Головний інвестор Буковини
Сільське весілля суттєво різниться від весілля міського. Думаю, цього ніхто не буде заперечувати. У селі — це завжди гучне театралізоване дійство. Важко уявити на сільському весіллі незадоволену, вкрай роздратовану людину. Настрій у всіх чудовий. Нещодавно довелось і мені побувати на весіллі в одному з буковинських сіл. Згадую цю подію часто і згадую із сумом. Чоловіки танцювали... в основному, з чоловіками.
Переважна частина жіноцтва була на заробітках за кордоном. Найяскравішим прикладом «закордонного» заробітчанства в моїй Чернівецькій області є селище Берегомет. 40 відсотків його працездатного населення перебуває на заробітках за кордоном. І це не унікальний випадок. З 918 тисяч наявного населення області близько 150 тисяч працюють за кордоном. Це за неофіційною статистикою, бо офіційної ніхто не веде — практично всі заробітчани виїхали, правдами-неправдами отримавши візи, через родичів і друзів знайшли роботу. Тепер для їхніх родин той заробіток — основний «хліб», і не лише для них. Знову таки, за неофіційними даними комерційних банків області, за минулий 2002 рік приватні особи надіслали на Буковину близько $55 млн., в той час як загальний обсяг іноземних інвестицій в економіку Чернівецької області за всі роки незалежності до 1 січня 2003 року становив $15,38 млн.
Дипломовані фахівці їдуть, бо не можуть заробити на батьківщині: немає роботи або запропонована зарплата не задовольняє найелементарніших потреб. За даними обласного управління статистики, загальноекономічний рівень безробіття в Чернівецькій області найвищий в Україні. Станом на 1 січня 2003 року зареєстроване безробіття становить 6,6 відсотка, а за методологією Міжнародної організації праці за 9 місяців 2002 року — 14,6 відсотка (по Україні в цілому — 9,8). Середньомісячна зарплата у 2002 році була на рівні 271 гривні, а в сільському господарстві — 130 гривень. Це в той час як чинним законодавством визначено мінімальну зарплату 165 гривень, а прожитковий мінімум для однієї особи — 342 гривні на місяць. Тож все більше моїх земляків розуміє, що, миючи посуд в італійській піцерії, можна заробити за місяць стільки ж, як за рік, працюючи вчителем в чернівецькій школі.
«Моя донька вступає до вузу, в будинку вже років десять не робили ремонт, а на заводі, якщо він і запрацює, більше як 200 гривень мені ніхто не дасть, — як нам жити?», — це майже дослівний аргумент знайомої-заробітчанки. В Італії вона вже скоро рік. $300—400, які щомісяця передає своїй сім’ї, дозволяють їм поступово вирішувати матеріальні проблеми, а при бажанні відкласти щось на майбутнє.
Найбільш привабливими для наших краян у плані заробітку є Італія, Португалія, Греція, Іспанія, Росія, рідше їдуть в Англію, Ірландію, Францію. Жінки працюють покоївками, офіціантками, прибиральницями, доглядають дітей та літніх людей. Чоловіки знаходять роботу на будівництвах, дорожнiх роботах, у сфері побутового обслуговування. Середній заробіток українців становить $ 600—800 на місяць.
Серед заробітчан чимало людей з вищою освітою, але, як зауважила моя знайома, чоловік якої за конкурсом отримав престижну та високооплачувану роботу в Ірландії, «вони поважають освічених людей, але на лобі не написано, що у нас вузівські дипломи. Поза фірмою ми лише іноземці, яких сприймають дуже насторожено».
Та зрештою багатьом щастить знайти роботу. Українців цінують як працьовитих та відповідальних працівників, хоча робота за спеціальнiстю — рідкість, та й зарплата на порядок нижча, ніж у місцевих робітників. Але якщо говорити про «щасливі історії», пригадую доволі цікавий випадок, про який розповів сам його герой.
