«Космонавт» за сто гривень

База Київського міського центру зайнятості сьогодні нараховує близько 17 тисяч вакансій. Це число значно перевищує кількість безробітних, які стали на облік. Чому ж попит і пропозиція в такому випадку не можуть урівноважити один одного? Виявляється, що дві третини вакансій — це вільні місця для робочих професій чи для людей без спеціальної підготовки, а серед київських безробітних близько 60% тих, хто має вищу освіту. Проте популярність вищої освіти в Україні зростає, кількість студентів і вузів збільшується і, як наслідок, збільшується потік дипломованих фахівців, до яких життя ставить все більш високі вимоги на ринку праці.

Нещодавно у Києві проводилася муніципальна виставка «Освіта, Робота, Бізнес», на яку було запрошено представників навчальних закладів України, фірм і підприємств Києва, а також представників тих структур, які надають допомогу нашим громадянам у їхньому працевлаштуванні. На виставці можна було познайомитися з переліком вакансій Києва, отримати безкоштовну юридичну консультацію відносно трудового законодавства, прямо поспілкуватися з представниками фірм і підприємств, які прийшли на виставку для підбору кадрів. Ті ж, хто прийшов на виставку, щоб визначитися куди піти вчитися, використали можливість познайомитися не тільки з ринком освітніх послуг, а й із запитаністю тих чи інших фахівців на сьогоднішньому ринку праці. Тобто вибір майбутньої спеціальності починали з вивчення можливості гарантовано отримати роботу після закінчення навчального закладу.

Однак працевлаштування за спеціальністю після закінчення вузу для багатьох є великою проблемою. Цікавий погляд на її вирішення висловив Олександр Андрейченко, директор Всеукраїнського молодіжного центру розвитку підприємництва: «Я працював із другого курсу за спеціальністю, а до часу закінчення вузу вже мав чотирирічний стаж роботи. Це дало можливість мені без особливих проблем влаштуватися на роботу саме туди, куди я хотів. Під час мого навчання у вузі багатьох викладачів роздратовувало те, що я не тільки навчався, а й працював. Але я переконаний, що, якщо студент має на меті стати гарним фахівцем і він знає, для чого йому ця спеціальність потрібна, то він все одно вивчить все необхідне для професії, навіть якщо йому через роботу доведеться і пропускати заняття. Якщо ми хочемо отримувати якісних фахівців, то систему освіти потрібно змінювати таким чином, щоб студент отримував не тільки теоретичні знання і якусь лише чисто умовну практику. Було б чудово, якби у вузах надавалася реальна можливість піти та заробити гроші за роботу за спеціальністю у вільний від навчання час.»

Своїм життєвим досвідом і деякими професійними знаннями з читачами «Дня», яких хвилює питання реалізації себе через якісну освіту, поділилися деякі учасники виставки.

ПАРАДОКСИ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ

Леонід ШАЯН, заступник директора Київського міського центру зайнятості:

— Часто роботодавці, як це не парадоксально звучить, ще самі до кінця не усвідомлюють те, що вони хочуть отримати. Іноді вимагають від молодого фахівця такої безлічі знань і умінь, які, швидше усього, для даної роботи ніколи й не потрібні. Наприклад — обов’язкове знання іноземних мов, досвід роботи 5-7 років... Адже молоді люди, які сьогодні тільки закінчують вузи, вже зараз готові по-сучасному побачити куди і як розвивати своє підприємство, вони могли б стати дуже цікавими роботодавцю, оскільки у них більш гострий погляд і більш свіже відчуття реальності та майбутнього. Я впевнений, що далеко не завжди доцільно вимагати досвід роботи. Навіщо великий за часом досвід менеджеру, маркетологу? Адже в радянський час і спеціальностей таких просто не було.

Головна ж помилка тих, хто щойно закінчив вуз і шукає роботу — це завищена самооцінка. Вони бачать рівень життя, а в Києві він досить високий, і молоді люди вимагають зарплати близько 1000 — 1500 грн. стартових. А роботодавець не заплатить великі гроші, поки не побачить реальної віддачі. Потрібно попит і пропозицію грамотно формулювати хоча б у фінансовому аспекті. По Києву середня зарплата сьогодні складає близько 650 грн. Для початку можна більше і не запитувати. Згодом для подальшого підвищення зарплати роботодавцю потрібно буде зуміти довести свою корисність у його справі.

