тисячам українців на рік. Що й казати, вже зараз, лише за даними канцреєстру, з «онкологією» живе кожна шоста жінка та кожен четвертий чоловік.

За даними НДІ гігієни та медичної екології, в 85% випадків рак викликають чинники навколишнього середовища. Водночас протягом останніх 30 років загазованість магістралей зросла в 2,5—4 рази. Дві третини українців п’ють дніпровську воду, забруднену солями важких металів і гербіцидами. Як стверджують учені, її хлорування лише сприяє утворенню канцерогенних і мутагенних домішок. Вирощені на забруднених територіях овочі та фрукти, рясно «вигодувані» азотистими добривами, також роблять свій внесок у зростання онкозахворювань. Не кажучи вже про радіацію, яка викликала спалах раку щитовидної залози.

На цьому тлі не викликає здивування той факт, що «Онкологія» — одна з наймасштабніших у фінансовому плані програм охорони здоров’я. На придбання медикаментів минулого року було виділено 105 млн. грн., а на обладнання — 9 мільйонів. Наступного року витрати планують збільшити ще. Але в будь-якому разі, за оцінками МОЗ, щоб задовольнити потреби сфери, потрібно ні багато ні мало — 300 мільйонів гривень. Якщо ж урахувати середню вартість лікування онкохворого, його діагностику та реабілітацію (15 тис. грн., а онкогематологічних хворих — 60 тис грн.), — необхідно 3 млрд. гривень на рік. Іншими словами — половину бюджету охорони здоров’я. Тому в 2003-му навіть за 100-вiдсоткового фінансування «Онкології» українці зі своєї кишені заплатили в чотири рази більше, ніж держава.

Утім, справа не лише в грошах — не є таємницею, що лікувати за свій рахунок хворих на рак не в змозі жодна, навіть найбагатша, країна у світі. Проблема в тому, що в Україні не поспішають іти до лікаря, а останні додатково (особливо в сільській місцевості) ще й не завжди можуть відрізнити «ракові» симптоми від звичайного нездужання. У Німеччині, наприклад, вважається нормою раз на три роки ретельно обстежити систему травлення, легені — щороку. А в нас, як сказав раніше «Дню» хірург-онколог Євген Браун, на діагностику йдуть щонайбільше раз на п’ять років. Не дай Боже рак — одразу кидаються до народних цілителів. Тим часом момент, коли ще можна допомогти, втрачається...

Крім того, в Україні існують проблеми, так би мовити, організаційного характеру. На тлі такої плачевної статистики досі відсутні стандарти лікування онкологічних хворих. На тих самих парламентських слуханнях завідувач кафедри онкології Національного медичного університету ім. О. Богомольця, доктор медичних наук Ігор Щепотін наголосив, що коли йдеться про держзакупівлю препаратів для безкоштовного лікування, співвідношення «ціна — якість» часто до уваги не береться. Чимало нарікань звучало й стосовно рішень про тендерні закупівлі медикаментів. Більше того, лише 30% хворих на рак отримують в Україні спеціалізовану допомогу. А обладнання, в чому признається міністр охорони здоров’я Андрій Підаєв, застаріло настільки, що стає небезпечним для здоров’я як пацієнтів, так і медичного персоналу.