Авторитет і рейтинг

Спостерігаючи за тим, як працюють ліктями претенденти, що товпляться в черзі на єдиного кандидата від влади, як рейтинг окремих членів уряду зростає прямо пропорційно зростанню цін на основний продукт харчування — хліб (хоча за логікою має бути навпаки), мимовільно згадую старий студентський анекдот. Дуже старий, ще з тих часів, коли університет у Києві був лише один. Сенс анекдоту полягає в тiм, що на конференції викладачі університету цікавляться у викладачів технікуму, як може вийти, що до університету добирають найсильніших; у технікуми вступають ті, хто не зміг вступити до університету, а середній бал студентів університету нижчий за середній бал учнів технікуму. Вся таємниця полягає в постановці питання, пояснили викладачі технікуму. Якщо ви бажаєте запитати студента, чим вимірюється сила струму, то ви його так і запитуєте, а ми натомість запитуємо: «Чи не амперметром вимірюється сила струму?» Тому до рейтингів, що публікуються, я ставлюся завше з часткою гумору, причому ця частка коливається від 50 до 99,9%, залежно від постановки запитання.

Декілька днів тому один із телеканалів представив глядачам унікальний матеріал, у якому твердилося, що в лідируючій трійці політиків, довіра до яких поменшала, перебуває Євген Марчук. Я можу зрозуміти зменшення довіри до уряду, який демонструє нам унікальні можливості щодо подолання проблем: сьогодні приймає ухвалу, створюючи проблеми, завтра — успішно вирішує проблеми, скасовуючи власні ухвали. Можна зрозуміти зменшення довіри до кризових технологій, застосування яких завдало авторитетові держави набагато більше шкоди, аніж отримана від них користь.

Але я вже забув, коли останнього разу бачив Євгена Кириловича на екрані телевізора. Навіть коли він проводив найскладніші переговори з представниками США і НАТО, повідомлення про це були гранично короткими. У той же час подіям набагато менш значущим приділялася величезна увага. Викликає здивування, що один із найсильніших українських політиків, спроможний відстоювати інтереси держави як на зовнішній арені, так і на внутрішній, практично не згадується на сторінках більшості друкованих видань. В одній із газет образно було сказано, що Євген Марчук поки що перебуває «в засідці». Я не можу погодитися з подібним твердженням, оскільки вважаю, що Євген Марчук перебуває на передньому краї політичної передової. Вважаю його внесок до нормалізації відносин нашої держави з провідними країнами світу вельми значним, а його зусилля щодо реформування української армії та приведення її до стандартів високорозвинених держав — набагато важливiшими, аніж внутрішня політична тусовка різних фінансово-промислових груп зі спробами відірвати в конкурентів черговий ласий шматок спільного пирога. Але на війні як на війні: одні на передовій здобувають перемогу, інші — в тилу складають списки нагороджених...