Хто там хитає лівою?

Протягом останніх тижнів уряд, місцева влада, а також силові структури займалися здебільшого тим, щоб залагодити наслідки так званої продовольчої кризи та повернути до травневого рівня ціни на хліб, крупи й макаронні вироби. Можна припустити, що все це робилося не без урахування майбутніх виборів, тобто насамперед з політичних міркувань. Процес зниження, схоже, зрушив, хоч до кінця ще не доведений. І тут, цього разу вже явно не зернові, але, швидше за все, також монополісти, вирішили (вже вдруге) порушити питання про ще один ривок цін — тепер уже газових. Національна комісія з регулювання електроенергетики звернулася до уряду за дозволом підвищити ціну на газ для населення на 13% (у першому її зверненні йшлося про 25%), довівши її з нинішніх 185 гривень за тисячу кубометрів (без лічильників — 190 гривень, з лічильниками — 175) до 210 гривень. У комісії вважають, що таке підвищення є необхідним, оскільки тарифи на газ для населення не переглядалися з 1999 року, а витрати видобувних і газотранспортних компаній зросли.

«Тарифи (на транспортування газу) щонайменше половини облгазів треба підвищувати», — обґрунтувало позицію НКРЕ, а точніше — газових монополістів, джерело у НКРЕ. За його словами, пропозиції комісії має розглянути урядовий комітет із питань промислової політики та паливно-енергетичного комплексу, очолюваний віце-прем’єром Віталієм Гайдуком. Він же має дозволити й підвищення тарифу на транспортування газу (з нинішніх 52,5 гривень за тисячу кубометрів).

Тим часом ще у березні голова правління НАК «Нафтогаз України» Юрій Бойко заявляв, що компанія пропонує уряду підвищити ціни газу для промисловості, бюджетних організацій та теплових котелень, щоб збільшити інвестиції у видобуток газу. Очевидно, ця пропозиція не пройшла, оскільки саме за рахунок високих цін для промисловості, а отже — на шкоду її конкурентоспроможності, й підтримують низькі ціни на газ для населення. Не виключено, що ця пропозиція й подавалася саме з надією на економічно вмотивовану відмову. Ознайомившись із нею, газовий монополіст, яким, по суті, і є «Нафтогаз України», отримав підстави, щоб зробити другий підхід до цього питання: зазирнути в кишеню населення. Тим більше, що у пресі широко висвітлювалися дані про зростання середньої зарплати й зниження до 13% прибуткового податку з фізичних осіб.

Проте в облгазах, на благо яких, нібито, й планується це підвищення, на нього особливих надій не покладають. Близьке до них джерело сказало «Дню», що сьогодні населення здебільшого платить за газ вчасно, а ось після підвищення тарифу ситуація може змінитися. Водночас, за його словами, багато газопроводів знаходяться у жахливому стані, а грошей для їх ремонту та безаварійної експлуатації бракує. За нинішніх цін для населення і бюджетних організацій газовики мають близько мільярда гривень збитків на рік, які ледь перекриваються іншими видами діяльності. В європейських країнах газові тарифи для споживачів набагато вищі за українські (від $100 до $140), однак при цьому середня місячна зарплата в Україні дорівнює тижневій зарплаті у розвинутих країнах. Разом з тим, джерело вважає, що приблизно 12% неплатників — власників або орендарів житла — небідні люди, і саме їхні борги є для газовиків однією із головних проблем.

В Антимонопольному комітеті, куди «День» звернувся за коментарями, наголосили, що НКРЕ має право сама приймати рішення про підвищення тарифів в енергетиці і в цьому випадку просить дозволу уряду виключно у зв’язку з політичним значенням тарифного питання. Разом із тим, борці за конкурентне середовище зазначають, що тарифному процесу у країні бракує прозорості. На їхню думку, населення має знати, що пільгові тарифи — це не норма, а лише певний і непостійний компенсатор, який може змінюватися відповідно до ситуації. Проте АМК має претензії й до монополістів. Зокрема, у першому дослідницькому управлінні комітету «Дню» повідомили, що є чимало фактів, коли енергетики та комунальники відносять свої досить значні витрати на соціальні цілі не на прибуток, а на собівартість послуг, тобто закладають їх у свої тарифи, по суті змушуючи споживачів оплачувати пільги для працівників цих підприємств.

Отже, перед підвищенням тарифів добре було б доповісти громадськості, що подібні факти усунуто. Та й до розробки тарифiв, як зазначають в АМК, потрібно залучати громадські організації, які мають кваліфікованих фахівців, здатних розібратися в цьому питанні. Але тут є пряме запитання й до НКРЕ. Чому для ініціювання нового стрибка обрано саме той момент, коли уряд щойно погасив сплеск стурбованості, пов’язаної з хлібними цінами? Кому подобається розхитувати наш човен?