ЗЛИДЕННIСТЬ РОЗМОВ ПРО ЗЛИДЕННIСТЬ
Йоханнесбург: не там шукають
Як і передбачається, Всесвітній саміт зі стійкого розвитку в Йоханнесбурзі розглядає численні сміливі обіцянки, але сама зустріч приречена на те, щоб виявитися безплідною. Оскільки якщо ми під «розвитком» розуміємо людський розвиток у самому широкому значенні, єдиний розвиток, який буде стійким — це той, який дасть можливість жити в мирі і з повагою до основних прав людини.
Сьогодні існує дуже мало можливостей для міжнародних дій, спрямованих на усунення порушень цих прав у багатьох — якщо не в більшості — країн світу, особливо в тих, які намагаються використати «Саміт Землі» в якості «резонатора критики» з приводу того, що розвинуті країни не дуже багато роблять для ліквідації бідності в світі або для захисту навколишнього середовища.
Принаймні ми повинні вітати той факт, що ці теми — бідність і навколишнє середовище — є двома основними проблемами Всесвітнього саміту. Це є відступом від звичних ідей, що висувалися раніше групами в області стійкого розвитку, таких, наприклад, як передбачуване вичерпання сировинних запасів Землі, або повна технічна нездатність світу прогодувати своє населення, що зростає, або біологічну різноманітність. На думку багатьох спеціалістів, такі прогнози є величезним перебільшенням активістів із захисту навколишнього середовища. Закони економіки говорять про те, що коли попит на товар починає випереджати пропозицію, ціни будуть зростати. Залишаючи в стороні спекулятивні ринки, попит потім буде знижуватися, а пропозиція (включаючи пропозицію замінників) буде зростати. Ці закони забезпечили те, що жоден із сценаріїв кінця світу 1960-х і 1970-х (пам’ятаєте прогнози «Римського клубу»?) не здійснився. Зрештою, ціни майже на всі корисні копалини набули тенденції до зниження. У світі ніколи не зможуть закінчитися які-небудь корисні копалини.
Аналогічно, прогнози панікерів з приводу всесвітнього голоду, що насувається, також були фальсифіковані. Голод трапляється, але рідко, якщо взагалі коли-небудь трапляється, у по-справжньому демократичних країнах. З часів радянської колективізації у 1930-х роках і до сьогоднішньої расистської політики президента Мугабе в Зімбабве, голод з’являвся внаслідок громадянських воєн або ідеологічних психозів. Зміни місцевого клімату можуть, звичайно ж, ускладнити ситуацію, але при наявності можливості для світової торгівлі й існуванні надлишків у багатьох регіонах, зайнятих виробництвом продуктів, демократичні уряди можуть подолати їх наслідки.
Що стосується біологічної різноманітності, то найбільш важливим видом, якому сьогодні загрожує зникнення, є людська раса. Так, міжнародні дії можуть допомогти вирiшити взаємопов’язанi проблеми — бідність і деградацію навколишнього середовища. Наприклад, багаті країни повинні зменшити розміри сільськогосподарських субсидій і ширше відкрити свої ринки для експортерів продуктів харчування із країн третього світу. Міжнародні дії також можуть допомогти справитися з глобальними екологічними проблемами. Є багато прикладів таких дій, як Монреальський протокол, спрямований на зниження загрози руйнування озонового шару. І дуже шкода, що Америка вийшла із Кіотського процесу з боротьби з глобальним потеплінням, замість того щоб спробувати порушити його в напрямку, вибраному з урахуванням ринкових інтересів, і вирвати його з рук регулятивного механізму, улюбленого бюрократами всюди.
Але проблема зниження рівня бідності і деградація навколишнього середовища — така, як відсутність доступу до чистої питної води — що впливають на життя мільярдів людей у країнах третього світу, завжди будуть залежати головним чином від політики, що проводиться на місцях. У додаток до всього іншого сюди відноситься зростаюча повага до законності, до майнових прав, до права людей вільно отримувати блага від застосування своїх підприємницьких здібностей, і права виражати свою незгоду зі своєю долею, не говорячи вже про інші основні свободи, закріплені в численних міжнародних конвенціях, які підписали майже всі країни, що беруть участь у Саміті Землі, і які багато з них ігнорує волаючим чином.
Вимога більшої поваги прав людини, звичайно ж, не є просто бажаним засобом, щоб припинити роботу над зниженням рівня бідності і захистом навколишнього середовища. Просто виявилося, що це також важливий — часто найважливіший — чинник, що визначає людське благополуччя і розвиток. Події останніх дванадцяти місяців напевно переконали багатьох людей, що найбільш небезпечний конфлікт, з яким людство зіткнеться в майбутньому, буде не конфлікт між людиною і навколишнім середовищем, а конфлікт між людиною і людиною.
На жаль, iз урахуванням поваги, яка приділяється національному суверенітету, можна сказати, що масштаби міжнародних дій, спрямованих на дотримання прав людини в багатьох країнах, у яких вони порушуються, будуть обмеженими. З цієї причини, які б прекрасні і звучні заяви не були зроблені на Саміті Землі, вони приречені на провал.
Проект «Синдикат» для «Дня» Уїлфред БЕКЕРМАН — заслужений член ради у відставці коледжу Balliol College, Оксфорд. Автор дослідження «Злиденність мислення: економічне зростання і стійкий розвиток», яке незабаром буде опубліковане Незалежним інститутом в Окленді, Каліфорнія.
