Влада апарату — безмежна

Не щодня глава держави звертається до громадян із пропозицією висловити свою думку з такого важливого питання, як внесення змін до Конституції. Тому у тих, кому не байдужа доля своєї країни, майбутнє своїх дітей і внуків, з’явилася хороша можливість висловити свою думку щодо актуальних питань життя суспільства і держави.

Чи потрібна політична реформа? Однозначно — потрібна. Але яку реформу ми обговорюємо? Був виступ Президента України, у якому він сказав громадянам держави, що текст політичної реформи буде видано окремою брошурою, кожен зможе її купити, почитати і висловити свою думку. У суботу 5 квітня 2003 року я обійшов усі торгові точки в урядовому кварталі Києва (біля будівель Адміністрації Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів), а також на майдані Незалежності та Хрещатику з однією метою: купити обіцяну брошуру. Скрізь відповідь була однією і тією самою: нема і не було. А наші доблесні голови обладміністрацій уже давним-давно все обговорили і схвалили. Хіба вони не розуміють, що ніщо інше не може більше скомпрометувати політичну реформу, ніж загальне обговорення і схвалення того, чого ніхто не читав? Якщо не розуміють, то дуже погано, а якщо розуміють і роблять — то ще гірше. Варто главі держави було сказати, що політична реформа відбуватиметься у напрямі перетворення президентсько-парламентської республіки на парламентсько-президентську, як колишні компартійні функціонери помітно пожвавилися: «Це добре. Будемо тепер президента обирати у парламенті». Ймовірно, побачили у цьому шляху перетворення президента, якого обирає народ, на генерального секретаря, якого обирає номенклатура.

Особисто я проти перетворення президентсько-парламентської республіки на парламентсько-президентську. Нам сьогодні, як ніколи, потрібна сильна президентська влада. Події останніх років наочно показали, що в умовах жорсткої міжнародної конкуренції можливий значний тиск на країну, витримати який зможе тільки сильна влада, котра отримала мандат довіри від народу. Я не впевнений, чи змогла б влада вистояти в умовах «кольчужного скандалу», якби не було за спиною 16 млн. голосів виборців.

Нинішній склад Верховної Ради, на мій погляд, не зможе протистояти зовнішньому тиску. Як говорять самі народні депутати, у нинішньому складі парламенту понад 300 мільйонерів. Вистачить звичайного рішення районного судді якоїсь європейської країни, і завдяки досягненням інформаційних технологій банківські рахунки цих мільйонерів заблокують швидше, ніж чиновник з адміністрації по своїй «сотці» встигне зателефонувати потрібному об’єкту, щоб дати цінні вказівки. Бажаючи отримати контроль над вищим законодавчим органом держави, чиновники всіляко сприяли наповненню парламенту бізнесменами, але вони не врахували того факту, що на бізнесменів їхній капітал має значно більший вплив, ніж чиновник.

Це раніше за інших зрозуміли росіяни, тому вони відчутно усунули своїх бізнесменів від влади і наступника обрали зі спецслужб, звиклих до роботи в умовах жорсткої протидії і відносно рівновіддалених від різних кланів і угруповань. Тільки у таких умовах можна провести ефективну державну політику.

Незважаючи на численні докори в узурпації влади Президентом, я вважаю, що у нас жорсткої президентської влади немає — у нас дуже м’яка влада Президента і практично необмежена влада апарату, який отримав Президент у спадщину від старої компартійної системи.

Тому я хотів би, щоб ми замислилися над значенням двох розпоряджень Кабінету Міністрів України: № 129-р від 2 березня 1995 року про віднесення посади консультанта Президента України до третьої категорії (7, 6, 5 ранг) посад державних службовців та № 264-р про віднесення посади помічника глави Адміністрації Президента України і помічника першого заступника глави Адміністрації Президента України до другої категорії (5, 4, 3 ранг) посад державних службовців. Тобто помічник заступника глави Адміністрації може піднятися на чотири ранги вище, ніж консультант самого Президента... То чию владу встановлюють у країні подібні розпорядження?

Реформа потрібна, реформу заплановано, але провести її за необмеженої влади апарату не можна.

Пiзнiше слід визначитися з наступником, досить рівновіддаленим від різних фінансово-політичних і регіональних груп, який має вплив на силовиків і здатен втримати ситуацію у країні під контролем та забезпечити цивілізовану передачу влади і безпеку чинної влади, здатен відстоювати інтереси держави на міжнародній арені. І тільки після передачі влади і приходу нової команди перейти до другого етапу політичної реформи.

Якщо проведення політичної реформи доручити нинішньому апарату, то «успіх» гарантовано — відзвітують у кращому вигляді, але нічого не зміниться.