Гру закiнчено
Посол при ООН Мухаммед Аль-Дурі став першою офіційною особою Іраку, хто визнав завершення війни. «Гру закінчено, і я сподіваюся, що мир знову запанує. Сподіваюсь, в іракців буде щасливе життя», — заявив дипломат. Такою була його реакція на захоплення американськими військами Багдада. Останню символічну крапку в збройному протистоянні поставило скинення з постаменту пам’ятника Саддамові Хусейну. Про кінець війни не говорять, щоправда, самі її ініціатори — США і Британія. Проте у такий спосіб вони, швидше, перестраховуються на випадок непередбачених обставин.
Більшість аналітиків погоджуються: зі взяттям Багдада можна говорити про завершення війни як такої. Керівництво країни невідомо де, армія фактично не чинить опору, чимало міст почали переходити під контроль коаліції без бою. За розповідями очевидців, іракське населення з ентузіазмом сприйняло повалення Хусейна, а тому мало хто вірить у партизанську війну, керовану Саддамом. Насамперед тому, що для її проведення необхідна підтримка ззовні, яку навряд чи хто надаватиме можливим іракським повстанцям. Не виключаються поодинокі акції спротиву, однак вони, за прогнозами експертів, не користуватимуться широкою підтримкою серед населення. А тому трактуватимуться як теракти, а не повномасштабна партизанська війна. Американці тепер всерйоз задумались над створенням нового уряду. Правда, тут справи йдуть не зовсім гладко. У Вашингтоні спостерігаються різкі протиріччя щодо того, як повинна працювати тимчасова адміністрація Іраку. Основні протиріччя стосуються кандидатури Ахмеда Чалабі, глави опозиційного Іракського національного конгресу, штаб-квартира якого знаходиться в Лондоні. Деякі вашингтонські політики поважають Чалабі, інші ставляться до нього з недовірою.
Американці, таким чином, домоглися свого. Режим Саддама вдалося повалити. Правда, самих вояків коаліції в Іраку сприймають далеко не як визволителів. Хоч чимало іракців справді недолюблювали і боялися свого керівництва. Арабський світ, з одного боку, мав би вітати ліквідацію саддамівського владарювання, проте тут також не все однозначно. Передовсім тому, що арабський світ довів свою неспроможність самостійно вирішувати проблеми. Якщо Саддама ненавиділи, то тільки через те, що через нього після 1991 року в регіоні Перської затоки поширився вплив Вашингтона, в країнах було розміщено американські бази. Остання війна дозволить американцям ще більше закріпитися в регіоні. Тільки те, що антиіракська кампанія добігає кінця, вочевидь, і може втішати арабів. Але, без сумніву, гіркий присмак від передвоєнних і воєнних перипетій залишиться надовго. І не тільки в арабських державах.
Банальна фраза «світ змінився» сьогодні звучить ще переконливіше. Незрозуміло поки що, як Вашингтон збирається роз’яснити світові відсутність в Іраку зброї масового знищення. Адже саме можлива її наявність і стала приводом для війни «за роззброєння». Роззброювати ж в результаті немає чого. Чи відповідатимуть американці за подібний «прокол»? Навряд чи. Немає кому давати роз’яснень. Чи порушуватимуть таке питання Франція, Росія, Німеччина? Ні. Усі більше переймаються, як би примиритися з Білим домом, щоб отримати контракти на відбудову «нового» Іраку. І в цьому є своя логіка. Адже переможців не судять...
Набіль РАШВАН, експерт з близькосхідної політики, Єгипет
Війну завершено. Головну мету досягнуто — повалено режим Саддама. Де він зараз знаходиться, нікому не відомо. За одними джерелами, його поранено. Згідно з іншими, він переховується в російському посольстві в Багдаді. Є дані, що він може знаходитися в рідному місті Тікріт. Також подейкують, що між Саддамом і американцями відбулася таємна домовленість: він залишив Ірак в обмін на безпеку себе і оточення. На доказ цьому, до речі, свідчить поява в середу в Багдаді міністра інформації. Чому американці його не захопили, хоч мали можливість? Повалення Саддама може стати уроком і сигналом для змін в інших арабських країнах. Воював з американцями в Іраку не народ, а партійці і люди, зацікавлені в збереженні режиму Саддама. Тепер США мусять докласти зусиль, аби не дозволити розколотися Іраку. Зброї масового знищення, зрозуміло, не знайдуть. Не роззброєння було головним для Вашингтона, а — Хусейн. Критикувати ж США ніхто з впливових країн не наважиться. Позиції Парижа, Москви, Берліна з іракського питання почали змінюватися на користь коаліції. Іракці на перших порах, швидше за все, підтримуватимуть нову владу. Усі стомилися від війни і постійних злиднів, спричинених санкціями. Як довго триватиме така ейфорія? Залежатиме від нового керівництва.
ДО РЕЧI
На території Іраку нараховується 2350 монументів, стел і статуй Саддама Хусейна, пише саудівська газета «Аш-Шарк Аль-Аусат». При уряді Іраку існувала дирекція монументальної пропаганди, яка займалася виготовленням і встановленням статуй лідера країни. Їй були підпорядковані майстерня в околицях Багдада, де працювали 80 скульпторів і робітників, а також спеціальні відділи у поліції, які охороняли прижиттєві пам’ятники президенту. Ці заходи були незайвими, пише газета. Так, свого часу в Басрі підліток відрубав вухо статуї Саддама і за це залишився без своїх вух. У провінції Зу-Гар кілька десятків членів місцевих племен було заарештовано та репресовано після того, як невідомі закидали пам’ятник вождю помідорами. Лише в північних провінціях Іраку не можна було побачити цих монументів — їх знищили курди. Статуя Саддама Хусейна, скинута іракцями та американськими військовослужбовцями з постаменту на площі Аль-Фірдоус у центрі Багдада, мала висоту 14 м і була відлита з бронзи в Італії минулого року. Тільки її доставка морем і страховка коштували іракській скарбниці 250 тис. доларів.
