Реконструкція «божевільні»

Слово «реформування», що ось уже 13 років незмінно лунає, коли згадують вітчизняну охорону здоров’я, у випадку з психіатрією набуває особливої ваги. Про те, що на зміни тут, м’яко кажучи, чекали задовго, свідчить багато що: насамперед, психіатрією продовжують зловживати. Тільки за 2001 рік в Асоціацію психіатрів України надійшло 1402 звернення, в яких описуються факти постановки помилкових діагнозів і ігнорування інтересів психічно хворих. В основному, як вказують звіти Асоціації, камінь спотикання — майнове питання. Родича, як правило, «роблять» недієздатним, а в цей момент окуповують квартиру. Бували випадки, коли так званий недієздатний опинявся без прописки, внаслідок чого не міг отримати пенсію або стати на чергу в будинок-інтернат.

На підставі кількості звернень в Асоціації психіатрів роблять висновок, що незважаючи на наявність цивілізованого і гуманного закону, права психічно хворих (сюди належать і штучно записані в ці лави люди) порушують часто. Кваліфікованої соціальної допомоги їм не надають, опікунські ради займаються своєю справою далеко не завжди так, як того хотілося б. А в судах бракує експертів, що мають досвід у розгляді таких специфічних справ.

Словом, щось треба робити. І ці питання обговорювали лікарі цього профілю, що з’їхалися на науково-практичну конференцію «Реалії української психіатрії». Щоправда, говорили вони все більше про лікування і показники захворюваності, ніж про правові питання. Що і зрозуміло: навіть змальована офіційною статистикою картина не додає оптимізму. В Україні найбільш обтяжливими для суспільства, після ішемічної хвороби серця, стають самогубства і психічні розлади. У той же час в поле зору психіатра потрапляє лише 10% від тих, кому це було б потрібне. Тільки з 2000 року офіційна медична статистика відкрила карти: скільки хворих у нас перебувають на диспансерному і скільки на консультативному обліку. На той момент (вважається, що ці цифри докорінно не змінилися) в диспансері перебувало близько 858 тисяч осіб, на консультативному обліку — 332 тисячі, а просто лікувалися у психіатра — 83 тис. 830 осіб. Щодо психічного здоров’я українців загалом, то, за даними НДІ соціальної і судової психіатрії і наркології, на 100 тисяч населення припадає 2430,9 психічно хворих, що хай не набагато, але перевищує показники початку 90-х років.

Що стосується причин розладів, то в думках вітчизняних психіатрів є розбіжності. З одного боку, лікарі стверджують, що незалежно від добробуту країни, в будь-якому суспільстві є до 6% людей, що страждають на психічні захворювання. Це підтверджують і дані зарубіжних психіатричних служб. Наприклад, у США різного роду психічні розлади — у 44 млн. чоловік. І витрати на медичну допомогу, пов’язану з психічними захворюваннями, на початку 90-х там становили 63 млрд. доларів.

З iншого боку, вважається, що у тих, хто пережив етап історичного реформування, проблеми з психічним здоров’ям проявляються гостріше. Нехай в цьому випадку не йдеться про серйозні психічні патології, але в той же час «діагнози», які ставлять сьогодні — криза ідентичності, культуральний шок, перманентний стрес, — на душевному здоров’ї все ж позначаються. Наприклад, на думку психіатра Володимира Абрамова, зростає алкоголізм, наркоманія і загальна депресивність. Офіційна статистика МОЗ, за його словами, не може відображати істинного стану справ у зв’язку з тим, що оперує тільки «врахованою» патологією. Не беручи до уваги той факт, що багато психічно хворих «розчиняються» в лікарнях загального профілю. А отже, реальна кількість людей, що мають проблеми з психічним здоров’ям, може досягати в Україні 14 млн.

А втім, залишмо кількісні показники і повернiмося до якості лікування. Як відомо, ухваливши закон «Про психіатричну допомогу», Україна визначила курс на удосконалення цієї сфери охорони здоров’я. З приводу цього документа виникало чимало дискусій — насамперед вони торкалися пункту, що хворий може самостійно вибирати, лікуватися йому в стаціонарі чи ні. Товариство батьків душевнохворих у зв’язку з цим прогнозувало загрозу безпеки. Мовляв, будучи не в змозі приймати рішення, психічно хворі блукатимуть по вулицях. І за статистикою, лише 4% з них добровільно звертаються до психіатрів. Раніше в інтерв’ю «Дню» головний лікар київського центру психічного здоров’я Віталій Лісовенко говорив, що 95% людей без певного місця проживання страждає тими або іншими психічними розладами. Але в той же час ситуацію, коли будь-хто, поглянувши на бомжа, викликав відповідні служби, можна порівняти з роздiлом фантастичної книги. А крім того, навряд чи такий контингент добровільно піде за людьми в білих халатах.

Сьогодні начальник відділу охорони психічного здоров’я Головного управління охорони здоров’я і медичного забезпечення Києва Юрій Юдін говорить про те, що закон, хоч і не без недоліків, проте цивілізований. Примусово госпіталізувати в усьому світі, а тепер і у нас, можна лише в тому разі, якщо хворий є небезпечним для оточуючих. Крім того, зараз в українській психіатрії, як, проте, і в медицині загалом, постало питання реорганізації. Тобто зменшення кількості ліжок і переводу хворих, які не потребують стаціонару, на амбулаторне лікування. Останнім часом задумане реалізують: кількість ліжок зменшилась на 30%, а кошти, що вивільнилися, спрямовані на забезпечення медикаментами.

Варто сказати, що практика ця є загальноєвропейською. За всіма стандартами надання медичної допомоги, амбулаторна має превалювати над стаціонарною, первинна — над спеціалізованою, а профілактика — лікуванням. В Україні ж на перехідному етапі постали труднощі. За словами завідувачки кафедри соціальної медицини, організації і управління охорони здоров’я Дніпропетровської медичної академії Валерії Лехан, скорочення ліжок в психіатричних лікарнях має супроводжувати активна робота центрів допомоги душевнохворим. Сьогодні ж соціальні служби лише роблять перші кроки в цьому напрямі. Штатних соціальних працівників з вищою освітою в системі охорони здоров’я немає, а допомога, що надається, подібна діяльності бюро добрих послуг — вони доправляють продукти і ліки.

Правда, існує сьогодні й інша проблема, а саме — розбрід і хитання у поглядах психіатрів. Далеко не всі згодні з тим, що кількість ліжок треба зменшувати і, як розповідає президент Асоціації психіатрів України Віктор Шумлянський, нерідко головні лікарі гордо розказують про те, що добудовують нові лікувальні корпуси у своїх лікарнях. Крім того, виникають і вже традиційні для України питання: куди діваються гроші, що вивільнилися від скорочення ліжок...

Проте міжнарод ні експерти зміни в українській психіатрії оцінюють як просування в потрібному напрямі. У доповіді ВОЗ, присвяченій психічному здоров’ю, йшлося про те, що час забути про великі психіатричні лікарні, а натомість надавати допомогу за місцем проживання і створювати відділення в лікарнях загального профілю. З цим, у принципі, згодні і в Україні. Отже, мабуть, питання лише у часі.