Чернівецький музикант, який завжди отримував від своєї роботи моральне та естетичне задоволення (матеріального вона не приносила вже давно), вирішив поїхати на заробітки до Англії. Те, що йому це вдалось, він сприйняв як подарунок долі, а роботу прибиральника в кафе — майже за щастя. Лондонський вечір певно навіяв на нього ностальгійні почуття, і він сів за фортепіано у спорожнілому кафе... За декілька секунд на звуки музики вибіг спантеличений господар. Він навіть уявити не міг, що мовчазний чоловік, що вправно користується шваброю і ганчіркою, ще більш віртуозно володіє музичним інструментом. Відтоді його обов’язки змінились — щовечора його гра милувала слух відвідувачів, відчутно також збільшились і його прибутки.
Але часто ціна грошей — родинний затишок: від’їзд на заробітки одного з подружжя часто стає причиною розлучень, за неофіційними даними, у 70 відсотків від загальної їх кількості. Часто на заробітки їдуть саме жінки, вони роками працюють за кордоном, пересилають додому гроші, а їхнi чоловіки звикають бути «нахлібниками», нерідко витрачають зароблене дружиною на спиртне і подруг. Такий же спосіб життя вони хочуть вести і після приїзду «законної половини», але вона не бажає з цим миритись, а результатом стає розлучення. Важко сприймають відсутність матері діти, особливо підлітки.
Чимало жінок, які тривалий час працюють за кордоном, знаходять там свою долю і повертаються сюди лише, щоб розлучитись з чоловіком і забрати дітей. Нещодавно на зустрічі з журналістами керівники обласного відділу з питань опіки і піклування та служби у справах неповнолітніх розповіли про вражаючий випадок: для того, щоб забрати дитину за кордон, матері потрібна згода батька, тож один підприємливий татусь вирішив... «продати» такий дозвіл, запросивши у колишньої дружини за рідну дитину $ 20 тисяч. Зараз триває процедура позбавлення його батьківських прав, але такі випадки не поодинокі.
І ще. Повертаються не всі... Про це боляче говорити, але щороку зростає кількість людей, для яких заробітки закінчились трагічно. За даними відділу паспортної, реєстраційної та міграційної роботи УМВС України в Чернівецькій області, торiк році за кордоном загинуло 33 буковинці — це офіційно. Надійшли також неофіційні повідомлення про смерть ще десятьох людей. А вже з початку нинішнього року за три місяці загинуло 19 осіб, ще на двох немає підтверджуючих документів. Хто вони? Перед очима скупа офіційна інформація за цей рік. Найстарша загибла — 1947 року народження, наймолодшому 4 квітня виповнилось би 25... Серед тих, чиї прізвища у страшному списку — 3 жінки. В графі причини смерті вказано: «раптово помер», «помер в лікарні», «причина смерті не зазначена», «загинув від черепно-мозкової травми внаслідок падіння з верхнього поверху», «помер за невідомих обставин», «попав під трамвай» і тому подібне. І марно сподіватись, що хтось колись дізнається, як воно було насправді.
Коли я зайшла до кабінету заступника начальника відділу паспортної, реєстраційної та еміграційної роботи УМВС України в Чернівецькій області Володимира Мрачковського, там саме знаходилась молода жінка, яка писала заяву. Як з’ясувалось, вона просила надати допомогу у встановленні місця поховання свого чоловіка, який працював в Італії, навіть невідомо де конкретно. Знає лише, що його тіло кремували і поховали десь там — в чужій землі...
Заробітчанство можна оцінити по-різному: з одного боку, працювати за кордоном їдуть люди, які, не чекаючи милості від держави, вирішують свої матеріальні проблеми, зароблені ними кошти надходять в Україну, вкладаються в освіту дітей, будівництво, розвиток малого і середнього бізнесу, і обсяги цих капіталовкладень більш ніж солідні. Але, може, подивитись на проблему під іншим кутом зору? Трудову еміграцію з України все частіше називають національною трагедією, мільйони молодих талановитих українців віддають свої знання, вміння і розум на службу іншим державам і суспільствам. Все більше їх не бажають повертатись взагалі. Збитковий «експорт».