За рік до нас у Центр звертається близько 30 тис. людей, молоді з них — 25-28%. Вдається працевлаштувати близько 40%. Юристів і економістів влаштовувати найважче, тому що їх дуже багато. Потрібні юристи дуже високої кваліфікації, а ті юристи, яких зараз так багато на ринку праці, часто не задовольняють роботодавця рівнем свого професіоналізму. Роботодавці більше цінують випускників тих вузів, де фахівців із даної спеціальності традиційно готували протягом дуже тривалого часу.

Деякі вузи прагнуть враховувати появу на ринку праці попиту на нові спеціальності в найближчому майбутньому і готують фахівців із них вже зараз. Це такі спеціальності, як захист комп’ютерної інформації, торгівельний представник, спеціальності, пов’язані з високими інформаційними технологіями у видавничій справі та в інформаційному забезпеченні в цілому. Володіння ж комп’ютером на рівні звичайного користувача — це сьогодні вже обов’язкова вимога для фахівців усіх рівнів.

НА РОБОТУ — ЯК У СІМ’Ю

Микола ГИЩАК, директор Київської молодіжної біржі праці:

— Наш клієнт — молодь до 28 років. Важко влаштовувати на роботу випускника вузу без досвіду роботи. Є таке поняття в бізнесі як ціна входження, коли пропонуються якісь нові послуги на ринок. Дізнатися скільки можуть коштувати твої послуги (з урахуванням твоїх знань і твого досвіду) можна за зіставленням заявок на дану спеціальність і вимог до претендента на такі місця. Я б радив починати працювати навіть за умовну плату для набуття досвіду роботи. Ще повинен сказати, що ніяка фірма чи організація ніколи не упустить зі свого штату дійсно кваліфікованого співробітника. Великі усталені фірми беруть до себе на роботу працівників, як у сім’ю. Шукають порядних, здатних багато працювати, які мають амбіції відносно збільшення зарплати та росту по службових сходах. До речі, про те, що ви прагнете брати більш високі планки у сфері своєї роботи та розраховуєте при цьому на підвищення зарплати, потрібно періодично нагадувати своєму начальству. Навіть якщо це і буде сприйматися спочатку несерйозно, то у підсвідомості залишиться і рано чи пізно спрацює.

Тридцять відсотків наших клієнтів — студенти Київських вузів різної форми навчання. Вони шукають підробіток у вихідні, у вільний від навчання час і в канікули. Мету при цьому ставлять різну. Одні — знайти роботу за спеціальністю, навіть не дивлячись на невелику оплату, щоб отримати досвід роботи. Інші — заробити гроші на життя, на навчання. Для другої категорії ми пропонуємо роботу на будівництві. Іноді бригада складається із групи студентів, які змінюють один одного, щоб по черзі мати можливість відвідувати заняття в навчальному закладі, а роботі приділяти по кілька днів на тиждень. Такі бригади також цінуються, оскільки люди вже знають один одного й одразу вже згуртовані, а це позитивно впливає на результат праці. Наприклад, за такою схемою працюють студенти аграрного університету. У день чистими вони можуть таким чином заробляти до 30 грн.

Студенти працюють і у вихідні, і в нічні зміни, бувають заявки і на вільний графік. Вільний графік роботи можливий у торгівлі. Така робота дає гарний життєвий досвід, оскільки вчить спілкуватися з клієнтом, укладати контракти. Такий досвід важко переоцінити. З нашої практики можна зробити висновок, що тих, хто ще до закінчення вузу мав досвід роботи навіть не за спеціальністю, беруть на роботу в першу чергу. Наші роботодавці цінують тих фахівців, які до закінчення вузу мають вже два-три роки стажу роботи з будь-якої спеціальності. Дуже важко влаштувати на роботу бухгалтера без досвіду роботи на повну зайнятість після закінчення вузу.

А відносно запитів наших клієнтів, то вони дуже різні. Для одних заробити 200 грн. за місяць — велике щастя, а для інших — це ніщо. Іноді наш клієнт завищує вартість послуг, які ним пропонуються. За рік близько десяти тисяч молодих людей звертаються до нас із проханням допомогти знайти роботу. З них влаштувати на роботу вдається близько 30%. Роботодавець завжди хоче мати космонавта, але на 100 грн.

Нашій біржі п’ять років і у своїй роботі ми використовуємо спеціальні технології з працевлаштування. Ми вчимо правильно пропонувати свої послуги та не залишатися обдуреними. Тим, хто влаштовується на роботу вперше, я б радив для початку пройти у нас тренінг.

