«Російська система влади сама породжує конфлікти»

— Як би ви охарактеризували нинішню думську кампанію — як кампанію програм, іміджів, грошей, близькості з владою?

— Думська кампанія — це передусім спроба легітимації нового парламенту. Жодної особливої інтриги в цій кампанії немає, оскільки нова Дума нагадуватиме колишню. Ця кампанія покаже, наскільки російський політичний клас, російська політика є керованими. Моя думка — весь владний процес у Росії вельми керований.

Можу припустити, що основні партії, які присутні в Думі нинішнього скликання, будуть присутні і в її новому складі. Отже, в ній буде пропрезидентська більшість, буде Компартія, партія Жириновського, а також принаймні одна, можливо, дві ліберально-демократичні партії. Інтрига в цій кампанії лише одна — цікаво побачити, скільки голосів отримає «Единая Россия» — партія, яку створювали та якою маніпулюють представники старої єльцинської «сім’ї», — та скільки голосів отримають так звана Народна партія, «Родина», блок Миронова — Селезньова, — які створювала путінська команда. Результати виборів покажуть, яка «сім’я» майстерніша в управлінні політичним процесом.

— Ви говорили про справу ЮКОСа як про «системну пастку», до якої втрапили і Ходорковський, і Путін. Коли ця пастка може спрацювати знову і хто наступний у ній опиниться?

— Проблема не в Ходорковському, про якого пише преса й досі говорить Захід. Ходорковський просто витяг карту з карткового будиночка. Якщо ти витягуєш карту, весь будиночок розвалюється. Ходорковський скинув покривало з конструкції російської будівлі — і виявилася серйозна політична криза. Ця криза сталася б і без Ходорковського. Тому будь-яка нова подія — когось запроторять до в’язниці, когось виженуть, а то й просто збіг обставин, — може знову викликати в Росії політичну кризу. Чому? Тому що сама система відтворює постійні конфлікти. І основний конфлікт — між персоніфікованою владою, що належить одній людині, яка стоїть над системою, над суспільством. Ім’я цієї людини — Президент. Ним може бути Путін, Іванов, Петров… Проблема — в суперечності між цією персоніфікованою владою і способом, яким цю владу формують, тобто виборами. Фактично, цей конфлікт — між персоніфікованою владою і виборами — стрясав і єльцинську владу.

Ще одне джерело конфлікту — це той спосіб, яким російська влада себе відтворює. Так само себе відтворює і влада у низці інших незалежних держав. Спочатку призначають спадкоємця, потім цього спадкоємця легітимують через вибори. Але для того, щоб спадкоємець почувався впевнено і мав повну легітимність, він має після того, як його оберуть і він влаштується в Кремлі, ліквідувати, «зачистити» попередню політичну команду, що завжди супроводжується конфліктами й потрясіннями. Таким чином російська система влади сама породжує всі ці конфлікти.

— Що означає черговий галас у Думі навколо Анатолія Чубайса? Яка доля його чекає?

— Чубайс — сильний політичний гравець. У 1996 році він допоміг переобратися Єльцину. Він людина, яка здатна створити групу опозиції, частину політичного класу, що опонуватиме майбутньому або нинішньому президенту. Тому таку велику увагу приділяють Чубайсу. Всі дивляться: піде він на вибори чи не піде, а якщо піде, наскільки вдалою виявиться його опозиція, чи зможе він перевернути колесо фортуни для Путіна, чи не зможе. Цим і пояснюється вся увага до нього.

— В Україні Чубайс останнім часом асоціюється не тільки з РАТ «ЕЭС России», а й із доктриною «ліберальної імперії». Беручи до уваги також історію в Керченській протоці, виникає запитання: наскільки для Росії сьогодні актуальна ідея реінтеграції пострадянського простору — як інструмент передвиборних технологій і не тільки? Наскільки це потрібне Росії?

— Я думаю, що Чубайс шукав якийсь дзвінкий термін. Він вигадав «ліберальну імперію». Або хтось її вигадав для нього. Думаю також, що Чубайс і Союз правих сил намагалися знайти якийсь слоган, щоб привабити державницьку частину російського електорату. Якщо говорити серйозно, то я не думаю, що нинішній президент, а тим більше який-небудь інший російський політик матимуть особливо серйозні експансіоністські пориви. У Росії дуже багато внутрішніх проблем, над якими вона повинна думати. У Росії немає ресурсів для того, щоб задивлятися за свої кордони. Тому я не передбачаю якихось насправді серйозних експансіоністських планів. З іншого боку, риторику, державницьку або експансіоністську, можуть використовувати певні політичні сили в передвиборній боротьбі або просто для самовираження. Це зрозуміло —лише дванадцять років минуло після падіння імперії. Проте основна частина російської політичної еліти досить прагматична.

А що стосується великого російського бізнесу, який iде в Україну, в інші республіки — він ітиме, намагатиметься купувати підприємства, здобувати ресурси тощо. У принципі, в цьому він конкуруватиме із західним бізнесом. Інша річ, чи буде Москва політично підтримувати цей бізнес і як це робитиме. Якщо вона не підтримуватиме бізнес агресивно — це буде нормально, це те, що відбувається в усьому світі. До нас іде західний бізнес і бореться за контроль над російськими нафтовими ресурсами — і це нормально.