Тіньова інтеграція

Нещодавні дискусії навколо Єдиного економічного простору та газопровідного консорціуму з Росією навряд чи могли когось здивувати. З наближенням виборів націонал-демократи поповнюють свою казну за допомогою західної української діаспори, а можновладці — за допомогою братів-слов’ян на сході. І те й друге є однаково незаконним, але за необхідності закони порушують, особливо в колишньому Радянському Союзі, який, по суті, був системою, вимоги якої було неможливо виконати, не порушуючи її ж правил. Тож практично кожен був і залишається у чомусь винним.

Єдиний економічний простір викликав подив багатьох в Євросоюзі, оскільки Україна, очевидно, не може інтегруватися одночасно в Європу та Євразію. Однак, з огляду на те, скільки вигод можна отримати від цього союзу (Росія не хоче, щоб Україна купувала в неї нафту та газ за цінами, які платять самі росіяни, або продавала свою металопродукцію за цінами, котрі можуть засмутити їхніх російських конкурентів), це питання залишається дискусійним.

Набагато більшу стурбованість має викликати здача в оренду газопроводу «Союз» російському Газпрому. Енергоресурси швидко перетворюються на суть геополітики ХХI століття, і контроль над засобами їх транспортування на території України життєво важливий для майбутнього країни. До того ж енергетичний сектор вже давно завоював репутацію найбільш корумпованого. Через українське законодавство, зокрема закони про відповідальність за поширення наклепу, не все можна опублікувати тут, але ми можемо порадити читачеві звернутися до Інтернету. Публікація RFE/RL «Корупція і нагляд за тероризмом» (http://www.rferl.org/corruptionwatch) розповідає про тих, хто був залучений до цієї оборудки з української сторони. У ній міститься низка обвинувачень, які неможливо підтвердити і таким чином задовольнити вимоги закону, але читачу надається можливість робити висновки самостійно.

Річ у тім, що українська організація, яка має вкрай сумнівну репутацію, приймає стратегічні рішення, з наслідками яких Україні доведеться мати справу ще довгий час. Справді, схоже, існує план побудувати газопровід, який збільшить транзитні потужності України до вже існуючого рівня, а німців притримують осторонь, поки місцеві тіньовики домовляться про деталі, після чого покличуть добродійників-інвесторів, щоб фінансувати підприємство, яке контролюватиметься і приноситиме прибутки — знову ж місцевим тіньовикам. Ця схема не є новою в планах України залучити інвестиції. Схоже, що ті, хто відповідає за інвестиції, нездатні зрозуміти, чому в таких умовах весь світ не вишикувався в чергу біля їхніх дверей, щоб дати їм гроші. Чи то автор дуже критичний, чи то тут і справді щось не так?