Для успішного працевлаштування після закінчення вузу було б непогано під час проходження студентської практики підшукувати роботу за спеціальністю самостійно, тоді ця практика буде більше наближена до реалій життя. Можна буде точніше оцінити власну вартість як фахівця, щось ще підтягнути у своїх знаннях під час занять, що залишилися, у вузі, а після його закінчення пропонувати себе як кваліфікованого фахівця, який знає життя, знайомий із ринком у своєму напрямі роботи.

Із мого особистого досвіду — чим більше ти працюєш, тим більше встигаєш і в навчанні. У мене дві вищі освіти, двічі я навчався на стаціонарі й одночасно підробляв. Працював там, де тільки вдавалося влаштуватися — садівником, на кондитерській фабриці, в торгівлі. Я отримав досвід спілкування з керівництвом і співробітниками, зрозумів, яких фахівців потребує ринок. Такий досвід неможливо виміряти грошима. Серед моїх однокурсників під час навчання працювало близько 80% і робота підіймала нас на голову вище за інших студентів.

У ЗОНІ ПІДВИЩЕНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Дмитро КЛИМОК, заступник директора ТОВ «Негоціант-Союз»:

— Минув рік, як я закінчив Києво-Могилянську академію, факультет соціології, і там же дістав другу освіту — економічну. На керівній посаді працюю вже три роки. У Могилянці мені дали гарний рівень, але я трохи відійшов від чисто економічної роботи та від соціології. Зараз я керую невеликим колективом у 20 чоловік — адмініструю, управляю фінансовими потоками.

Скажу чесно, що мені не дуже подобається працювати зі студентами, я їх використовую тільки для некваліфікованої праці. З високою кваліфікацією мені потрібен тільки торгівельний представник, йому я готовий платити гарні гроші і буду створювати комфортні умови для його праці. Зараз наші вузи не випускають торгівельних представників, немає такої спеціальності. З одного боку, торгівельний представник повинен мати знання в економіці хоча б на рівні того, що просто знає, як рахується прибуток, а з другого — добре розбиратися в психології, особливо в психології впливу. Людина, яка знаходиться на перехресті цих знань, зможе викликати довіру до себе, а також зуміти грамотно пояснити економічну суть пропозиції тому, від кого залежить прийняття рішення.

Економісти та менеджери — дуже популярна у нас професія, але її представники, як правило, цінують себе більше, ніж варті насправді. Більшість вузів готують фахівців, здатних управляти фінансовим потоком у півмільйона гривень на місяць, а підприємств із таким великим фінансовим потоком небагато, отже і таких економістів у великій кількості не потрібно. Щоб управляти меншими потоками, не обов’язкові знання в такому великому обсязі, як їх дають у вузах.

Багато молодих людей п’ять років свого життя інвестують в освіту. Якщо піти вчитися на економічну спеціальність, то після закінчення потрапиш у зону високої конкуренції. Якщо ж зараз піти у вузькоспеціалізовану технологічну спеціальність, особливо пов’язану з високими технологіями чи з медициною високого рівня, яка використовує нові технології в операціях, лікуванні, пов’язану з виробництвом нових видів ліків, то потім на ринку праці не зустрінеш такої конкуренції.

Зараз Україна могла б набагато швидше розвиватися, якби у нас було більше фахівців, які могли б організовувати вітчизняне виробництво. У країні грошей вже досить багато, при грамотному веденні бізнесу розвиток виробництва можна активніше організовувати за рахунок кредиторів, банківських ресурсів, які стали дешевшими. Для розвитку виробництва зараз не вистачає не грошей, а кваліфікованих кадрів. Гарний фахівець із лінії виробничників дуже дорого коштує.

Є таке поняття — тимчасовий зазор, він становить для освіти п’ять років. І це потрібно враховувати, коли вирішуєш, куди піти вчитися. Коли я п’ять років тому вступав до вузу, дуже були популярні та запитані фахівці у сфері економіки та англійської мови. Тоді вони були королями ринку праці, їм пропонували великі зарплати. Це було пов’язано з тим, що в країну прийшло багато грошей, в тому числі й іноземної валюти, а фахівців з управління грошима було недостатньо. Зараз на ринку праці становище змінилося, а ці фахівці, як і раніше, вимірюють свої завищені амбіції минулим днем. Економістів зараз багато, деякі директори фірм самі отримали необхідну їм економічну освіту і цілком справляються з фінансовими проблемами самостійно.

