На курси — всією родиною
— Для етнічних німців, які є громадянами Україні (а їх за даними останнього перепису населення 33 300 чоловік), ми організовуємо різні програми і проекти. Насамперед, це мовні курси. Тобто кожний етнічний німець, який тут проживає, повинен мати можливість навчатися на майже безкоштовних курсах німецької мови. Ще один аспект нашої діяльності — культурний. Запрошуємо танцювальні і музичні колективи, також це може бути робота з дітьми. А цього місяця ми організовуємо семінар для журналістів, що пишуть для німецькомовних газет. Їх видається в Україні дві — «Світ молоді» та «Центральна німецька газета».
— Чи існує якийсь молодіжний обмін між нашими країнами?
— Звичайно. Обмін — один із наших пріоритетів. У лютому одна група з України поїхала до Німеччини, а влітку німців запрошено до Одеси. І такі поїздки — тричі на рік.
— Це обов’язково мають бути етнічні німці?
— Обов’язково. І вони мають говорити німецькою дуже гарно. А декілька молодих людей отримують вищу освіту в Німеччині.
— Це стосується професійного обміну?
— Останній пункт стосується обміну викладачами німецької мови. Тобто ті, хто приїжджає сюди, мають стосунок до викладання німецької мови. Це або студенти, або випускники педагогічних вузів.
— Приблизно така сама програма і в інших країнах СНД?
— Можливі якісь маленькі відмінності, але принципово вона така ж. Наприклад, у Росії живе 700 тисяч німців, у Казахстані — 300 тисяч, вони є майже по всьому колишньому Радянському Союзу. І навіть у Польщі.
— Це робиться для того, щоб стримати потік переселенців?
— Насамперед ми намагаємося надати підтримку тим людям, які живуть тут, щоб вони не відчували себе відокремленими. А якщо вони дуже хочуть поїхати до Німеччини, то повинні хоча б німецьку мову вивчити заздалегідь. До того ж у Німеччині у стадії розробки знаходиться закон, за яким мовний іспит мусить складати вся родина. Тому очікуємо підвищеного напливу на наші курси німецької мови.
— Явище останньої хвилі еміграції — відокремлення росіян та українців від німецького суспільства. Вони мають власне мовне середовище, навіть власні дискотеки, і навіть не намагаються інтегруватися, часто паразитуючи на дотаціях. Як це можна пояснити?
— Це проблема, на яку раніше мало звертали уваги. Це, насамперед, незнання мови тими людьми, які прибували до Німеччини. По-друге, відсутність у цих людей відповідної кваліфікації, яка дозволяла б їм працювати в Німеччині. Адже без кваліфікації можна отримати хіба що місце водія або у селянських господарствах. Але в Німеччині тільки 3% людей працюють у сільському господарстві. Потрібні спеціалісти, наприклад, з комп’ютерних технологій, техніки тощо. До того ж у нас 4 мільйони безробітних. І це велика проблема. Іноземцям без роботи важче, ніж корінним німцям.
— Що ви можете сказати щодо національної політики України?
— Поки що я не бачив негативного ставлення до німців. Вони можуть зберігати свої національні риси, говорити своєю мовою, їм цього ніхто не забороняє. Єдине, що можуть бути проблеми, наприклад, у школі — німців не так багато, щоб для них окремо відкривати школу. Співпраця з Україною в цьому плані досить-таки непогана.
— У публіцистичних програмах «Дойче велле», що йдуть у нас, майже на видно сюжетів з України. Це свідчить про те, що ми на периферії інтересу Німеччини?
— На жаль, Україна в Німеччині поки що дуже мало відома. Скажімо, брати Клички відомі, а от сама Україна — ні. Для цього й існує Гете-інститут, щоб не лише приносити сюди німецьку культуру, а нести в Німеччину культури інших країн.
