Людям цікава, насамперед, «історія в особах»
Книжка «Україна Incognita» справляє приємне поліграфічне враження, і це дуже тішить. Ви пам’ятаєте, які книжки в Україні видавали ще в першій половині 90-х років. Не те що за змістом, а наукова, солідна книжка виходила в тому жалюгідному вигляді, на страшному папері, недбало спалітурована. Від’їжджаючи за кордон, я бачила, як все швидко пішло, зокрема, в Польщі і Чехії; вже не кажу, що ми бачимо в багатих країнах. І порівнювати добру за змістом нашу книжку з абсолютно посередньою за змістом книжкою наших сусідів за Бугом було просто прикро до сліз.
Ситуація почала змінюватися за якісь 3—4 останні роки — книжки набули привабливого вигляду. І особливо це, мабуть, важливо, коли йдеться про книжку популярну, тому що книжка, про яку ми говоримо, належить до популярних. «Україна Incognita» написана в легкій, доступній формі й не забиває голови читачів спеціальними новаціями чи дуже складними вузькофаховими питаннями. Вона написана для масового читача, причому в такий спосіб, який мені, наприклад, дуже імпонує в більшості статей, не у всiх.
Це є спосіб легкого, трохи детективного викладу матеріалу — так має бути написана науково-популярна книжка з історії, яка повинна бути читабельною, перш за все. У цьому її головна вага. Підручників з історії України зараз десятки й десятки, може, і до сотні добігає. Але підручники з історії безкінечно занудні. Наукова праця, суто наукова монографія не для читача — неісторика; вона переповнена всілякими фаховими реверансами, на кшталт — «з одного боку, з другого боку; а те джерело говорить так, а те джерело — сяк, а є суперечливі свідчення...» Цього науково-популярне видання з історії не вимагає. Читач повинен отримати цілісний образ. А якщо цей цілісний образ минулого ще й запакований в пристойну поліграфічну обкладинку і з добрими фотографіями (в «Україна Incognita» є вдалі ілюстрації), то це чудово
З приводу статей. Я б сказала, що вони нерівні. Дуже добре, ну просто блискуче написані статі Володимира Панченка і Юрія Шаповала. Це рука майстра (і там, і там це відчувається), який і дуже добре знає свій предмет, і вміє розповісти. Їхнi статті дуже вдалі з фахового боку і просто філігранні. Тому що, коли професійні історики чи вчені ось так популярно оповідають предмет свого фаху, то професійним оком історика видно — скільки він не сказав. Скільки там матеріалу, що як айсберг «сидить» там, внизу... І скільки матеріалу складає основу того, що зараз так легко, доступно, цікаво й детективно подається? Якщо популярний читач сам бачить, що це максимум, то такі автори, мабуть, ще не повинні писати популярні речі. Взагалі, наприклад, студентам на першому курсі мають читати лекції дуже досвідчені професори, які відчувають, що студенту треба знати, що треба записати на потім і на що студент здатен і, особливо, — на що не здатен. Кожен фах має свої таємниці, секрети, свій «верстат», так би мовити. Історія — складна наука, треба постійно вчитися. Якщо автор популярної книжки вміє сказати — «оце головне», а все інше він собі залишає на більш щасливий випадок, то це — високий професіоналізм.
Не знаю, як складалася книжка, наскільки ситуаційно, але в її основі ті статті, які «День» публікував. Наскільки я уважно стежу за рубрикою «Україна Incognita» і, наскільки мені не зраджує пам’ять, кістяк саме той. Важко охопити популярно всю історію. Більш-менш складається враження, що головні сюжети в книжці «Україна Incognita» є. Прочитавши її з початку до кінця, читач, що не надто захоплювався історією України, таке уявлення — хто ми і що є цікавого в нашій країні — собі складе.
Важливо мати якусь детективну «зав’язочку», яка б зачепила читача. Щоби він захотів дізнатися про це більше. І коли історію розказувати, як один клас кудись рухався і щось робив іншому класу добре чи погане, — це нецікаво. А коли історія розповідається про людей, якийсь яскравий персонаж, постать, через інтригу в його біографії — це, звичайно, відразу пробуджує інтерес. Історія в особах робить її більш живою. Для масового читача цікава історія людини, через біографії, через казуси так звані, через якісь випадки такі пікантні, несподівані, із життя, бо особистість раптом діє не так, як можна пояснити; через якісь драматичні колізії... Кожен читач відразу відчуває емоційний інтерес до подій.