Якби довелося вибирати мені зараз, то пішов би в медицину, все одно вона буде рано чи пізно платна, а кваліфікований лікар завжди буде в ціні. Чим більшим буде добробут людей, тим більше вони будуть готові заплатити за своє здоров’я. Ще, я вважаю, що прийшов час технарів усіх напрямів — радіоелектронників, механіків. В Україні стало вигідно збирати автомобілі. Думаю, що інші виробники все більше будуть оцінювати український ринок праці. Добре, що зараз в Україні збільшуються темпи зростання виробництва.

Навчити торгувати — це не дуже складно, є прості штампи. А ось, щоб навчити людину побудувати будинок, прораховувати міцність якоїсь конструкції, виготувати який-небудь механізм, потрібно 4-5 років. А тепер за таку роботу і платити стали більше, ніж раніше платили навіть економістам.

Мені шкода, що сьогодні на виставці один із заводів із виробництва залізобетонних виробів нікого не зацікавив. Він міг запропонувати молодим людям досить перспективну роботу і поповнити свої кадри молодими фахівцями. Погано, що представляли підприємство люди вже зрілого віку, а не молоді, які мають базову освіту із психології. Вони змогли б швидше зацікавити молодь. Адже без молодих нових кадрів проблематичним стає і майбутнє самого підприємства.

Скільки б у тебе не було грошей, виробничих потужностей, якщо це не наповнити висококласним, високомотивованим персоналом, то все зійде нанівець. Я довго і багато працював у торгівлі і бачив, що найбільший демотивуючий чинник — нестабільність стратегії підприємства протягом трьох місяців. Це коли людина приходить на роботу і не знає, яку роботу вона буде виконувати через три місяці. Зростання не всім обов’язкове, а ось стабільність потрібна всім. Якщо людина відчуває стабільність, то вона працює дуже ефективно — не запізнюється на роботу, а рівно і спокійно виконує свої обов’язки. Людині важливо знати, що її оцінять, а у разі якихось проблем на підприємстві та вимушених звільнень її звільнять у числі останніх, кожному важливо відчувати себе потрібним на роботі. І ще — платити людям зарплату щомісяця в один і той же день — це дуже важливий момент для підтримки відчуття стабільності. У нас підприємство невелике, фонд зарплати невеликий. Однак, якщо ми відчуваємо, що у нас не буде грошей, щоб заплатити вчасно зарплату, то ми беремо кредит у банку — і не порушуємо графік. Люди оцінюють це як одну з великих переваг при виборі роботи.

Ми всі різні. Комусь легше спілкуватися з людьми, комусь із комп’ютером, а комусь із металом. Людині мають професіонально допомагати вибрати спеціальність, щоб вона максимально змогла реалізувати свої здібності. І тут не потрібно орієнтуватися на гроші. Гроші йдуть услід за зростанням кваліфікації. Я пам’ятаю 1991- 1992 роки, коли все розсипалося. Я знав багатьох людей, які тоді втрачали роботу на виробництві. Однак ті, хто мав високу кваліфікацію, роботу не втратили. Просто починали випускати іншу продукцію, близьку за технологіями виробництва до попередньої. Висококласні фахівці у вузькій галузі завжди рано чи пізно знаходять себе в нових умовах, будь-який час вимагає якісних знань.

Те, що я працював у студентські роки, дуже погано позначалося на якості моєї освіти. Я сьогодні маю диплом соціолога, але я поганий соціолог. Якби я хотів зробити кар’єру в соціології, то слід було б робити інший вибір. У Академії були блискучі викладачі і я просто недоспілкувався з ними. Працював тільки тому, що потрібно було заробляти на життя собі самому. Якби була у мене можливість не працювати, то я б із радістю сидів би за підручниками.

Ні у кого в нашій сім’ї не було вищої освіти, а отримати її мені дуже хотілося. З 13 років я їздив у Польщу, в Білорусь — «човникував». Усі вважали, що я на правильному шляху. Це були 1994-1995 роки. Мене сприймали ледве не як національного героя тому, що я умів заробити. Однак, якби я не пішов учитися у вуз, то заробив би свою першу сотню тисяч, ходив би «розпальцьований», а потім у 1998 році (у рік кризи) пішов би «на дно» разом з усіма тими, з ким разом заробляв. Ось я сьогодні дивлюся на студентів, які прийшли на виставку і вже замислюються над тим, як краще реалізувати свої знання, збирають для цього інформацію, і просто радію за них.